"Еміграція, або Як маленький українець корупцію в Польщі шукав", - блогер

Про це у своєму блозі пише Андрій Коваленко, передають Патріоти України.

"Так сталося, що 22 січня на День Соборності, я їхав до Польщі потягом Київ - Перемишль. Цей прекрасний експрес щодня перетинає кордон з ЄС із нашими заробітчанами, студентами, туристами та емігрантами на борту. І кожна подорож до Польщі на цьому поїзді дає можливість поспілкуватися з людьми, у яких такі різні історії, але часто однакові мотиви.

На цей раз поруч зі мною дорогою з Києва сидів чоловік років 35. Худорлявий, невеличкого зросту, з великою сумкою, набитою очевидно одягом та їжею. В очах у цього чоловіка від самого початку читалася якась самотність. Як тільки годинник пробив 8 ранку, він вирішив розбавити її розмовою та познайомитись. Говорили ми кілька годин з перервами. За цей час я дізнався ледь не всю історію його непростого життя. Чоловік сам з міста Южне, звуть Олексій. Має двох дітей, дружину та приватний одноповерховий будиночок, що дістався від покійних батьків, який дуже дорого опалювати.

В Україні працював водієм буса - возив людей між містами нашої неньки. "Але з такою зарплатою хіба хлібом та водою харчуйся, на цукерки "Рошен" не вистачить. А ще комуналка", - з певною злістю чи відчаєм у голосі говорив Олексій.

Тут варто зробити певну ремарку. До Польщі мені доводиться їздити часто, як і говорити з пасажирами поїзда Київ - Перемишль. Зустрічав далекобійника з Донбасу, який за два дні в Польщі "вивчив мову", "заробив 8 тисяч гривень" і став помічати "якою дірою є Україна", а також вантажника з супермаркету "Бедрьонка", який не хоче втрачати час на "розбудову Європи вдома". Критиканство і скептицизм до влади в Україні, у переважній більшості випадків, є характерною рисою людей, які змушені заробляти в Польщі. Але випадок з Олексієм на День Соборності дещо вибивається з цієї картини.

Хлопець поїхав з Южного в Польщу, влаштувався водієм на фірму, яка торгує мінеральними добривами, і доріс до того, що тепер возить начальника. Зарплата дозволяє йому знімати однокімнатну квартиру в Лодзі та висилати гроші додому. Ба навіть думати про еміграцію. Яку він збирається "купити". Олексій залюбки розповідав, як швидко та легко отримав вид на проживання (Karta czasоwego pоbytu) за допомогою директора, з яким здружився та за "доплату" чиновникам за пришвидшення процедури. Чоловік не соромився розповідати, що Польща дуже чудова країна, бо вона в ЄС, там є робота, а також беруть хабарі. "Поляки такі самі як ми - все можна порішати за гроші, тільки беруть не так палєвно". Олексій з азартом говорив, що зараз з директором вирішує питання отримання ПМЖ (Karta stałego pobytu). І хоча однією з умов є проживання на території Польщі 5 років, а він працює тільки чотири, "за 5 косарів начальник обіцяв допомогти через чиновників". Тому зараз чоловік думає, кому продати будинок в Южному хоча б за 30-ку, щоб забрати родину і виїхати з цієї "Богом забутої землі, де одні крадії, корупціонери та бандити у владі".

Найбільше в цій історії мене здивувала не зрадофілія чи відверта байдужість до власної землі. Швидше якась радість та іскра в очах молодої людини, коли вона розповідала про корупцію. І було видно, що Олексій щиро радіє, що знайшов таке знайоме для нього середовище існування в іншій державі. Він залюбки даватиме хабарі у ЄС, бо йому так зручніше жити. Але він відверто кляне владу та корупціонерів в Україні. Хоча сам є фанатом корупції. Між іншим, перед власною еміграцією Олексій на вибори піде і проголосує за Тимошенко, бо вона "знищить олігархів".

От така каша в голові. Та в чомусь показова. Поки тисячі антикорупціонерів в Україні - від журналістів до новостворених антикорупційних органів - декларують боротьбу з корупцією, маленький українець схоже настільки звик і полюбив її, що не згоден виходити із зони комфорту навіть за кордоном.

На кордоні Олексій відповів польському митнику, що цигарок та алкоголю у валізі не має. Як виявилося в Перемишлі - збрехав. Привіз горілки та кілька блоків цигарок, бо в Польщі дорожче. Ми попрощалися на вокзалі. У холодному польському місті, яке розкинулося на берегах Сяну, про Україну нагадує хіба дещо закинутий "Народний дім" із портретом Сенцова. "Від Сяну до Дону" тут немає. Та після розмови з маленьким українцем, яких у Перемишлі та Польщі багато, можна припустити, що вони знайшли для себе українські реалії навіть тут. І щиро радіють."