Громадський активіст
БЛОГИ
Запах смерті проникав у щілини і стулки, в точності виконуючи задум есесівців - дух мертвих тримав у страху живих і слугував попередженням для всіх, хто був незгодним з новим порядком Третього рейху.
Майже 80 років по тому архітектура, природа, життя - все це на сотні і тисячі кілометрів навколо Майданека змінилося кардинально. Сама ж долина смерті залишилася практично колишнього вигляду, не рахуючи деяких реконструкцій після спроб Рейху знищити речові докази жахливих злочинів. В яких умовах утримували понад 100 тис. в'язнів, що являє собою музей, утворений поблизу Любліна в 1944 році, як до нього дістатися і відвідати - далі в матеріалі, передають Патріоти України.
Трішки історії
У липні 1941 року відомий своєю жорстокістю рейхсфюрер Генріх Гіммлер навідався з візитом до Любліна. Тоді ж у рамках політики Рейху керівником місцевої поліції та відповідальним за розвиток цілої мережі концентраційних таборів на території окупованої Польщі він призначив Оділо Глобочніка. Центром цієї структури і повинен був стати Люблін.
Будівництво табору Konzentrationslager Lublin, який пізніше отримав назву "Майданек" і був винесений за межі міста, почалося на його околиці - неподалік від міського кладовища на вулиці Липовій. З неї ж, до речі, сьогодні теж можна дістатися до музею 158 тролейбусом (зупинка неподалік від ТЦ Lublin Plaza, поруч із входом на кладовище). До пункту Majdanek Pomnik також ходять тролейбуси 153, 156, маршрутки 21, 23 і 47.
Пізніше Глобочнік ухвалив рішення винести табір за межі міста - в долину за три кілометри від центру, де Майданек функціонував із листопада 1941 року по липень 1944 року. Офіційно фабрика смерті СС була створена як так звана господарська база, проте, попри те, що її територія дійсно налічувала десятки виробничих бараків, на практиці табір діяв як центр буквального знищення євреїв, утворення і розстрілу полонених різних національностей, а також як транзитно-каральний табір для сільського населення регіону.
Майданек, який спочатку розраховувався на утримання кількох тисяч ув'язнених, досить швидко виріс у масштабах і зайняв цілих 270 га: на цій території розташувалися сектор СС, господарський комплекс і п'ять полів із бараками для в'язнів. У 1943-1944 роках нестерпно задушливі влітку і холодні взимку ешелони привезли сюди в'язнів понад 20 національностей. Зазвичай у таборі перебували 10-15 тис. людей, рекорд із відміткою в 25 тис. в'язнів був зафіксований у травні 1943-го.
В цілому ж загальна кількість депортованих до Майданека історики оцінюють у 150 тис. При цьому в ряди керівництва табором увійшли понад 200 есесівців і близько 20 наглядачок, периметри табору охороняли близько тисячі вартових.
За роки функціонування Майданек отримав славу одного з найжахливіших таборів з нестерпно складними умовами перебування. Ув'язнені вмирали тут від важкої праці, голоду і хвороб - найбільш згубним став тиф, який поширювався у страшній антисанітарії. Звичайно, станом здоров'я ув'язнених і нестачею харчування нацисти себе не обтяжували: якщо виснажений, схудлий і непридатний для роботи в'язень не вмирав сам - його відправляли до газової камери.
Вдавалися есесівці і до розстрілу полонених, тоді як більшістю жертв газових камер ставали саме євреї, в першу чергу, люди похилого віку, хворі і нездатні працювати, жінки, діти - багато хто був убитий одразу ж після прибуття до табору. Моторошні сині сліди на стінах газових камер нагадують сьогодні і про те, що Майданек також став свого роду випробувальним майданчиком речовини під назвою "Циклон Б".
