Гватемальський досвід: Як посадити президента-корупціонера (відео)

10 років тому Гватемалі таки вдалось суттєво знизити її рівень. А посприяло цьому створення в країні унікального органу – Міжнародної комісії проти безкарності, створеної з іноземців. Про що домовився уряд Гватемали з Організацією Об'єднаних Націй. За кілька років роботи комісії під жорстким контролем ООН результати були приголомшливі – реформоване правосуддя і десятки високопосадовців за ґратами, включно з колишнім президентом республіки.

Аналогом такого органу в Україні могло б стати Національне антикорупційне бюро – правоохоронний орган, створений після Революції гідності. Чого поки бракує? Що саме з гватемальського сценарію успіху могла би запозичити для себе Україна? - Про це журналісти програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший») поговорили з Карлосом Кастресаною, який три роки очолював комісію у Гватемалі, передають Патріоти України.

У Київ він приїздить не вперше, адже в Україні його залучають до написання звіту щодо покращення ефективності роботи українських антикорупційних органів. Тим більше, що на його очах розгортається дискредитаційна кампанія проти українського НАБУ.

У 2006 році рівень корупції в Гватемалі зашкалював – колишній президент переховувався у Мексиці від обвинувачення у розкраданні державних 15 мільйонів доларів, колумбійські та мексиканські нарко-картелі разом з силовиками фактично керували окремими регіонами країни.

У світовому рейтингу Transparency International за рівнем корупції країна перебувала тоді на 111-й сходинці, на одному рівні із Замбією та Лаосом.

У 2007 Міжнародну комісію проти безкарності очолює Карлос Кастресана – один з найвідоміших борців із корупцією у світі. Тільки за перший рік його служби Гватемала покращила показники у світовому рейтингу – до 96-ї сходинки.

Карлос Кастресана згадує: «Мій досвід боротьби з корупцією – це два абсолютно різні етапи. Перший – коли я 10 років відслужив антикорупційним прокурором у моїй країні, Іспанії, другий – у Гватемалі. В Іспанії були проблеми, але це відбувалось в моїй країні, тож я був дуже добре знайомий із тим, як насправді розслідують корупцію. Інша справа – у Гватемалі, де ми були іноземцями, які намагалися навести лад в чужій країні, працюючи у партнерстві з місцевими прокурорами, поліцейськими та суддями. Це було набагато складніше, та й відповідальність була серйознішою».

В Іспанії Кастресана пропрацював адвокатом, суддею, прокурором та навіть державним обвинувачем Верховного суду. Він йшов проти мафії, корумпованих бізнесменів та чиновників, включаючи екс-прем'єра Італії Сільвіо Берлусконі, сприяв арешту диктатора Августо Піночета.

У Гватемалі ж йому довелося відбудовувати правосуддя майже з нуля: «Ми приїхали до країни, де система безпеки та правосуддя була майже знищена. Судова влада дуже корумпована, прокуратура також фігурувала у серйозних корупційних справах. Так само і поліція. Тому громадяни не довіряли державним органам, не співпрацювали з ними. Якщо десь і були чесні чиновники, вони все одно не могли вирішити проблему».

Саме тому в комісії вирішили створювати аналоги різних установ.

«Наприклад, ми відібрали 100 людей із поліцейської академії, навчили їх, і вони змогли захищати наших свідків, нас, розслідувати справи – тобто все, що поліція зазвичай робить, але не в Гватемалі – на той час.

Також ми почали запрошувати до прокуратури волонтерів. І всі – поліцейські, прокурори, судді, ми самі – регулярно проходили поліграф та інші перевірки контролю надійності.

Потім у країні був обраний прокурор, який почав співпрацювати з нами, і склалася ситуація, дуже подібна до української – виникла потреба у створенні Вищого спеціалізованого суду, який б розглядав корупційні справи з високими ризиками. Адже була проблема недостатньої ефективності існуючих судів. Це вирішило і проблеми безпеки суддів, оскільки, наприклад, в сільській місцевості було дуже важко просити суддів вирішувати справи організованої злочинності – ці території були під контролем картелів. Тож нарешті створення такого суду схвалили. І згодом у нього ми пішли з нашими справами.

А також створили надійну в’язницю, яка добре охороняється, для тих, хто перебував під слідством», – переповідає прокурор.

«Схеми» поцікавилися в Карлоса Кастресани, якщо він переслідував корупціонерів, чи пропонували вони йому хабарі, щоб уникнути відповідальності? Він із посмішкою відповів:«Ні».

Та уточнює: «Прямих погроз не було і напряму нам не пропонували хабарів, був швидше загальний тиск. Середовище було дуже вороже. Під небезпекою були всі зусилля міжнародного співтовариства в Гватемалі. Існував політичний тиск від ООН, влади Гватемали, суспільства».

Водночас більшість простих гватемальців тоді, як і сьогодні, підтримували Комісію у боротьбі з корупцією. Сусідні країни присилали своїх волонтерів, а міжнародні донори допомагали грошима – річний бюджет комісії на той час складав 15 мільйонів доларів.

