"Чи може бути щось шляхетніше, як рятувати людям життя": У військового медика Олександра Цица є всі підстави вважати себе щасливою людиною

Підполковника медичної служби Олександра Цица вперше було відряджено в район АТО у квітні 2014 року в складі мобільної бригади для підсилення медичного забезпечення окремих частин, які розпочали визволення українських міст.

В евакуаційної бригади підполковника медичної служби Олександра Цица за тривалий період відрядження в район АТО не було жодного «200-го»

На шпальтах "Народної армії" Олександр пригадав свої три роки на війні, передають Патріоти України.

— 20 квітня у свято Великодня в районі Добропілля вдосвіта ми освячували паски та крашанки, а ближче до обіду приймали вже перших поранених, — пригадує Олександр Віталійович. — Серед тих, кому надавали допомогу, був і бойовик «ДНР», якого наші бійці добряче зрешетили. Та професія лікаря не ділить на «свій — чужий». Видалили осколки, перев`язали й відправили його в госпіталь.

Можливо, розмірковував підполковник Циц, милосердя та доброта українських лікарів змінять погляди цього заблудлого й він зрозуміє, чию землю боронять військові з тризубом на шевронах.

Олександр Віталійович згадує події трирічної давності, які вже стали історією. Розповідає не про себе, а більше про тих, що були поруч.

— Найбільше вразили самовідданість і патріотизм лікарів, яких було мобілізовано, — розповідає офіцер. — Учорашній терапевт цивільної лікарні, дитячий хірург за лічені дні звикли до військового однострою, шолома, броника, а зі зброєю не розлучалися й вночі.

Перспектива потрапити в район бойових дій у Цица була ще до подій на Сході України. Шеф урологічної клініки німецького госпіталю, де тривалий час учився й працював Олександр Віталійович, якось запитав, чи не буде він заперечувати, якщо німецькі колеги запропонують йому відрядження в Афганістан, де вже багато років відбувалися бойові дії. Підполковник Олександр Циц відповів згодою, але виклик так і не надійшов. Нашому лікареві його іноземні колеги пропонували роботу й в Німеччині, та він повернувся в Україну.

Улітку 2014 року офіцер виконував обов`язки начальника приймально-сортувального відділення 59-го мобільного госпіталю, брав участь в аероевакуації поранених із передової. Коли надійшла команда на виліт, у мобільної групи було максимум п’ять хвилин на те, щоб завантажити в гелікоптер необхідний набір медикаментів, надягти бронежилет і підхопити автомат. Бувало, що евакуаційний борт затримували, щоб спочатку по трасі відпрацювали Мі-24. Іноді вони кілька разів підіймались над землею, аби зачистити коридор для польоту «санітара». Того пекельного літа евакуацію здійснювали з кордону з Росією, Лутугиного, Щастя, луганського аеропорту.

— За один виліт ми евакуйовували півтора десятка поранених, — ділиться спогадами Олександр Циц. — Спочатку завантажували важких. Головне завдання на борту під час польоту — зупинити кровотечу, поставити за потреби внутрішньовенний катетер, контролювати тиск пораненого. Але в гелікоптері ти не лише лікар, ти маєш зброю. Якщо терористи відкривали вогонь по вертольоту, відстрілювався у відповідь разом зі спецпризначенцями, які нас супроводжували.

На рахунку підполковника медичної служби Цица — сотні оперативних утручань. І хоча він за спеціальністю уролог, допомогу надавав за повним хірургічним профілем.

— Можливо, я когось здивую, але головний гінеколог Західного регіону Микола Мельничин виконав у мобільному госпіталі не менше оперативних утручань, ніж інші спеціалісти, — розповідає Олександр Віталійович. — Він дуже відданий своїй справі, буквально жив у операційній. Виходить, що військовий лікар — це універсал.

З-під Дебальцевого Олександр Циц вивозив поранених разом із анестезіологом В`ячеславом Кондратюком на автоперев`язувальній, яку обладнано на базі ГАЗ-66. За його словами, їхній евакуаційний автомобіль мав переваги над іншими: у кунгу можна було стояти майже на повний зріст, у шухлядах були зручно розміщено препарати, а головне — одночасно можна було вивезти з лінії вогню вісім-дев’ять поранених.

— Мій напарник В’ячеслав Кондратюк — це унікальна людина, — каже про колегу Олександр Віталійович. — Він дуже ретельно готував нашу перев’язувальну до виїзду. Адже, повертаючись із переднього краю з пораненими, ми мали надавати допомогу вже в машині: ставили крапельниці, внутрішньовенні катетери, накладали шини. Інколи в дорозі ми з В`ячеславом навіть не розмовляли: я простягаю руку, а в мене в долоні вже потрібний препарат або інструмент. Він контролює тиск, а я переходжу до іншого пораненого. Узимку він вечорами обшивав ноші спальними мішками, щоб поранені не переохолоджувалися.