Масові вбивства людей у газових камерах почалися також за наказом Гіммлера в 1942 році: голих в'язнів по 200-250 чоловік за раз проводили до кімнати без вікон під приводом дезінфекції або необхідності прийняти душ, потім замикали важкі залізні двері, гасили світло і крізь спеціальні отвори наповнювали камери монооксидом вуглецю (чадним газом).Пізніше на в'язнях був випробуваний "Циклон Б", який доставляли до таборів Майданека й Аушвіца / Біркенау (Освенцим) тоннами в жерстяних контейнерах із застерігаючими написами на кришках: відкривати тільки фахівцям.
"Циклон Б" є пестицидом на основі ціаніду. Речовину створили в Німеччині в 1920-х під керівництвом лауреата Нобелівської премії з хімії Фріца Габера і застосовували для боротьби з гризунами та комахами. До його складу увійшли сильнодіюча кислота і адсорбенти, які роз'їдають очі та слизову оболонку. Однак після "успішних" випробувань "Циклону Б" на радянських військовополонених і хворих в'язнях в Освенцімі у вересні 1941 року, блідно-блакитні кристали кислоти стали масово постачати і до Майданека. Такий метод убивства виявився не тільки більш болісним і швидким, але й вигідним. 4 кг "Циклону Б" було достатньо для ліквідації тисячі людей.
За іронією долі хімік Фріц Габер сам був євреєм за національністю і прихід Гітлера до влади змусив його в 33-му втекти з Німеччини. Вченому вдалося врятуватися, щоправда, смерть наздогнала його в Швейцарії вже через рік, а ось деякі родичі Габера пізніше виявилися в'язнями та жертвами концтаборів СС.
Одним із пам'ятних днів у трагічній історії Майданека стала середа, 3 листопада 1943 року. У цей день на території табору пройшла так звана операція "Ернтефест", що з німецького можна перевести як "збір урожаю" - її завдання полягало у вбивстві максимальної кількості євреїв Люблінського району. У Майданек також привезли в'язнів із довколишніх концтаборів Травники і Понятова, після чого почалися масові розстріли і спалення тіл у 100-метрових ровах поблизу табора. Діючі на той момент два крематорії і сім печей у сумі не в силах були впоратися з кількістю трупів, адже з 3 на 4 листопада есесівці забрали від 16 до 18 тис. життів (історики називають цифру в 16 тис., тоді як у спогадах в'язнів зустрічається цифра 18 тис.).
Всього ж за три з половиною роки в долині було вбито понад 80 тис. в'язнів: 60 тис. були євреями, інші - поляками, українцями, росіянами, німцями та представниками інших національностей.
22 липня 1944 року на територію Майданека увійшли війська СРСР і Польської Народної армії. Коли ж табір звільнили, застосування йому знайшла НКВД, яка протягом кількох наступних тижнів утримувала тут близько 250 підпільних польських солдатів (в основному членів Армії Крайової і Селянських батальйонів), пізніше вони були вивезені на територію Радянського Союзу.
З листопада цього ж року в долині Майданека створили перший в Європі подібний музей і місце пам'яті жертв режиму СС. Пізніше адміністрація також взяла на себе обов'язки стежити за музеями-меморіалами у Белжці та збереженими фрагментами табору смерті в Собіборі.
Майданек через 70 з гаком років
Сучасний музей, який є безкоштовним для відвідування, зберіг 90 га території концтабору. На них відвідувачам представлено 70 унікальних об'єктів: реальних і відновлених символів нацистських злочинів - зокрема бараки, газові камери зі слідами отруйних речовин, один із п'яти крематоріїв, меморіали, артефакти, моторошні інсталяції та пам'ятники, присвячені жертвам Майданека. З квітня по жовтень музей працює без вихідних із 9.00 до 18.00, з листопада по березень з 9.00 до 16.00 (актуальний графік завжди можна уточнити на сайті), останній вхід можливий за годину до закриття.
Зважаючи на масштаби, кількість експозицій і доволі активний потік відвідувачів, для поїздки в Майданек варто виділити щонайменше кілька годин. Незайвим буде почитати попередньо тематичну літературу, статті, пошукати раритетні фотографії та статистику, це суттєво позначиться на враженнях, і без того важкій атмосфері, а головне - усвідомленні того, яким було місце, де людськими руками творилася одна з найбільших трагедій в історії. Для фотографів ідеальним часом відвідування буде період заходу сонця (фото та відеозйомка дозволені на всіх локаціях музею).
