"Чому Росія завжди "рятує" сусідів війною", - волонтер

10 років тому Росія ввела свої війська, аби “примусити Грузію до миру”. Тоді говорили, що наступною буде Україна. Чому нам варто було б повчитися у грузинів та на що зважити, коли війна з РФ прийшла і до нас, - розповіла волонтер Дар'я Бура, передають Патріоти України.

"7 серпня 2008 року Грузія розпочала військову операцію проти сепаратистів у Південній Осетії і планувала за кілька днів її завершити, відновлення свого контролю в проблемних регіонах. Але в справу влізла Росія і авіаударами розпочала “мирити грузин і осетин”. Вранці 8 серпня російська авіація завдала ударів по цілях на території Грузії. 10 серпня йшли бої біля Цхінвалі, авіація РФ бомбила околиці Тбілісі. 12 серпня в грузинському Горі пройшли бомбардування із застосуванням касетних бомб…

Маленька Грузія боролася, проте втратила сотні своїх людей і 20% своєї території, та повірила у можливий мир з агресором. Україні, яка бореться з Росією за свої східні території вже п’ятий рік, часто говорили вчитися на помилках Грузії і враховувати її бойовий досвід. Наскільки ці дві війни схожі та на що звертати Україні увагу, спираючись на грузинський досвід, ми дізналися в історика Юрія Гудименка, політолога Євгена Магди та командира Грузинського Легіону Мамуки Мамулашвілі.

Грузини говорять, що ні на день не забувають про окуповані Росією Південну Осетію та Абхазію. Вони називають це раною на своїй території. Тоді Кремль, розповідаючи про ніби-то розстріляне грузинською армією спляче місто Цхінвалі, ввів свої війська аби “примусити Грузію до миру”. В Україні Москва “рятує” російськомовне населення Донбасу та Криму.

Сценарій в Україні практично один і той самий, як в Грузії, написаний одною рукою. І в Криму, і на Донбасі. Спочатку віджимають територію, мовляв, народне ополчення хоче відокремитися від центральної влади. Потім ця частина регіону визнається РФ республікою, як це сталося з Абхазією і Південною Осетією, і починається роздача російських паспортів…, – каже командир Грузинського Легіону Мамука Мамулашвілі.

Зараз Мамука воює на Сході України, а в 2008 році був добровольцем в Грузії. Він розповідає, що насправді їхня війна розпочалася значно раніше, ніж 8 серпня.

Для нас це не було чимось новим. І помилково думати, що саме 8 серпня 2008 року почалася війна. Вона почалась в Грузії задовго до цієї дати. Під маскуванням військових навчань, Росія почала вводити військову техніку. Велика маса людей була перекинута на прикордонні ділянки з Грузією. Майже всі боєздатні частини Росії були пересунуті у напрямку Грузії. І майже до 3 тисяч одиниць бронетехніки було перекинуто. Понад 100 тисяч чоловік живої сили зайшло з російського боку в Грузію. А підготовка до військових дій розпочалася за півроку до цього.

За два тижня почалися активні обстріли, провокації. В тій частині Грузії була поліція і внутрішні війська.Тоді загинули поліцейські. Це робилося для того, щоб чимось виправдати вторгнення.

5 серпня російські війська перейшли кордон і були в Цхінвалі. 8 серпня відбулася кульмінація. Тоді грузинська сторона почала відповідати, використовувала артилерію. Росіяни працювали авіацією. Грузія тоді збила 11 військових літаків РФ, в тому числі дальній бомбардувальник Ту-22М3.

Війна була завершеною з моменту підписання договору про припинення військових дій. Тоді за наказом Головнокомандувача, всі сили були відведені до Тбілісі і ми готувались обороняти центр Грузії. Росіяни були в 40 кілометрах від столиці, – розповідає Мамука Мамулашвілі.

Він переконаний, що Росія задовольняє свої імперіалістичні амбіції, які в неї чомусь залишилися після розпаду Радянського союзу і намагається втримати свою домінантність у країнах, які наближаються до НАТО.