Рятуючи військових, тандем Циц — Кондратюк допомагав і цивільним постраждалим. 27 січня 2015 року бойовики з реактивних систем залпового вогню «Град» обстріляли Світлодарську міську лікарню. Один зі снарядів влучив у приватний будинок. Важкі поранення дістала дівчина, яка напередодні відсвяткувала 16-річчя. Медперсонал міської лікарні попросив військових лікарів узяти її під свою опіку, тому що вони не гарантували виведення її з коми.

— В’ячеслав Кондратюк на руках виніс цю дівчину до машини швидкої допомоги, — розповідає Олександр Циц. — Мати плакала й щоразу повторювала, що вона не має коштів на лікування дитини. На це я відповів: «Ми рятуємо людей не за гроші…»

Якось Олександрові Цицу випало доправляти з передової важкопораненого бійця з позивним «Тор», який пробув довгий час без первинної допомоги. Стан його оцінювали як критичний через велику втрату крові.

— У тому, що я його живим доправлю до госпіталю, я не сумнівався, — згадує Олександр Віталійович. — Переживав тільки за його верхню кінцівку, щоб її не ампутували. А вже через кілька місяців, сидячи вдома перед телевізором, я побачив у телесюжеті врятованого бійця живим-здоровим та усміхненим. Ви не уявляєте, як я радів за нього.

Федір Паращевін був мобілізованим, служив на посаді заступника командира розвідувальної роти окремої танкової бригади. Неодноразово зі своїми підлеглими виконував найскладніші та ризиковані завдання. Попри контузію, продовжував воювати.

— Після другої контузії я вивозив цього бійця з-під Дебальцевого, — пригадує Олександр Віталійович. — Окрім того, у нього було пошкоджено колінний суглоб. Відправив його в Харків, і мене не полишала тривога за цього відважного офіцера.

Через півроку Паращевін зателефонував підполковникові медичної служби Цицу.

— Я не мав права не подякувати моєму рятівникові, — каже Федір. — Завдяки допомозі цієї дивовижної людини я вижив, пройшов реабілітацію, повернувся в АТО. А коли демобілізувався, одружився, і в мене народилася дитина. Нині маю цікаву роботу. На щастя, усе добре склалося, і багато в чому завдячуючи лікареві Цицу.

Найважче для лікаря — смерть пораненого бійця. Це трагедія, і вона рубцюється на його серці. В Олександра Цица за період його перебування в АТО під час евакуації не було жодного «200-го».

— Для мене, як кажуть німці, це великий «глюк», — усміхається Циц. — Чи може бути щось шляхетніше, як рятувати людям життя?

З німецької мови слово «глюк» перекладають як «щастя». У військового медика Олександра Цица є всі підстави вважати себе щасливою людиною.

Довідка «НА»:

Підполковник медичної служби Циц Олександр Віталійович

Народився 22 липня 1974 року в селі Нове Поріччя Городоцького району Хмельницької області.

1997 року закінчив із відзнакою Вінницький державний медичний університет імені Миколи Пирогова. Також із червоним дипломом закінчив магістратуру за спеціальністю «урологія».

Із 1999-го по 2001 рік — ординатор Військово-медичного центру Повітряних Сил України — працівник Збройних Сил.

2001 року призвався до лав Збройних Сил й дістав посаду ординатора урологічного відділення Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

2011 року вчився у Військовій академії у Відні, Австрія.

Із 2012-го до 2013 року — лікар-уролог військового госпіталю м. Ульм, Німеччина.

У 2014–2015 роках у складі мобільних медичних груп неодноразово виїжджав у район АТО для підсилення медичного забезпечення.

З грудня 2015 року — заступник начальника Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» з медичної частини — начальник медичної частини.

У червні 2016 року Указом Президента України його нагороджено орденом Данила Галицького.

Досконало володіє німецькою мовою.

Кандидат медичних наук.

Опублікував: Олег Устименко
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Трагедія на вулиці Мукачівській: В словацькому Пряшеві вибухнув будинок (фото, відео)

п’ятниця, 6 грудень 2019, 18:47

Вогонь практично одразу охопив три верхніх поверхи. На нижніх - вибиті шибки, які розлетілися на десятки метрів. Вибух газу трапився сьогодні, 6 грудня, на 9-ому поверсі багатоповерхового будинку в словацькому Пряшеві, передають Патріоти України з поси...

В Україні затримали "злодія в законі" з РФ

п’ятниця, 6 грудень 2019, 18:36

"Авторитет" прибув до Харкова з РФ і планував зустрітися з кримінальними елементами, щоб відновити свій вплив і визначитися з напрямками майбутньої "діяльності". У Харкові силовики затримали прибулого з Росії "злодія в законі" на прізвисько "Міндія Гал...