"Донбас цей "совок" зараз кров'ю випльовує", - очільник Зайцевської ВЦА

- Пане Володимире, розкажіть про настрої серед місцевого населення в Зайцеве.

- Про настрої, кажете? Коли в крайній житловий будинок в Зайцевому прилетів "Град" і там обвалилася одна зі стін (добре, хоч люди не постраждали), я чув діалог між господарями будинку. Дружина - явно наша. І вона чоловікові говорить при мені: бачиш, що твої зробили? Виродки! Ми все життя будинок будували... А він - переконаний на 100% прихильник "молодої республіки". Відповідає дружині: "Град" впав у нас у дворі, а двір наш виходить на Бахмут - це звідти прилетіло. "Ти що, дурень?! Вся вулиця обстріляна, в наш будинок потрапило тому, що перелетіло і впало в город!"...

Ось вам і настрої. Кожен бачить те, що хоче побачити. Але коли у нас в Зайцевому почали платити пенсії, відремонтували електропостачання і взагалі життя почало налагоджуватися - люди відчули піднесення. Бо побачили, що влада повернулася.

А спочатку жесть була. Мені з зайцевськими було складно. А Майорськ - так це взагалі частина Горлівки, яку до нас приєднали. Там залізничники живуть. Вони взагалі ніколи нашими і не були.

- У чому полягала основна складність?

- Люди знали про мою позицію. Знали, що я брав участь в акціях. Що ми повністю ліквідували будівлю Зайцівської селищної ради на окупованій території, де була сепарська казарма - ми її спалили, одні стіни залишилися. І саме я це організував. Бо знав, як можна заїхати туди з того боку, звідки сепари навіть не очікують.

Вони прикривають в'їзди з боку Артемівська (нинішній Бахмут - Ред.). А я провів дві одиниці техніки та 30 чоловік зі сторони Горлівки і смт Гольмівський.

- Як вам це вдалося?!

- По полях. Їхали всю ніч, хоча там 15 км всього. Я попереду йшов з ліхтариком, щоб ярочки проїхати. У селище заїхали без світла - і повністю знищили казарму. 15 хвилин на все про все. Треба було швидше забиратися звідти, поки з Горлівки підмога не підтяглася.

Так ось, місцеві все це знали. Але вони також знали мене по роботі в селі до війни. Пам'ятали, як вуличне освітлення в селі з'явилося. Як я за власні гроші купив трактор і самоскид для потреб села... Дружина тоді лаялась, пам'ятаю, спочатку. А потім змирилася.

Я ж місцевим останні кілька місяців до війни говорив: біда буде. Бо ми ж не відступимо. Я ніколи не прийму те, що вони нам нав'язують.

У нас же народ працьовитий. Хто хотів - працював. І мав і машини, і будинки, і двори красиві. І всі вони говорили: який до біса Радянський Союз? Наші батьки в селах паспортів не мали до 1960-х років! Тільки трудодні в колгоспах. А зараз у кожній квартирі - по 2-3 плазмові телевізори. Машина у кожному дворі. Який СРСР? Ви що?!

І навіть ті, хто мріяв повернути СРСР і тому топив за "ДНР", з ким я розмовляв в 2014-му, зараз визнають: так, помилилися.

- Отак от просто? Помилилися?

- Знаєте, якщо вони не брали в руки зброї і нічого поганого Україні не робили - я не вважаю, що їх потрібно якось суворо карати.

- Люди чекають завершення війни?

- Ну звичайно! Інша справа, що прямо зараз відвоювати окуповані території ми не можемо. Про це говорив нардеп Герасимов, коли приїжджав нещодавно до нас і доносив до людей позицію президента. Відвоювати зараз - нереально. Йти і випалювати там все війною ніхто не буде. Неправильно це. І я таку позицію підтримую.

Так що - "блакитні каски". Щоб перестали по нам стріляти. Ось завдання номер один. І за великим рахунком, у нас є все для нормального життя. Якщо б тільки не стріляли - у нас потихеньку все би налагоджувалося.

А з огляду на наше місцерозташування, відновлювали б нас за рахунок міжнародних грошей. Я ось підтримую міжнародників, вони безпосередньо з людьми працюють. Ми їх зконтактовуємо, направляємо - і вони працюють без задіяння бюджету. І це добре. Якщо пускати ці гроші через бюджет - це я буду змушений експертизи робити. На це підуть роки. А напряму вони це роблять куди швидше.

- А в окупації? Що відбувається там, знаєте?

- У мене там збереглися хороші канали. І я досі допомагаю нашим спецслужбам. Тому що люди мене знають і відкриваються мені. Вірять, що я нікого не підведу.

