"Я, як і всі, налякана. Що буде завтра? У цій ситуації я за людей, тому що знаю, що їм сумно, гірко, самотньо", - Тіна Кароль про своє життя, війну та щастя (фото, відео)

Весь попередній день до церемонії артистка також провела на сцені, де працювала не тільки над своїм унікальним 11-хвилинним номером, а й займалася оформленням інших частин програми як музичний продюсер, передають Патріоти України з посиланням на Обозреватель.

"З Тіною Кароль ми зустрілися в гримерці після репетиції, щоб поговорити про M1 Music Awards, останні події в шоубіз та Україні в цілому, а також про неї саму.

- Палац спорту. День до церемонії. В цьому році, ви не тільки номіновані на звання кращої співачки, але є музичним продюсером M1 Music Awards. Підозрюю, все це багатозадачність...

- Я взагалі багатозадачна машина (сміється). Можете так у заголовку написати.

- Чим ви тут займаєтеся?

- Що значить музичний продюсер... насправді просто звучить голосно. Мій колектив: музиканти, звукорежисери, вся технічна група займаються тут музичним оформленням премії. У це входить інтро концерту, музичні блоки під час рекламних пауз, музично оформляємо виступ молодого артиста Нікіти Ломакіна і далі вже мій блок, мій виступ. Триває він 11 хвилин, вперше в Україні буде такий перформанс, і я вдячна каналу М1 за довіру. Буде гарно, правда.

- Скільки часу вам доводиться проводити тут до премії?

- Мої музиканти і весь колектив тут вже три доби. У них є завдання, вони знають, що робити. Я сьогодні тут перший день з 6 ранку.

- Спостерігав за вами на репетиції, і тим, як ви хвацько управляєтеся зі стільцем. Признавайтесь, він якось закріплений на сцені?

- Ні (посміхається). Ви ж бачили, я його потім повертаю, бо завжди повинна вгадувати, де камера. Це найбільша складність цього номера. Плюс є точка, з якої не можна сходити, інакше я випаду з кадру. Ну а трюки... все це приходить з досвідом.

- Як оцінюєте свої шанси отримати цього року статуетку найкращої співачки?

- Я отримувала їх двічі (2015 та 2017 рік - Ред.), але я прихильник того, що статуетки мають змінювати своїх господарів. В душі я скромна людина, і для мене це важка ноша. Зі статуеткою чи без, я не стану співати гірше. Навпаки, буду співати краще, дай Бог мені здоров'я. Для чого щороку вручати цю премію іншим людям? Для того, щоб був прогрес. Для того, щоб народжувалися і звучали нові імена, щоб заохочувати тих, хто працював, старався. Не думаю, що без премії до мене применшиться повага, правда. І не жадібна я до нагород. Буду дуже рада, якщо цього року статуетки отримають мої опонентки. Ми повинні частіше змінювати обличчя, щоб розвивати українську музику.

- Це якраз те, про що часто говорять в контексті премій YUNA, M1 Music Awards, що з року в рік ми бачимо одні й ті ж обличчя. Тобто ви з цим згодні?

- Так? Тобто це не тільки моя думка виходить. Так, я знаю дуже багатьох людей, які сьогодні не можуть достукатися до телеглядачів, їм потрібен поштовх. І ось помітити такий талант, нагородити за те, що ця людина робить таке благо, повірте, це дуже підштовхне її до розвитку. Ми і так непогані, але потрібно ще і ще. Люди будуть до цього прагнути.

- Як загалом ставитеся до подібних нагород? Цінуйте чи просто збираєте на курній поличці? Як називав свою актор Станіслав Боклан - "поличка безглуздих нагород".

- До всіх нагород ставлюся з вдячністю. Так, є поличка, де все зібрано аж до медалі "За мужність і відвагу", коли я літала до Іраку з військовим ансамблем під час військових дій. І ось починаючи з цієї зірочки, навіть якихось дитячих грамот, як за "Чорноморські ігри", наприклад, і до сьогоднішніх. Всі бережу. Це...

- Пам'ять, напевно.

- Не тільки. Це історія моя, це моя подяка за такі от подарунки долі.

- Що зі званням народної артистки України? Якось воно відбилося на вас, на вашій кар'єрі?

- З'явилася відповідальність. Я прям відчуваю її, тому що це народний артист України. Батькам стало дуже приємно. У мене вона стоїть на тій же поличці. В цілому це мамина нагорода, татова (посміхається).

- Ми ще повернемося до теми з Іраком, завжди було цікаво у вас дещо запитати з цього приводу, зараз ось тільки закриємо тему премії. Як на мене, то найважливішою нагородою завжди здавалася статуетка за внесок в розвиток індустрії. Якщо взяти українських артистів в цілому, не всі номіновані сьогодні, взяти культурних діячів України, кому б ви вручили таку премію? Є такі імена?

