Білорусі на руку війна в Україні: Політолог вказав на цікавий момент

Про це розповів білоруський політолог Алесь Лагвінєц, передають Патріоти України.

- Почнемо з наболілого для нас. В якому стані білорусько-українські відносини, особливо після 2014 року?

- Вони прагматичні. Думаю, у Мінську розуміють, що Москва, найімовірніше, не зможе конфліктувати проти Києва та Мінська одночасно. Для виживання Мінську треба балансувати між двома. Якщо говорити загалом про ситуацію після 2014 року, режим Лукашенка як ніхто скористався з війни. Економічно він пробує торгувати з Україною, залучений до російських олігархічних схем, використовує собі на користь обопільні санкції Заходу і Росії. Можна сказати, що його режим витискає з ситуації економічну вигоду. Тому теперішні економічні та політичні відносини Мінська та Києва визначаються співпадінням інтересів. Та, якщо подивитись на ціннісні речі, то зрозуміло, що ситуація не така безхмарна. Світогляд режиму Лукашенка близький до російської системи. Спецслужби Лукашенка на боці сепаратистів і Росії. Наприклад, якщо взяти статистику кількості білорусів, котрі воювали по різні боки на Донбасі, то репресій значно більше проти тих білорусів, котрі підтримують українців.

Зовсім свіжий приклад - нещодавно був відкритий меморіальний комплекс "Тростенець" на місці колишнього нацистського концтабору. Там Лукашенко зміг собі дозволити говорити про злочини нацизму в Білорусі, але жодного слова про злочини сталінізму, про жертви, які зазнала Білорусь від більшовизму та сталінізму, при мовчазній згоді вищих чиновників Австрії та Німеччини.

- Білорусь 3 липня святкує День незалежності. Однак до 1996 року святкування відбувалось 27 липня. Чому змінилася дата?

- Якщо говорити про дати для Дня незалежності, то можна говорити про чотири варіанти. Почну з лукашенківської дати, 3-го липня, яка фактично є штучною, і добре ілюструє бачення історії Білорусі Олександром Лукашенком. 3 липня 1944 року - це дата визволення Мінська Червоною армією, але це ніяк не дата незалежності Білорусі. Прив’язувати незалежність Білорусі до визволення міста Червоною армією – це велике перебільшування. Ми ще жартуємо, що 3 липня – це дата незалежності Олександра Лукашенка від власного народу. Ця дата була введена в 1996 році через референдум, що фактично йшло паралельно зі встановлення диктатури Олександр Лукашенка.

Коли ми говоримо про 27 липня – дата прийняття Декларації про державний суверенітет Білорусі. Ця дата має більше право на життя як День незалежності Білорусі. Таку ж декларацію приймала Радянська Україна (16 липня 1990 року) та РСФСР (12 липня 1990 року). Тоді комуністична більшість Верховної Ради Білорусі проголосувала за суверенітет, попри те, що постійно озиралась на Москву, що і як робити.

Третя можлива дата в цьому контексті – 25 серпня. В Україні День незалежності святкується 24 серпня. У нас 25-го Верховна Рада теж зробила те саме, що й Україна після невдалого путчу 19-21 серпня 1991 року - Декларація про державний суверенітет Білорусі отримала статус конституційного закону.

Якщо говорити загалом про ідею незалежності, то найважливішою датою для свободи і незалежності Білорусі є 25 березня. Річ в тому, що 25 березня 1918 року білоруси заявили своє право на незалежну і демократичну державу: Радою Білоруської Народної Республіки була прийнята Третя Статутна грамота, яка оголосила незалежність.

- Навіщо тоді Лукашенко змінив дату Дня незалежності Білорусі?

- Спонсором його політичного виживання була Росія. Йому в 1990-х було важливо показати, що він більший росіянин, ніж Борис Єльцин та продемонструвати лояльність Москві. Будь-яка згадка про незалежність тоді була неприйнятною серед його ідеологічних союзників у Москві. Для нього це було важливо, так як він будував тимчасову державність Білорусі, зв’язував її з радянським періодом. Лукашенко був одним з тих, хто говорив про трагедію розпаду СРСР ще до Путіна, весь час шкодував з цього приводу.

Для Лукашенка була неприйнятна альтернативна дата, бо він радянський білорус, якому простіше за все було примазатись до вже виробленого радянського міфу, надати йому локального забарвлення. Потім, на фоні його конфліктів з Москвою, особливо на фоні російської анексії Криму та агресії проти України, він спробував грати в свою гру. Наприклад, на державному рівні не вітається використання георгіївських стрічок, чи відбувається акцентування на "перемозі білоруського народу у Другій світовій", підкреслюється значення саме Радянської Білорусі. Це відособлене від московського бачення перемоги в Другій світовій війні, яке з’явилось протягом останніх років. Така зміна викликана тим, що перемога над нацизмом у Москві використовується для теперішньої вседозволеності і агресивної політики у відношенні до інших.

- Як пояснити останні його слова про те, що чиновники Білорусі "як на фронті" і "не витримаємо - підемо до складу якоїсь іншої держави"? Зрозуміло, що під "іншою державою" ми розуміємо не Україну, Польщу чи Литву, а – РФ.

- Вона показує, що Лукашенко протягом свого керування в Білорусі будував свою особисту владу. Питання державності для нього було побічним. Зараз він зв’язує державність зі своїм особистим політичним майбутнім. Він бачить, що Москва хотіла б мати в Білорусі когось більш лояльного. Росія Путіна стомилась цяцькатись з Лукашенком, у них інший стиль поведінки. А Лукашенко не хоче ділитися владою, він каже: ваша влада в Білорусі тільки через мене. Це дратує Путіна. Прагматична дружба Лукашенка з Україною теж дратує Москву. Лукашенко хоче грати свою гру, зрозуміле бажання Лукашенка встановити в Білорусі свою політичну династію, якщо не зі старшим, то з молодшим сином. На певному етапі він зрозумів, що бути диктатором формально незалежної країни йому вигідніше, ніж бути в статусі Татарстану або Чечні. Хоча ідеологічно він близький з російськими керівниками, останній візит сина Лукашенка в Чечню говорить про те, що такі одіозні фігури як Рамзан Кадиров для Лукашенка цілком прийнятні.

Для Лукашенка така заява є індикатором того, що не все добре у відносинах з РФ. Але Росія ніколи не сприймала незалежність Білорусі як щось вартісне. Для Кремля незалежність Білорусі - випадковий та неочікуваний збіг обставин. Лукашенко, коли говорить, що ми "як на фронті", говорить про свою політичну долю. Він вже 24 роки в Білорусі, але відчуває слабкість своєї влади, яка зациклена на ньому і гарантується репресивним апаратом, системним отримуванням субсидій з боку Росії, напівфеодальною залежністю білорусів від держави. Знаючи настрої в суспільстві, знаючи економічну ситуацію в країні, знаючи претензії Кремля щодо нього і білоруської власності, він, фактично, оголосив результат свого керування протягом 24 років - незалежність Білорусі залежна від РФ, а Кремлю треба гарантія, що коли Лукашенко піде, Росія збереже чи навіть посилить свій вплив на Білорусь. Є серйозна загроза, що Москва після чемпіонату світу з футболу захоче здобути чергову зовнішню перемогу і спробує зняти курйозне для себе питання білоруської незалежності та повністю повернути Білорусь в "русский мір".