А взагалі завербувати там кого-то, нехай навіть нашого прихильника - це практично з області фантастики. Люди бояться не те що щось зробити - навіть сказати. Тому що живуть реально у сталінські часи.

Тому якщо раптом ви побачите зняте якимось сепарським або російським каналом відео, де люди говорять "ми не хочемо війни, ми хочемо, як раніше" - можете бути певні: вони хочуть в Україну. "Як раніше" - це кодове слово. Тому що сказати про це прямо вони не можуть. Занадто жорстко це карається.

І це "як раніше" звучить там часто. Люди хочуть додому. Їм більше не потрібен СРСР. Вони багато що переоцінили. І якщо до війни в Горлівці було максимум 20% проукраїнських людей, зараз їх значно більше.

І коли ми звільнимо Донецьк і Горлівку, одиниці з переселенців залишаться тут. 80 з гаком відсотків повернуться додому. І нас вже буде там мінімум половина.

- Як вважаєте, наскільки прості люди на Донбасі взагалі могли вплинути на те, що трапилося? Чи справді ось це "Путін, введи війська!" на мітингах зіграло свою роль?

- Однозначно зіграло. Сумська область межує з Росією не менше, ніж Донецька. Але росіяни прийшли туди, де був найсприятливіший грунт. І в цьому є і вина людей.

Так, Росія все одно б прийшла туди, якщо вже задумала. Але ось це "Введи війська" дало Путіну можливість "зберегти обличчя". Мовляв: бачите, мене ж просили...

- Свого часу багато говорили про те, що серед тих, що кричали, було дуже багато привезених росіян.

- Може бути. Але це не скасовує того факту, що і місцеві підтримували дуже сильно.

Я був на перших мітингах. Як зараз пам'ятаю, як пішов туди в перший раз, 4 березня. Там ще Рибак (жорстоко вбитий горлівський депутат Володимир Рибак - ред.) був, царство йому небесне. Ми всі пішли туди. Розчинилися в натовпі, ходили, слухали...

Населення прокачували. Ще з осені, до Майдану, у Вконтакте і Однокласниках з'явилося багато груп відповідних. І коли прийшов час - вони "вистрелили".

- Тоді ви ще не уявляли, наскільки далеко все зайде?

- У той день я повернувся додому, а вже 5 березня моя дружина посадила мою маму в машину, вони поїхали в Полтаву і зняли там квартиру. А коли було захоплено будівлю УВС, я завантажив все, що можна було відвезти на легкових машинах - і відвіз їм туди.

Розумієте, я просто побачив тих людей. Я давно хворів темою Холодного Яру, визвольної боротьби після 1917 року, коли розпалася Російська імперія. І на тому мітингу я побачив те ж саме - тільки зі знаком мінус. Я побачив, як ті люди дивилися на наших хлопців з "Батьківщини", зі "Свободи" - зі злом, із ненавистю. Бачив ці оскали зогнилих зубів...

І я зрозумів, що підтримують все це в основному бідні люди. Причому бідні вони не з вини держави, а виключно тому, що ліниві. І вони готові були грабувати, вбивати, гвалтувати - щоб отримати те красиве життя, про яке вони завжди мріяли, але заради якого не вдарили пальцем об палець. Це були озлоблені жебраки, яким дали зброю і вседозволеність.

Я знаю мінімум п'ять випадків, коли абсолютно нейтральних підприємців дочиста пограбували і до смерті закатували. Тіла деяких не знайшли досі.

Вискочити вдалося одиницям. Решту вбили. Хоча їхні дружини віддавали все до останнього за те, щоб їх відпустили. Але не відпустили...

І коли Україна повернеться в Горлівку і люди почнуть говорити про те, що бачили і знають, про всі ці звірства - картинка буде інша. Випливуть факти. Прізвища тих, хто скоював злочини. Обставини цих злочинів і їх докази. І тоді ті, хто проти України, просто замовкнуть. У них не буде аргументів. Тому що там творилося чорне. Там викрадали, грабували, вбивали. І робили це не по-тихому, а по-бєспрєдєлу. Серед білого дня вривалися в будинки, прилюдно витягали людини за волосся, закидали в віджаті машини, з яких ніхто не морочився навіть номера познімати...

- Це все відбувається і зараз?

- Зараз в цьому плані там спокійніше. На початку двотисячних в міліції практикували так званий "ефект поросяти": ростили-ростили якийсь бізнес, а коли він трохи "ожирів" - хрясь! - і "з'їдали". Так ось: зараз в окупації така ж ситуація.

- Там є бізнес?

- Там є закони часів СРСР. А який був в СРСР бізнес? Він же був поза законом практично. Так що правди там добитися нереально зараз.

А ось настільки демонстративних грабежів і вбивств в такій кількості, як раніше, немає. Люди пропадають досі. Але не так часто, як ще пару років назад.

