До Дня пам'яті жертв політичних репресій: Арештували за виконання "Ще не вмерла Україна"

"Чоловік з усіх сил відбивався і твердив, що співали лише духовний гімн "Молитва за Україну". Та знайшлися дві жінки, які посвідчили сфабриковану інформацію", - пише провідний науковий співробітник музею С.С.Гулака-Артемовського у Городищі на Черкащині Ольга Осипенко, передають Патріоти України.

"Чоловік почав співати у Києві. Навчався у педінституті на географа. Вечорами студіював мистецтво живопису на робфаці Художнього інституту. Через хворобу матері повернувся у Кирилівку. Працював вчителем географії, малювання, музики і співів. Самотужки опанував нотну грамоту і гру на скрипці. Почав керувати сільським хором.

Пройшов трьохмісячні курси керівників сільських хорів Григорія Верьовки і отримав диплом. Наприкінці 1950-ого року організовує учнівські хорові гуртки, гурток у місцевому технікумі, великий сільський хор.

Сокирко активно займається живописом – багато малює, його картини й сьогодні можна знайти в оселях земляків. Працюючи з сільським хором, він не лише диригент. А й співак, музикант, композитор, актор, драматург, режисер. Маючи абсолютний музичний слух, чув кожного учасника хору, був справжнім професіоналом пісенного мистецтва. Як композитор, написав клавір до багатьох пісень, зокрема й на слова Тараса Шевченка – "Зоре моя вечірняя", "Все йде, все минає".

Як музичний педагог, Микола Сокирко поставив голос не одному молодому співаку, декотрі з них потім співали і в професійних колективах. Дуже любив драматургію. Разом із самодіяльними артистами ставив п'єси Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, сценічний твір якого "Мартин Боруля" знав напам'ять. З "Наталкою Полтавкою" Івана Котляревського режисер-поставник виступав у багатьох селах Черкащини. Бо й сам у ролі Возного був неперевершеним.

З хором став переможцем багатьох конкурсів. В 1956 році на республіканському огляді сільських хорів посів перше місце - в акопельному виконанні проспівали поліфонічний твір Миколи Лисенка на слова Тараса Шевченка "Радуйся, ниво, ниво неполитая".

У 1964 році хор села Шевченкове отримує найвищу мистецьку винагороду – стає народною капелою. Серед друзів колективу і диригента поет Павло Тичина, композитори Левко Ревуцький, брати Платон і Георгій Майбороди, Михайло Вериківський, народні артисти Микола Яковченко і Сергій Козак, письменники Дмитро Косарик-Коваленко і Дмитро Красицький.

Коли справа торкнулася присвоїти звання – заслуженого діяча мистецтв чи народного артиста, то діячі із КДБ, які всі роки вели за ним таємний нагляд категорично сказали "не можна". Бо він український націоналіст, ворожий партії, уряду і всьому народові "елемент".

Вперше відсидів у в'язниці місяць у 1944-му і був відпущений за браком доказів.

В 1946 році Сокирко отримав 5 років таборів. Разом з іншими невільниками у Сибір Миколу Сокирка правили спочатку залізницею, потім баржею. Начальником табору був генерал-майор Попков. Серед гулагівців особа рідкісна. На відміну від багатьох служилих по таборах озвірілих працівників, він був освіченою, доброю людиною. Шанував українське пісенне мистецтво.

У таборі діяв хор. Кістяком були заслані на каторгу артисти львівської "Трембіти". Диригентом хору призначили Сокирка. Керівнику і колективу пообіцяли дострокове звільнення. Вийшли раніше на три місяці.

Микола Сокирко помер 7 грудня 2006 року. Похований у Маріуполі. Одній із вулиць села Шевченкове присвоїли ім'я Миколи Сокирка.

"Я горджуся з того, що був учнем Миколи Пантелеймоновича, – говорить уродженець Шевченкового, нині житель Городища Анатолій Чередниченко. – Саме йому завдячую, що проніс через усе життя любов до музики, до української пісні, живопису. Це була безмежно добра, велика людина, оберіг української духовності, яку не повинні забувати сущі і наступні покоління нашого народу"."

Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. Згадують жертв Великого терору проведеного радянською владою у 1937-1938 роках. Лише за одну ніч 19 травня 1938-го у Києві у в'язницях НКВД розстріляли 563 людини. Це була найкривавіша ніч у місті.

Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Розстріли проводилися на подвір'ях в'язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо на місцях масових захоронень.