"До вибуху біля телеканалу "Еспресо" і прикрого вбивства Аміни Окуєвої Росія ніякого стосунку не має", - Тука

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука в інтерв'ю "Апострофу" розповів, у чому принципова відмінність Криму від окупованих територій на Сході України та чому, за його даними, вбивство Аміни Окуєвої та вибух біля телеканалу "Еспресо" в Києві, в результаті якого загинули дві людини та було поранено нардепа Ігоря Мосійчука, не варто вважати справою рук російських спецслужб, передають Патріоти України.

"- Ви час від часу говорите про те, що довіряєте роботі силовиків, зокрема СБУ. І говорите про те, що несправедливо з нашого боку докоряти спецслужбам, що маємо останнім часом збільшення кількості гучних вбивств, замахів, терактів, бо про вдалі операції наших спецслужб ми просто мало знаємо… Чи вважаєте ви, що всі ці резонансні злочини чи принаймні їхня більша частина – справа рук "запоребрика"?

- Ні. Я так не вважаю. І я мав зустріч з однією людиною, яка підтвердила, що до останніх подій наш "старший брат" ніякого відношення не має.

- До яких саме?

- Я маю на увазі незрозумілий вибух біля телеканалу "Еспресо" і прикре вбивство Аміни Окуєвої.

- Тут теж не було російського сліду, про який миттєво почали заявляти деякі представники силових структур?

- Справа в тому, що до того був здійснений замах на її чоловіка. Замах, який був невдалим. У мене таке враження, що цього разу замах також був направлений на Адама Осмаєва, а не на Аміну. Але загинула саме вона, а не об’єкт замаху. Тобто це невдала спроба. Так само, якщо аналізувати вибух біля "Еспресо", там теж бачимо невдалу спробу. За умови, звісно, що об’єктом був [нардеп Ігор] Мосійчук. У такому разі це просто бракороби-дилетанти робили. Про який фаховий рівень може тут взагалі йти мова?

Та й, чесно кажучи, є 150 куди простіших способів знищити Мосійчука, ніж бомба посеред Києва. Це стосується ліквідації будь-якої людини, не тільки його, а й мене, наприклад. Для фахівців це – не проблема.

- Ну і, чесно кажучи, досі не зрозуміло, чим же аж так небезпечний для Російської Федерації саме Мосійчук…

- Ну як?.. Він же ж – ого-го! Росте людина. Росте. У статках.

- А чи не непокоїть вас та швидкість, з якою політики, наближені до правоохоронних структур – маю на увазі Антона Геращенка чи Зоряна Шкіряка, наприклад – роблять однозначні заяви: все, що сталося – то "рука Кремля". Ясно, що в інтересах противника – якнайбільше розхитати ситуацію всередині держави. І вони напевно активно цим займаються. Але списувати на РФ все – це вже трохи занадто. Так, мені здається, створюються передумови для того, аби сама думка про те, що спецслужби РФ щось тут у нас роблять, виглядала несерйозною. Така собі казочка про хлопчика, що кричав: "Вовки! Вовки!" на новий лад…

- Я згоден з цим. І я не підтримую це абсолютно. Я, до речі, ще досі не переконаний в тому, що це був замах саме на Мосійчука.

- На 100% у цьому переконані, схоже, тільки він сам та його однопартійці.

- Ну, я розумію, що це ж треба на власних проблемах ще й піар зробити. Я ранком прокинувся, дружині кажу: "Я не здивувався би, якби замовником цього вибуху виявився Ляшко". Вона здивувалася, питає: "Чому це?" Відповідаю: "Бо Олег Валерійович за одну ніч стільки разів з’явився на всіх телеканалах, що він за рік не збирав такого ефірного врожаю". Чому таку версію не розглядають наші спецслужби?

Якщо серйозно, виглядає так, що цей замах нікому так не вигідний, як самій Радикальній партії. І не цікавий нікому. Окрім одного моменту: якщо йдеться про бізнес. Не всім щастить в лотереї. Декому доводиться і хабарі брати, і в схеми лізти, і рейдерством займатись…

- Припускаю, ви теж належите до людей, які не вбачають зв’язку між вибухом під телеканалом "Еспресо" і вбивством Аміни Окуєвої.

- Я не знаю, чи є такий зв’язок. У мене немає жодних даних з цього приводу. Причиною там теж може бути що завгодно. Я тільки хочу сказати, що не можу стверджувати, що це фаховий замах. Бо реалізований він був за наслідками нефахово.

- Що перший, що другий?

- Так. Хто його організовував і чому – це вже хай слідчі розбираються. Але те, що це було зроблено нефахово, у мене сумнівів не викликає.

- Коли знову поставлять на голосування законопроект, що стосується реінтеграції окупованих територій Донецької і Луганської областей, чи чекаєте повторення того, що ми спостерігали під час першого читання?

- Якщо заколотять туалети (де запалювали димові шашки нардепи-супротивники законопроекту, - "Апостроф") – все буде в порядку. Якщо не заколотять – ці "мальчіши-плохіши", "юні піонери" знову якусь дрібну гидоту приготують.

- Але в цілому все має пройти нормально, цивілізовано, за вашими очікуваннями?

- Я не бачу підстав для того, щоб було інакше. Звісно, якщо у блазнів є бажання, то вони здатні зробити шоу з будь-чого. Якщо у них є бажання і настрій для цього, вони це зроблять. Однак підстав для цього я не бачу жодних.

- Традиційне вже абсолютно питання: чи є якісь зміни у ваших прогнозах стосовно того, коли ж відбудеться та сама реінтеграція, про яку ми стільки говоримо – і щодо Криму, і щодо Донбасу?