- Звичайно. Слава Вакарчук. Ірина Білик - вона взагалі свого часу була законодавицею моди для жінок, її пісні вражали. Давайте згадаємо чоловіків... (задумалася) Та всі! Андрій Данилко (Вєрка Сердючка) - з боку здається, що це смішно, що це гротеск, але це дуже важкий жанр. Ну і давайте не забувати, що у витоків шоу-бізнесу не тільки артисти, є композитори, автори. Наприклад, Костянтин Меладзе - він брила просто.

Є телеканали, радіо, це ж індустрія. Всіх цих людей треба згадувати. Особисто я б віддала цю нагороду тому, без кого наш український шоу-бізнес не уявляю: це Микола Баграєв, він заснував фестиваль "Таврійські ігри", благодійний дитячий фестиваль "Чорноморські ігри", зайнявся преміями "Золота Жар-птиця" та M1 Music Awards.

- Ну а тепер Ірак. Мало хто знає, що Тіна Кароль - солістка ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. Свого часу ви встигли побувати в двох гарячих точках, Ірак, Косово, 2005 і 2006 рік. Як це взагалі сталося?

- Так, пропозиція звучала тоді так, що колектив їде до Іраку. Їдуть виступати ті і ці. Пфф, звичайно їдемо! (сміється)

- Тобто не в наказовому порядку?

- Ні, абсолютно. Та й хто там думав, куди ми їдемо насправді. Все стало зрозуміло вже там, на місці, ми побачили, що там не жартують.

- Згадайте, що вразило найбільше, коли опинилися там? Що побачили навколо?

- Я побачила калюжі. Усюди. Питаю: "Невже у вас був дощ?", Тому що нічого не віщувало опадів. А мені відповідають: "Ні, це нафта". Ми летіли на військовому вертольоті без вікон, без дверей, зі снайперами. Були в касках, бронежилетах. І ось пізніше я побачила ці калюжі і зрозуміла, у чому, власне, заковика всієї війни. Страшно було бачити, як в розвалених будинках живуть люди: одна половина розгромлена, а в іншій - родина. Наші хлопці молодці. І в американців у таборах все було так професійно. Вражало, як швидко вони розкладаються на місцевості.

- Багато артистів і сьогодні їздять на фронт на схід України, підтримують військових, волонтерів, місцеве населення, інші - "поза політикою". Як ви дивилися на ситуацію з Іраком, з Косово тоді? Чому вам, грубо кажучи, не сиділося вдома в добрі, в теплі, і ви відправлялися з піснями в гарячі точки? Тим більше, що це не було наказом.

- Було завдання підтримати наших хлопців на чужині (посміхається). І так, звичайно, ми погодилися. Це просто любов. Все просто.

- Це відповідь. На сцені M1 Music Awards ви презентуєте попурі - солянку з кращих пісень. На що ще звернув увагу під час репетиції, навіть в одному і тому ж номері ви співаєте і російською, і українською. Питання без бажання вас зачепити, чи є для вас істотна різниця, якою мовою вийде та чи інша нова пісня? Від чого залежить вибір мови?

- Я ніколи не пишу спочатку тексти. Перше, що приходить - це мелодія. Буває, прийде мелодія, а на неї не завжди лягають російські або українські тексти, куди краще підходить англійська мова. А є пісні, які бездоганно звучать українською: "Намалюю тобі зорі", "Ніжно", "Перечекати" - їх неможливо уявити російською. У той же час "Сдаться ты всегда успеешь", "Выше облаков" - стрімка така драматична лірика - тільки російською так звучить.

Українська мова - вона м'яка, не про жорсткі почуття, йому підходить мелодійність, ліричність. Російською можна більш віршовано заспівати. Хоча все одно хтось скаже, що можна і так, і так, я говорю зараз про себе. Пишеться пісня, і пишеться. І ти нічого не можеш змінити, немає якогось правила.

- Обов'язково хтось скаже, прочитаєте через день-два. Знаходьте, до речі, час просто посидіти за ноутбуком, погортати новини, соцмережі? Почитати про себе?

- Так, але про себе ... (знизує плечима) що там читати? Часом дивуюся, часом сміюся. Різні новини бувають, але я їх пропускаю, якщо чесно. Я ж знаю, що відбувається насправді. Було, не було. Можу іноді здивуватися, запитати у колег, чому так роздули те чи інше.

- Ну тоді ви напевно звертали увагу, що якщо зараз навіть набрати в Google "Тіна Кароль", вся стрічка топ-новин підтягує ситуацію з відеороликом Потапа і коментарем Світлани Лободи.

