Генерал Чупринка і путінська Росія: Чому фальсифікують історію

Натомість із величезним апломбом розповідають про службу Романа Шухевича німцям і нібито його участь у знищенні білоруського села Хатині, за що Гітлер нібито особисто нагородив майбутнього головнокомандувача УПА Залізним хрестом. Отож, мовляв, цілком заслужено Нюрнберзький трибунал “визнав” бандерівців спільниками нацистів.

Насправді всі намагання СРСР добитися такого рішення виявилися марними, а ретельна перевірка списків нагороджених беззаперечно засвідчила, що Шухевича серед кавалерів ордена Залізного хреста немає. Карателі-українці справді причетні до трагедії Хатині, через що, найімовірніше, серед сотень спалених дощенту населених пунктів Білорусі саме це невеличке село радянські ідеологи обрали на роль символу фашистських звірств. Однак його знищили у 1943 році не міфічні бандерівці, а вояки 118-го поліційного шуцманшафту, сформованого з колишніх радянських військовополонених.

Роман Шухевич був заступником командира українського батальйону «Нахтігаль», що після нападу Гітлера на СРСР разом з німецькими військами ввійшов до Львова і сприяв тому, що 30 червня 1941-го було проголошено відновлення Української державності. Саме німці ув’язнили Степана Бандеру і розформували «Нахтігаль», перевівши його вояків до дислокованого в Білорусі 201-го батальйону охоронної поліції, звідки вони звільнилися наприкінці 1942 року. Навіть заангажовані дослідники не спромоглися довести участі цього підрозділу в злочинах проти людяності, через що поширили міфи про причетність бандерівців до знищення Хатині і Залізний хрест Шухевича.

На відміну від радянських військовополонених, які, зрадивши присязі, перейшли на службу до ворога, Роман Шухевич ніколи не був громадянином СРСР, а тому з юридичного погляду його не можна вважати зрадником чужої йому «Родіни».

Щодо моралі, то згадаймо пакт Молотова — Ріббентропа, після укладення якого Сталін і Гітлер разом розгромили Польщу і взялися «по-братськи» ділити світ.

За логікою російських істориків, проводити спільні нацистсько-радянські паради і забезпечувати стратегічною сировиною Німеччину, щоб вона окупувала Францію і бомбардувала Велику Британію, — не злочин для СРСР. Однак для бандерівців, які сподівалися з допомогою Гітлера відродити незалежність України, співпраця з нацистами у значно менших масштабах — смертний непростимий гріх.

Нині й на Заході, і в Україні полюбляють розповідати, що шлях Другій світовій війні відкрив пакт Молотова — Ріббентропа. Однак чомусь не згадують про Мюнхенську змову 1938 року, коли Франція й Велика Британія спробували умиротворити Гітлера шляхом передачі Третьому рейху нібито заселеної переважно етнічними німцями Судетської області Чехословаччини.

Уже за кілька місяців гітлерівці безкарно окупували всю країну, і лише населений українцями регіон чинив збройний опір агресорові. Не гріх нагадати, що в час, коли Роман Шухевич зі зброєю в руках воював у лавах захисників Карпатської України, лідери країн демократії із задоволенням слухали солодкі слова Гітлера про його прагнення до «мирного врегулювання всіх конфліктних ситуацій». Як наслідок, навіть 2 тисячі золотих злитків, які Чехословаччина до окупації зберігала в банку Англії, передали новому законному власникові — Рейхсбанку Німеччини.

Роман Шухевич, який під іменем генерала Чупринки очолив УПА, був безкомпромісним у ставленні до окупантів — німецьких чи радянських. Саме за це ненавидять його в путінській Росії, політика якої дедалі більше нагадує гітлерівську. Там уже вшанували Манергейма, встановили пам’ятник повішеному за співпрацю з нацистами генералові Краснову і готові реабілітувати Власова і власовців, бо вони, мовляв, воювали «не за Гітлера, а проти безбожної влади». Зате бандерівці, які на власній землі боронили Вітчизну, залишаються для російських шовіністів зрадниками, бо «хотіли відірвати Україну від Росії».