"Чому Манафорт так любив Україну, або Як працює кухня іноземних політтехнологів", - Рибачук

Про це у своєму блозі пише Голова громадської організації Центр UA, колишній віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції , передають Патріоти України.

"Я не впевнений, що Манафорт співпрацював саме з Петром Порошенком. Читав матеріали на цю тему, в тому числі інтерв’ю головного стратега попередньої кампанії президента Ігоря Гриніва.

Почнімо з того, що в Україні серед іноземців працював не тільки Манафорт. Останнім часом склалась ціла традиція: американські політтехнологи створюють реальну конкуренцію російським. І передусім через те, що дуже вже щедра земля українська. Американці тут шаленіють від можливостей заробити, до того ж – готівку та без податків. Коротше кажучи, Україна як країна постійних виборів приваблює низку заробітчан-політтехнологів.

Я зіштовхувався з кількома американськими політтехнологами, які були в командах Ющенка і Тимошенко. На останню працювала дуже сильна команда Девіда Аксельрода, яка свого часу робила кампанію Барака Обами. Їх сюди привезли і пам’ятаю, що зустріч, де я був присутній, тривала десь три години. Американці самі попросили зустрітися, хоч і відмітили, що їхній керівник дуже зайнятий, тож часу буде мало. Та я все ніяк не міг ту зустріч закінчити, бо ми, м’яко кажучи, дуже розговорилися. Суть проблеми цієї команди, яка тоді працювала на Тимошенко, полягала в тому, що їм заплатили дуже великі гроші, та не пускали до самої Тимошенко. Американці були вражені – їм платили величезні гроші, а допуску до людини не давали. Розповідали, що раз зустрілися, надихнулись – а потім їх просто ізолювали.

Це було дуже характерно і для Ющенка. Другої зустрічі з іноземними політтехнологами може і зовсім не бути. Мені здається, що це така собі психологічна проблема наших політиків.

До того ж, українські політтехнологи або особи, які мають доступ до тіла, дуже ревно ставляться до цього свого доступу, тож фактично виштовхують іноземців. Вважають, що ті можуть працювати максимум з радниками. А безпосередньо з тілом – це окремий привілей.

Та з іншого боку, немає бажання зустрічатися з ними і в самих українських політиків. Я бачив таке в Нацбанку, уряді, Адміністрації президента. Ти якогось дідька їздиш, просиш про допомогу, запрошуєш людей, хтось їх там оплачує, а потім ті починають відверто дратувати. Тож наші політики та чиновники уникають всіх цих іноземних радників – водночас продовжуючи їх запрошувати. Ось така гібридна суміш.

Тож схоже на те, що Гринів говорить правду. Українська корупція має властивість затягувати, а західні та американські політтехнологи люблять готівку, а надто – чорну. Тож коли довго працюєш в Україні, то сам таким стаєш – «українізуєшся». Манафорт просто ввійшов у смак.

Та його команда працювала не тільки в Україні, а й в Росії. Великі гроші йшли з обох країн. І апетит, звичайно ж, приходив з їжею. Щоб зберегти свої позиції та безкінечний потічок готівки, команда Манафорта мусила щось пропонувати і наступній владі. Та, здається, їхніми порадами тут не скористалися, що і підтвердив Гринів у інтерв’ю.

Практика залучення американських та інших іноземних політтехнологів продовжується. Та існує проблема ефективності: щоб західні радники могли працювати на результат, їм треба мати доступ до першої особи, багато чого знати та розуміти. З іншого боку, потреба в іноземцях не зовсім зрозуміла: в українських політиків просто якась манія обов’язково мати лобістів у Вашингтоні. Вони вважають, що раз ставиш високу політичну планку, то треба лобіювати. Що дуже тішить вашингтонських лобістів. Бо за гроші – все, що завгодно.

У Вашингтоні вже знають когорту українських депутатів та бізнесменів, які то на сніданки до президента ходять, то якісь фонди відкривають, то ще чимсь займаються. Ці люди, які не знають ціну грошам, приїжджають і просто показово розкидають їх заради якоїсь дурної фотографії з конгресменом чи ще пари зустрічей, про які тут же забувають.