В Грузії проходять спільні навчання з Німеччиною та США. Це один з етапів, який передує вступу Грузії в НАТО і кілька днів тому Медвєдєв зробив заяву, що це може викликати дуже серйозний конфлікт з тією самою Абзахією і Цхінвалі, і Грузія може втратити ще більшу територію. Це було попередженням проти прагнення вступу Грузії в НАТО. Грузія постійно готується до удару. Армія постійно посилюється.

Україні варто врахувати грузинський досвід як ведення бойових дій, так і вчитися на помилках Грузії. І враховувати, що сценарій не змінився. Думаю, Україна дуже скоро переможе, це питання часу. Але це коштуватиме життів, – сказав командир Грузинського Легіону.

Тим більше, задовго до 2008 року в Україні вже були передумови до війни. Критичний момент настав у травні 1992 року в Криму. 5 травня депутати кримського парламенту проголосили фактичний суверенітет Криму, який повинні були закріпити на референдумі 2 серпня. Наступним кроком було б приєднання Криму до Росії. Київ, своєю чергою, натиснув на кримську верхівку, давши зрозуміти, що півострів відійде від України лише через війну. Це подіяло. 21 травня кримські депутати наклали мораторій на проведення референдуму.

Також частково була знята напруженість і по Чорноморському флоту: 3 серпня на держдачі в Мухалатці Кравчук і Єльцин підписали угоду про принципи формування ВМФ Росії і ВМС України. До розділу ЧФ оголосили Об’єднаним флотом Росії і України. Але ситуація на півострові продовжувала залишатися неспокійною – піднімав голову Республіканський рух Криму на чолі з колишнім слідчим Юрієм Мєшковим, який продовжувало боротьбу за “російський Крим”. У 1992 році заявила про себе ще одна сила – кримські татари. Більшість з них в конфлікті “кримська влада-Київ”, стали на бік Києва.

Про те, які висновки з російсько-грузинської війни мали зробити українці, розповів і історик Юрій Гудименко, в ефірі військового радіо Армія fm, який також провів паралелі між двома війнами.

У 2008 році НАТО почало активні перемовини з Грузією і Україною про можливе членство в альянсі, що викликало в РФ не просто обурення, а відвертий страх, тому, що в Україні тоді був проєвропейський президент. Він на той момент вже фактично владу втрачав, але президентом залишався, тому такий план дій був досить реальним. За три роки до війни в Грузії Україна нанесла величезного ляпаса Росії, коли сталася Помаранчева революція і вибори виграв не відверто путінський кандидат Янукович, а Ющенко. В такому геополітичному баченні Росія втрачала Україну взагалі. На той момент Росія хотіла війни саме у Кавказькому регіоні, як помсту за те, що більшість провідних країн світу визнали незалежність Республіки Косово від Сербії.

Тим більше, у 1991 році на території Південної Осетії були військові конфлікти, перестрілки між грузинами та осетинами, які нічим не завершилися, окрім загибелі військових і мирних мешканців. Конфлікт був законсервованим і Росія почала політичну експансію в цьому регіоні. РФ почала масово видавати російські паспорти осетинам. На момент конфлікту, у 2008, році близько 85% усіх людей, які проживали на території Південної Осетії мали російські паспорти. Росія проводила підготовку добровольців, насичувала всі ланки військових своїми інструкторами, технікою, – говорить Юрій Гудименко.

Постачання військової техніки до неспокійних регіонів Грузії відбувалося точно так само, як українці спостерігали на Донбасі.

Спочатку міністр оборони РФ розповідає про чотири танки і чотири артилерійські установки у осетинців, які ті мали ще ніби-то з радянських часів, а коли з’ясувалося, що танків, Градів, Смерчів, іншої сучасної російської техніки виявилося аж занадто багато, росіяни сказали, що “випадково забули її на території Південної Осетії під час військових навчань”. Практично та сама історія відбувається і на Донбасі, коли ополченці то технікою, залишеною з радянських часів воюють, то з шахт дістають. І аж ніяк не з території РФ.

