Дорожні замітки: Про війну, волонтерів, захисників України і … трохи "зради" (фото)

Волонтерський екіпаж «Групи Патріот» у складі відомого волонтера Григорія Константинова, ветерана АТО, танкіста Володимира Пожидаєва і доньки загиблого Героя АТО Віталія Вергая Катерини з перших хвилин поїздки вразив своєю організованістю, цілеспрямованістю і … надзвичайним позитивом – Григорій чітко спланував і організував усю поїздку від початку до кінця, мовчазний Володимир був готовий будь-якої миті підставити плече допомоги в різноманітних ситуаціях, а Катерина виявилася справнім «енерджайзером», щосекунди випромінюючи позитивні емоції навіть в самих найнесподіваніших ситуаціях…

… Стартувавши з Черкас, ми майже відразу відчули «зраду» (ну, можливо, не зовсім «зраду», а більше – «реальність», але, слухаючи наших високопоставлених чиновників, багато хто може звинуватити мене в «зрадофільстві»). Мова йде про «дороги». Ті самі, на ремонт і побудову яких нашим урядом виділяються безпрецедентно великі суми, і які вже майже такі самі, як у наших європейських друзів… Ніфіга!... З більше ніж півтори тисячі кілометрів Черкаською, Полтавської, Дніпропетровською, Запорізькою і Донецькою областями, які ми проїхали за дві доби, лише відсотків десять можна назвати «дорогою», все інше – маленькі острівці із залишків асфальту серед незліченних ям і вибоїн… Всі «принади» «європейських доріг по-українськи» відчуло на собі навіть волонтерське авто – спочатку розірвало навпіл причіпний пристрій, а потім не витримало колесо, яке на черговій ямі просто вибухнуло від удару. І тут хочеться подякувати неймовірним українцям (звичайним роботягам з якогось будівництва на Полтавщині), які серед ночі, перервавши свій сон, кілька годин «чаклували» над волонтерським автомобілем за «дякую», тільки щоб Захисники України якнайшвидше змогли отримати частинку миру, частинку дому, яку везли для них волонтери…

Але навіть такі «нежданчики від Укравтодору» не змогли зменшити той позитивний заряд, який панував у групі, і з гарним настроєм ми вирушили далі. Попереду нас чекали Ольгінка, Мар’їнка, Авдіївка, Новоселівка Друга…

Не буду переповідати всіх подробиць поїздки, та хочу поділитись своїми враженнями…

Війна тут відчувається в усьому – війна витає у повітрі, війна наклала свій відбиток на обличчя місцевих мешканців, зруйновані будівлі, посічені кулями і осколками паркани і дорожні знаки. Тож я з певним занепокоєння очікував на зустріч з українськими бійцями. А виявилось – даремно…

Тут варто згадати крім «позитиву», такі якості як «доброта», «привітність» і «впевненість». Скрізь, де ми побували (навіть за кілька сот метрів від ворожих позицій недалеко від шахти «Бутівка»), обличчя наших захисників випромінювали неприховану радість від зустрічі з українцями, які приїхали їх підтримати, а в очах виблискували доброта і впевненість у своїх діях і невідворотній нашій перемозі. Як зазначив один з бійців: «нам немає чого боятись, бо ми захищаємо власну землю. І куди б ми не поїхали від Львову до Харкова, від Одеси до Чернігова, ми з чистим сумлінням дивитимемось в очі співвітчизників. А сєпари непотрібні нікому – ні московським господарям, ні мешканцям Донбасу. От і бісяться…»

Не буду кривити душею, думав, для себе викрию ще одну «зраду», але не склалося, чому безмежно радий. Забезпечення української армії справді вийшло на якісно новий рівень, чого не приховували бійці на передку. Звичайно, немає меж досконалості, інколи трапляються не зовсім «сумлінні» командири, але факт залишається фактом…

…Їхав на Донбас з певним внутрішнім занепокоєнням, а залишав вже з зовсім іншим настроєм. Попри всі негаразди, які існують на мирній території, з’явилася впевненість в нашому майбутньому, в майбутньому нашої країни, яке відстоюють і оберігають на Донбасі Українські Воїни.

Слава Україні!