В умовах відвідування Майданека немає вікових обмежень, проте адміністрація музею радить не привозити сюди дітей молодших 14 років, і, варто сказати, на це дійсно є причини, адже маршрут налічує не тільки ознайомлення з територією, бараками й особистими речами в'язнів, а й залами смерті, печами крематорію і місцями скупчення тисяч трупів, які очікують своєї черги на спалення.
Як відзначають історики, привезені в Майданек в'язні, втім як і майбутні жертви Аушвіца, Біркенау, Плашова та інших концтаборів, поняття не мали, що йдуть на вірну смерть. Більш близькими до реальності, можливо, були радянські військовополонені, а ось євреї масово виїжджали у табори під приводом цілком невинного переїзду для їхнього ж блага.
Спочатку в'язнями Майданека були тільки чоловіки, радянські військовополонені та євреї. Через рік, із жовтня 1942-го, в долину поблизу Любліна стали привозити і жінок, із березня 43-го - дітей. Нових в'язнів вели пішки близько 2,5 км від залізничної рампи, ця ж дорога веде сьогодні туристів через вхід до музею, гігантський меморіал Голокосту, центр інформації та ворота табору.
На вході варто відвідати центр інформації. У ньому можна ознайомитися з великою картою музею і безкоштовно отримати від співробітників детальні інструкції, підказки та поради щодо локацій Майданека.
Відвідати музей сьогодні можна самостійно (безкоштовно) і з гідом (записатися в платну екскурсійну групу з польською, англійською, німецькою, українською, російською та іншими мовами). Екскурсія обійдеться в суму від 75 до 200 злотих на групу з 10-30 осіб (близько 1550 грн.). При цьому ви гарантовано отримаєте протягом 3-годинної екскурсії максимум інформації і можливість задати питання.
Якщо ж самостійне відвідування музею вам більше до душі, в такому випадку в центрі інформації варто купити ілюстрований путівник українською, російською, англійською або іншими зручними мовами за 3 або 10 злотих (25-80 грн). При цьому варто враховувати, що вся інформація до експонатів представлена тільки польською, англійською та івритом.
"Наша доля - для вас застереження"
Маршрут, за яким проходять відвідувачі музею "Майданек", закриває крематорій і, мабуть, один із найбільш унікальних пам'яток жертвам Голокосту. На місці екзекуційних ям V поля, де розстрілювали польських партизан і тисячі євреїв під час операції "Ернтефест", був споруджений масивний купол-сховище, під яким до сьогодні зберігається неймовірних розмірів гора людського праху. Трохи вище - напис: "Наша доля - для вас застереження".
До меморіалу несуть квіти і свічки, поруч із куполом групи єврейських школярів слухають лекції своїх викладачів і оспівують жертв трагедії.
Майданек - більше не страшне місце, як часто відзначають відвідувачі. Сьогодні вже ні. На зміну крикам, сльозам молінь про пощаду, пострілам і шуму всеїдних печей прийшла в буквальному сенсі слова мертва тиша. Господарями в долині залишилися тільки вітер і зграї воронів, які кружляють над бараками і проводжають поглядами мовчазні групи людей. Рівні зелені галявини і промені осіннього сонця надають музею недоречної затишної атмосфери. Страх же приходить із розумінням того, наскільки мізерна й убога частка інформації криється в підручниках історії. Наскільки несвідомо майже через 80 років звучать фрази на кшталт "Можемо повторити".
14 вересня за новим церковним календарем (27 вересня за старим) - Воздвиження Хреста Господнього, нагадують Патріоти України. Свято пов'язане з ім'ям рівноапостольної Олени, матір'ю імператора Костянтина, яка, згідно з церковним переказом, відшукала Хр...
Різдво Пресвятої Богородиці віруючі за новим стилем відзначають 8 вересня. І цей день вважається дуже сильним енергетично, а молитви мають особливу потужність. За однією з традицій жінки, у яких немає дітей, накривають святковий стіл і запрошують бідни...