Грузини, насправді, добре захищалися. Коли увійшла 58 російська армія, було знищено військову колону і росіяни понесли в трати – близько 30 військових машин і поранення отримав командувач 58 армії. Але за декілька днів Росія отримала контроль над повітрям і після цього грузини розпочали відступ. Без повітря грузинська армія була неприкрита з неба, – говорить Гудименко.

Росія не може використовувати авіацію на Донбасі, бо там немає підконтрольних сепаратистам аеродромів. Використання авіації означатиме, що Росія безпосередньо втручається в цей конфлікт. В Грузії це питання так не стояло, – переконаний політолог Євген Магда.

Він говорить, що конфлікти в Грузії у 2008 році і в Україні з 2014 року і однакові, і різні одночасно. В Українському варіанті Росія абсолютно не визнає своєї присутності в Україні. А в Грузії вона була змушена визнати.

Південна Осетія і Абхазія фактично відділилися на початку 90-их років, коли в Грузії була слабка влада і Росія протягом всього цього часу підтримувала їх. Вона і зараз їх підтримує, визнає їх незалежність. І там, і там, були елементи гібридних дій, типу, здобута техніка після навчань в Південній Осетії і техніка, яка дивом потрапила на територію Донбасу. При чому, йдеться про десятки і сотні одиниць військової техніки.

Потужний інформаційний супровід бойових дій. Тоді Росія вперше спробувала власну тактику дій, де журналісти працювали на її користь. Таким чином Росія нейтралізувала прагнення Грузії показати, що там здійснюється агресія.

І там, і там мова йде про те, що Росія нахабно втручається у внутрішні справи своїх сусідів, робить це за допомогою військової сили і не збирається відмовлятися від подібних дій.

Попри те, є моменти, які відрізняють ці дві війни. В Грузії Росія нічого не втратила. Вона забрала 20% чужої території, показала, як вміє грати м’язами, але достатньо швидко відновила свої відносини з Заходом. В українському варіанті так просто не вийшло, – додав Євген Магда.

У війні з Грузією Росія досягла більшості цілей, яких прагнула. Вступ Грузії в НАТО був дуже уповільнений.

У серпні 2008 році на першій сторінці українського журналу Тиждень було зображено російський військовий чобіт, який наступає на Україну і було написано “Наступною буде Україна”. Тоді мало хто зважив на це.

Офіційно позиція України була дуже двобічна і не одностайна. Тодішній президент Віктор Ющенко підтримував Грузію і засудив позицію Росії. У парламенті була коаліція, сформована з двох блоків: НУНС і БЮТ. БЮТ на той момент засудила Грузію і підтримала дії Росії.

В 2008 році Україна не хотіла думати про такий самий сценарій на своїй території. Але він відбувся трохи згодом. І з 2014 року нам потрібен не просто мир. Україні потрібна перемога над Російською Федерацією.

РФ хвора в своїх імперських прагнень і вона не дозволить, щоб країни-сусіди вступали в НАТО або починали жити краще.

Проблема може виникнути вже з того, що на твоїй території розташовані військові бази іншої країни. Грузія свого часу ще в 2007 році закрила у себе російську військову базу. Зате, в Криму ми маємо результат розташування Чорноморського флоту РФ.

Дуже важливою є дипломатична підтримка. Грузія тоді не отримала і сотої частки тієї підтримки, яка є сьогодні в України.

Слід завжди пам’ятати, якщо твоїм ворогом є Росія, пряме військове втручання зовсім не виключено, тим більше, коли вона роздає свої паспорти місцевому населенню.

Занадто важлива протиповітряна оборона. У Грузії тільки після того, як російсіяни придушили ППО, результат конфлікту був зрозумілий.

Ми зробили деякі висновки з грузинського конфлікту, і, головне тепер, не відступати."