- Я б сказав дуже обережно: є внутрішнє відчуття, що процес пішов. Я не хочу вангувати, бо, на жаль, є аналітика, яка базується на певних фактах, а є дуже багато зовнішніх, в першу чергу (та й внутрішніх вистачає), чинників, які в будь-який момент можуть вносити певні корекції – чи прискорювати, чи навпаки. І далеко не на всі ці чинники ми як держава навіть маємо вплив. Тому давати будь-які прогнози на сьогодні – це безвідповідально. Я не візьмуся.

Десь рік тому я давав прогнози, що 6-8 місяців – і ми побачимо початок виводу російських військ. І хто міг на той час собі уявити, що вискочить цей г*внюк [нардеп Семен] Семенченко і віддасть, власне, в руки [оголошеного у розшук олігарха Сергія] Курченка 50 наших підприємств (йдеться про наслідки блокади окупованого Донбасу, - "Апостроф")? Зараз практично всі ці підприємства керуються людьми Курченка.

- І щодо Криму теж не маєте прогнозів?

- Щодо Криму я завжди казав, що це проблема набагато складніша, це проблема іншого ґатунку, це проблема, перш за все, політична. Бо військовим шляхом повертати Крим – це безумство. Це означає фактично оголошувати війну ядерній державі.

- А хіба про військове звільнення Донбасу не можна сказати те саме?

- Не зовсім. Далеко не так. На Донбасі, дякуючи Богові і зусиллям міжнародників, ми не бачимо застосування авіації, ми не бачимо використання військово-морського флоту, ми не бачимо застосування балістичних ракет. За міжнародною кваліфікацією те, що відбувається у нас на сході, називається "воєнний конфлікт низької інтенсивності".

- Дуже неприємне визначення…

- І, до речі, ще одна теза, яку наші балаболи весь час твердять: треба речі називати своїми іменами, треба війну назвати війною. То я хотів би просто попросити тих довбнів відкрити будь-які міжнародні документи і почитати, коли востаннє в світовій практиці використовувалось слово "війна". Вони будуть дуже здивовані.

- А от те, про що ви кажете – ракети, флот, авіація – все це стовідсотково, на вашу думку, застосовувалось би, якби ми за нинішніх обставин спробували звільнити Крим силою?

- Так, я в цьому переконаний. Бо попри всі схожості, навіть ментально Донбас для Росії – це Україна. Вони його не сприймають, як територію Росії. А от Крим вже ментально – це "моє", це Росія. Тому я навіть не можу собі уявити, яким чином можна його відбити…

Теоретично можна, звісно, розробити військову операцію. Врешті-решт цей Крим нещасний багаторазово і захоплювали, і звільняли. Але часи змінюються. Умови ведення війни змінюються. Кількість жертв змінюється. Я просто собі навіть зараз уявити не хочу, скільки життів така операція могла би нам коштувати.

- Тобто – чекаємо? Нам нічого іншого не лишається?

- Ні. Тут я не згоден. Ми тиснемо. І росіяни відчувають цей тиск. Бравурних речей уже набагато менше. Тиснемо…. Мені дуже сподобалась реакція Євгена Кириловича Марчука на останні введені санкції, коли він їх детально дослідив – я, чесно кажучи, цього не робив. Він якось так висловився цікаво… Щось на кшталт: "Ух ти! Та не вірю очам своїм! Та такого бути не може! Це ж просто капець!.." А потім була істерика Лаврова, мовляв, Сполучені Штати нас хочуть витіснити з ринку озброєнь і ринку палива. Це вже на межі істерики. Туди їм і дорога.

- Ми багато говорили про реінтеграцію. Зрозуміло, що попереду у нас ще довгий процес "роззомбовування" людей, що зараз живуть в окупації, величезний шмат роботи в напрямку контрпропаганди. Але, попри те, що ми не визнаємо і ніколи не визнаємо брехню Російської Федерації про громадянську війну, за три роки там уже є питання пролитої крові. І ненависть на цьому ґрунті.

- Звісно, що є.

- Як ми з цим будемо?..

- Так і будемо. Так, як і інші країни. І не треба на це заплющувати очі і розповідати, що цього не існує. Існує. Будемо з цим жити. Будемо ці рани лікувати.

- Це ж дуже багато часу знадобиться для цього…

- Звісна річ. Тому, вибачте, коли Юлія Володимирівна розповідає, що вона стане президентом і вона закінчить війну – ну, не вистачає в мене цензурних слів, але такими речами маніпулювати просто не можна!

Це у нас відкрилась нова рана, в нашому суспільстві, яка буде загоюватися ще дуже й дуже довго. Але ми вже свого часу через такі рани проходили – і неодноразово. І громадянська війна, і Велика вітчизняна... Під час ВВВ у нас на території України ж теж один в одного стріляли.

- То воно й досі не зажило…

- Це "не зажило" – це світоглядні поняття. Але кровної складової вже немає.

- Мабуть, маєте рацію.

- А як швидко вдалось Радянському Союзу позбутися… Та й не тільки Радянському Союзу. Після Другої світової війни – війни найбільш кровопролитної – скільки втрат було в Європі? І як швидко при цьому вдалося подолати оту взаємну ненависть? Дуже швидко. Буквально за 15 років цього вже не було. А США і Японія?.. Ці приклади треба вивчати. Професійно вивчати, яким чином вдалося цього досягти.

- Але то буде згодом. Спершу треба зупинити кровопролиття.

- Обов’язково!"