"Формується антипутінський фронт. Прийнявши рішення видворити російських шпигунів, Україна стала в один ряд із західними партнерами", - відомий дипломат

"Поведінку Росії більше ніхто терпіти не буде", - пише у своєму блозі український дипломат, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко, передають Патріоти України.

"Треба розрізняти: Україна видворила не дипломатів, а російських шпигунів. Професія дипломата є дуже позитивною за своїм визначенням. За своєю суттю, дипломати – це люди, що налагоджують взаємовигідні дружні відносини між країнами. А з іншого боку є шпигуни, які цьому заважають. Тож у випадку з Росією – це шпигуни, які працювали під прикриттям дипломатів. Ці люди очевидно не сприяли тому, щоб країни спільно будували щось позитивне.

Те, що багато західних країн пішли на такий безпрецедентний демарш означає, що антипутінський фронт, про який я говорив кілька років тому, зараз вже реально формується. Це означає, що подібну поведінку більше ніхто реально терпіти не буде.

Хоча якщо говорити про заяву-відповідь російського МЗС, витриману в традиційних совкових тонах, то вона наводить на думку, що такий європейський крок таки нічому їх не навчить. Боюсь, що хвороба зайшла настільки далеко, що способів легкого одужання немає – допоможе хіба хірургічне втручання.

Та я дуже радий, що Україна почала діяти спільно із Заходом. Вчора я був страшенно розчарований заявою одного нашого політика, мовляв, ми не можемо цього зробити, бо хто ж буде боронити наших політв’язнів в Росії. Та їх, на превеликий жаль, ні з дипломатами, ні з консулами, ні без перших і других, ніхто реально захищати не може. Адже йдеться про країну, де поняття права є доволі умовним. Маємо ми там дипломатів та консулів чи ні, становище наших військовополонених чи заручників ніяким чином не міняється.

Прийнявши рішення видворити російських шпигунів, Україна стала в один ряд із західними партнерами. Що якби це відбулось в 2014 році? Думаю, якби ми відразу розірвали дипломатичні відносини з країною-агресором, то ситуація була б іншою в багатьох вимірах. Включаючи західну підтримку наших дипломатичних та військових зусиль. Бо коли ми з одного боку кажемо, що є жертвою агресії, а з другого – залишаємо російських шпигунів у себе в країні, то подаємо сигнал, який багатьох просто дезорієнтує. Можливо, розпливчастість нашої позиції поступово починає зникати.

Я дотримуюсь думки, що у країни або є позиція, або її нема. Щоб демонструвати цю позицію, треба мати хребет і здатність приймати рішення – навіть якщо хтось тобі щось підказує. Тут ми повинні виходити зі своїх національних інтересів. Якщо ж позиції немає, а хребет надто гнучкий – то ми нічого і не матимемо. Тож я радий, що наш фокус починає ставати більш чітким та зрозумілим."