За словами Карлоса Кастресани, не більша частина бюджету, але дуже важлива була спрямована на безпеку – комісії, суддів, свідків: «У деяких випадках ми відправляли їх за кордон, навіть цілими сім’ями. І так, це було дуже дорого. Одним з найдорожчих було питання захисту наших операцій. Кожен арешт, за місцевими законами, ми організовували у нічний час, і кожного разу залучали поліцейських, в деяких випадках навіть військових».

Комісія проти безкарності у Гватемалі мала припинити роботу після оновлення ключових систем: правоохоронної та судової. Карлос Кастресана залишив посаду в 2010 році. За час служби він запроторив за ґрати 150 впливових високопосадовців, серед яких, зокрема,екс-президент, троє колишніх міністрів внутрішніх справ, чотири генерали армії, три директори національної поліції, а також бізнесмени, конгресмени та наркоторговці.

Після того, як Кастресана пішов з посади, Гватемала знову опустилася в рейтингу корупції. Сам прокурор продовжив кар’єру – очолив кримінальний відділ однієї з іспанських приватних компаній, почав викладати. А разом із цим продовжив протистояти системі.

«Проти мене було кілька дисциплінарних позовів від обвинувачених. Тож мені доводилося відповідати – адже це частина життя державного службовця. Приміром, протягом розслідування справи Берлусконі він сам не позивався до мене, це зробили інші захисники. Інший випадок був з дуже відомим в Іспанії чоловіком Хесусом Хілем – мером міста Марбелья та президентом мадридської футбольної команди. Він також позивався. Але, зрештою, мене не звинуватили ані в адміністративних, ані в кримінальних справах», – розповідає він.

Цього року Карлос Кастресана міг би долучитися і до боротьби з корупцією в Україні – як аудитор НАБУ. Його запросили до участі у конкурсі на цю посаду. Однак депутати не змогли зібрати достатньо голосів для жодного з рекомендованих експертів. Тепер профільний парламентський комітет з питань запобігання та протидії корупції плануватиме новий конкурс. І з новим головою, адже попереднього керівника Єгора Соболєва усунули з посади більшістю народних депутатів.

Прокурор згадує, як він погодився на те, щоб розглянули його кандидатуру на посаду аудитора НАБУ: «Мені зателефонували, щоб запитати, чи братиму я участь у конкурсі. Я погодився. Мені поставили запитання та отримали від мене відповіді. Більше жодних новин. Потім мав співбесіду по Skype. Це було десь 4-6 місяців тому. А нещодавно мені сказали, що процес все ще відкритий, і я – досі один із кандидатів. Це все, що я знаю».

Невизначеність із конкурсом не заважає Кастресані бути у курсі подій в Україні. Більше того, він входить тепер до Міжнародної антикорупційної консультативної ради, у складі якої у листопаді презентував висновок-рекомендації щодо покращення ефективності роботи українських антикорупційних органів. Одна з ключових рекомендацій – створення в Україні Антикорупційного суду.

«Погляньте на цифри – якщо НАБУ зробило сотні розслідувань, а Спеціалізована антикорупційна прокуратура направила в існуючі суди більше ніж 90 справ, і лише декілька з них були розглянуті в суді – то так, очевидно, вам потрібен спеціальний суд. Оскільки існуючий, схоже, не може відповідним чином здійснювати правосуддя, як того потребує країна», – зауважує він.

Протистояння між антикорупційними органами іспанський прокурор вважає частиною робочою процесу, тільки за умов, коли кожен працює належним чином.

«У дуже стресовому середовищі, коли корупція є серйозною проблемою, коли існує тиск різних зацікавлених сторін – політичних партій, громадянського суспільства, ЗМІ, бізнес-сектору – це нормально, коли різні органи часом співпрацюють дуже добре, а іноді мають дуже серйозні суперечки. Якщо виникає конфлікт між двома установами, є ж юридичні способи це вирішити. Тому я не думаю, що ми можемо говорити про загальний або постійний конфлікт інтересів, оскільки це, зрештою, питання інтерпретації правової системи», – каже він.

І додає: «НАБУ має робити те, що входить в його законні функції та повноваження. І це все. Зазвичай незалежність сприймається як привілей. Ви незалежні, ніхто не може втручатися в те, чим ви займаєтесь. Проте це, мабуть, теорія. У реальному житті всі втручаються, іноді з хорошими намірами, іноді – ні. Таким чином для НАБУ зберігати незалежність – це мати можливість неупереджено відкривати справи та передавати їх в суди. Тиск – частина роботи, включена в зарплату. Але ви повинні протистояти цьому. Проти вас будуватимуть персональні кампанії тиску, але ви повинні опиратися.

Це і є частина професіоналізму – не тільки робити якісні розслідування, а й займатися ними в умовах тиску у ворожому середовищі».