І зараз там дуже небезпечно демонструвати проукраїнську точку зору. Це взагалі табу. Хоча, як розповідають люди, які виїжджають з окупації, навіть в автобусах все частіше можна почути, як люди лають ту так звану "влада". Називають нездарами. Кажуть: ну жили ж раніше - що, погано хіба було?..

Але слово Україна при цьому не вимовляють.

Так що так звана "влада ДНР" нам сама готує сприятливий грунт - своїми ж дебільними діями. Адже воно все створювалося не для того, щоб жити і процвітати. Воно створювалося, щоб кошмарити Україну. Тому максимум що можливо - підтримувати ці мертвонароджені "республіки" на плаву.

Ось тільки людей це не влаштовує. Тим більше, що вони пам'ятають, як було - і бачать, як стало.

- Додому хочете?

- Дуже. Я ось півтора року в Києві прожив. І тільки коли з Бахмута на Майорськ їхав по наших степах - зрозумів: а я ж - сармат! Я не хочу бетону. Я хочу степ. У нас же степи тут неймовірно красиві. Багато дрібних річечок. Краса!.. Мені і в Києві подобалося, але там є відчуття: чуже це. А тут - своє.

- Як думаєте, коли зможете повернутися до Горлівки?

- Я намагаюся не жити минулим. Інакше можна збожеволіти, накручуючи себе спогадами про те, що втратив. Мені в цьому відношенні близька позиція євреїв: спасибі, Господи, що взяв грішми.

Я намагаюся дивитися в майбутнє. І розумію, що все залежить від того, чи зможе світ задавити РФ в економічному плані так, що у них не буде можливості воювати на два фронти. Якщо зможе, найперше Росія покине Донбас. Тому що це шалено дорого.

І як тільки вони його облишать - нам залишиться зайти і провести зачистку. На весь Донбас на це піде днів 10-15, не більше.

- Ті два тижні, про які свого часу говорив президент ...

- Так. Реально це небагато.

У мене три колишні працівники і один знайомий служать в "ДНР". Дзвонили мені не так давно: "Та Юрійович, та ми шо? Нам просто їсти нічого". Один каже: я не воюю, водієм там. І потім же 70% цього "ополчення" говоритимуть, що не воювали. Всі поголовно виявляться "охоронцями на складах", "працівниками їдалень" і т.д. Я не я, і кобила не моя.

А 4-ий мій знайомий - людина із золотими руками. До війни на заробітки їздив. Потім повернувся, тому що треба було доглядати за хворим батьком.

Але на окупованих територіях з роботою біда. Створюються всі умови, щоб чоловіки змушені були йти в "ополчення". Щоб можна було показати: дивіться, там же громадянська війна... Ось і знайомий мій посидів-посидів - та й пішов на контракт в "ПВО ДНР".

Він вибрав менше зло. Каже: сподіваюся, жодного збитого літака не буде і до мене не буде претензій. Таких, думаю, можна відразу реабілітувати. Максимум - позбавити права голосу.

- Ви підтримуєте цю ідею - хоча би тимчасово позбавляти права голосу?

- Так. Міліціонерам, які зрадили присязі, працівникам місцевого самоврядування однозначно потрібно заборонити обиратися і бути обраними. Щоб вони не впливали на вектор України. Їх приклад виявився поганим. Так що нехай вони спокійно дихають повітрям Донбасу, але на політику країни вони впливати не повинні.

Позбавлення права голосу всіх людей, які так чи інакше причетні до того, що в Україну прийшла війна - єдино правильний і найгуманніший спосіб. Вони все одно на ті вибори не ходять, якщо їм гречку не дають. Так що вони навіть не образяться, насправді.

Більшість людей там - інфантильні. Вони пам'ятають, що в СРСР безкоштовно давали квартири - але забули, що для цього треба було по 20 і більше років у гуртожитку прожити.

А перед війною за 5 тисяч доларів в Горлівці можна було купити двокімнатну квартиру - далеко не в гіршому районі.

І заробити ці 5 тисяч у нас взагалі була не проблема, якщо у тебе робоча спеціальність і руки з правильного місця ростуть. При курсі 8 грн / дол. місцеві підприємства не могли токарів знайти на зарплату в 12 тисяч гривень! Бо нормальний токар більше заробляв.

Але це ж треба працювати було. А у нас звикли до відбувайлівки. Скільки випадків, коли чоловік з дружиною розлучався, щоб вона виплати як мати-одиначка отримувала, а він на дивані сидів і нічого не робив! Та від держави ще чогось вимагав...

Багато людей просто не розуміють, що держава - це ми всі. Така спадщина "совка". І Донбас цей "совок" зараз кров'ю випльовує."