Українські політики не вчаться по-справжньому лобіювати, бо і самі не знають нащо. Лобіювання повинно мати мету, приміром, просування іміджу. А навіщо просувати імідж в американських газетах? З чого вони взяли, що це важливо? Я і справді не розумію, навіщо обов’язково мати лобістську групу у Вашингтоні, якщо реально тобі працювати в Україні.

Та такий стереотип існує досі. Знаєте, як працює ця кухня, коли, приміром, формуються штаби? На цих виборах у Порошенка, як колись в Януковича, точно так буде: декілька партій та бізнес-груп будуть його підтримувати, а останні мають своїх лобістів. Тож бізнес-група і привезе когось з-за кордону – ось як Рінат Ахметов Манафорта. Саме бізнес привіз, оплатив, і продовжував багато років оплачувати консультації цієї групи.

Таке є і в «Батьківщині» Юлії Тимошенко, яка роками має свої лобістські кампанії. І Тимошенко щоразу дивується, мовляв, я тут ні до чого, ніяких документів не підписувала. Так їй і не треба підписувати – така реакція розрахована виключно на дурників. Просто колеги наймають лобістську кампанію, яка працює на просування іміджу Тимошенко. Впевнений, що ці зв’язки працюють так, що кандидат може дійсно напряму не мати відношення до залучення різних політтехнологів. Адже на когось серйозного ставлять декілька конкуруючих бізнес-груп, а іноді навіть партій, які в свою чергу на різному рівні залучають лобістів, які працюють для них же, тільки виключно в бізнес-сфері. Така практика склалась з роками, і нічого особливого тут немає.

Та загалом епоха Януковича була дуже дивна. Якось я летів у літаку Москва-Київ, а ці рейси завжди були забиті зірками шоу-бізнесу, які, між іншим, також приїжджали за гроші підтримувати наших політиків. Так ось з розмови двох масквічєй: «Да здесь платят сумасшедшие деньги! Они даже не спрашивают: какую суму не назови, они просто дают!»

Зрештою, у росіян таких демократичних жнив нема – там «власть навеки дана». Мабуть, тому вони зголоднілі і в шоці, що тут такі гроші водяться. Тож всі сюди зліталися і втюхували все, що могли.

Наразі цей російський вплив – із зрозумілих причин – спав. І хвороба перейшла до американців.

Єдине, що в США дуже чітко діє закон – там ти маєш обов’язково реєструватись як лобіст. І на цьому наші політики дуже часто горять. Американець не може не реєструватись. А потім, як у випадку з Манафортом, і статки приховувати.

До того ж, скоріше за все він працював не стільки з росіянами, скільки з російськими спецслужбами. І на фоні втручання Росії у виборчі процеси США цей факт все значно ускладнює. Саме по собі уникнення від сплати податків – це серйозно, а тут ще й таке.

Тож у цій справі все змішується та множиться. Жоден американський політтехнолог за 20 з лишком років не попадався на теренах колишнього Радянського Союзу. Історія Манафорта може стати першим випадком, коли дуже успішний та по-своєму талановитий американський лобіст проведе залишок життя за гратами. Так чи інакше, а послідовники Манафорта зроблять висновки.

Ця безпрецедентна ситуація, ймовірно, вплине і на подальшу культуру відносин між українськими та американськими політиками. І вже напевне – на поведінку як американських політтехнологів, так і тих українців, які їх сюди запрошують. А особливо на форму розрахунку з ними.

Українські політики мають збагнути, що їхні виплати колись спливуть і вдарять по них бумерангом. Бо дні, коли в Україні почнуть притягувати політиків до відповідальності за використання коштів без сплати податків – це лише питання часу. Раніше це ніяк не регулювалось, та нині вже створений закон про фінансування партій – і рано чи пізно він, як і всі інші, почнуть працювати.

Зараз це звучить трохи дивно, але свого часу в Америці легендарного мафіозі Аль Капоне посадили саме за несплату податків. Там це найбільший злочин."