- Так? Клас (сміється).

- Перше запитання. Як ви поставилися до цього ролику?

- Це відео я побачила в Instagram, причому не у Потапа, а у Позитива (вокаліст гурту "Время и Стекло" - Ред.). Він згадав мене, у мене в директі висвітилося. Я надіслала йому знак питання, мовляв, що це взагалі таке, і він відповів мені, що вони посміялися, пожартували. Ну добре. Заходжу через деякий час в інтернет, а там новина на новині (посміхається). Боже мій! Детектив!

- Сам Потап, напевно, не очікував, що все так обернеться.

- Чесно, взагалі не зрозуміло було, що сталося. Хотів Потап повеселитися, це ж круто! Я завжди будь-яку новину аналізую так - що корисного? Потапа цитували, до нього була прикута увага, Тіну Кароль захищали (посміхається). Ми обидва опинилися улюблені публікою. Я, звичайно, була здивована, що все це так роздули, що навіть написала в своєму Instagram-сторіс: "так охрипнуть навіть на морозі складно". Я вирішила підтримати жарт.

- В цілому які у вас відносини з Потапом?

- Ми часто бачимося на "Голосі країни" (сміється). У кріслах червоних. Такі ось у нас відносини.

- Так, з Потапом розібралися. Як відреагували на коментар Світлани Лободи? По суті він і став причиною конфлікту з шанувальниками, які прийшли захищати вас в коментарях.

- Ну навіщо мені реагувати? Ну, коментар... (знизує плечима). Рано чи пізно все це переросте у велику любов.

- Ваші шанувальники впевнені, що у Світлани Лободи є причини вам заздрити. Що самі думаєте з цього приводу?

- Я навіть не хочу обговорювати це. Дурниці. У кожного свій шлях, у кожного своє призначення. Повірте, мені настільки нецікаві чвари, це настільки мені не потрібно, не близько... Я завжди з радістю готова спілкуватися з будь-якою людиною, дружити і співпрацювати, навіть незважаючи на те, що було. У мене інший принцип у житті: я йду вперед, дивлюся в майбутнє. Що було те загуло. Я люблю людей і люблю любити людей різних, і не треба міряти по собі. Працюючи з великим колективом, з великою кількістю людей дуже різних, я навчилася не міряти по собі. У кожного своя точка зору, світогляд, і кожен має на це право.

- Тоді дозвольте спитаю ось що, ми зараз відповімо ще одній стороні: чи відчули ви себе впевненіше на українській сцені після того, як з неї тимчасово (чи ні) зникли Ані Лорак і Світлана Лобода?

- Що за дурниці? Кожен обрав свій шлях. У них приголомшливий успіх, вони улюблені, потрібні і гастролюють, випускають пісні. Кожен знає, що він робить. У всього є причинно-наслідковий зв'язок і я не Господь Бог, щоб кого-то в чому-небудь засуджувати. Дивіться, які у нас сьогодні таланти з'явилися. І будуть з'являтися.

Взагалі ці балачки - це такі дурниці, така периферійність. Вся ця злість, жовчність артистів по відношенню один до одного - це теж периферійність. Дізлайки, нісенітниця і образи в коментарях - аналогічно. Та похваліть ви краще один одного! Почніть творити. Я люблю свою країну, ми співаємо, творимо, намагаємося зробити щось значуще для поколінь, для себе, тому що нічого іншого я не вмію. Ось і все, що я можу додати по цій темі (посміхається).

- Кілька питань про вас. Чого ви боїтесь?

- Я стала частіше думати про те, як це, втомитися від сцени, відійти, перестати виступати. Раніше не думала, зараз стала про це замислюватися в контексті того, щоб ніколи не в'янути для своїх шанувальників, завжди бути на піку, у всякому разі, якщо з'являюся на публіці.

Чи є щось таке, з чим ви ось просто не миріться по життю?

- Так, я не люблю брехню, інтриги. Не люблю недомовленості. Всі проблеми у нас в суспільстві, родинах - вони від недомовленості. Ми дуже недовірлива нація, і часто багато що взагалі не відбувається, ми самі вигадуємо це собі. Говоріть більше один з одним.

- Коли вам в останній раз було соромно?

- Не знаю (задумалася). Все намагаюся чесно робити і мені нема чого соромитися. Буває іноді ніяково в ситуаціях, де я могла б зробити щось краще. Але це незручність, а так, щоб соромно... та ні.

- Звичка, яка вас дратує, але ви не можете від неї позбавитися.

- Педантичність. Мені здається, що я навіть людей цим тримаю в якихось рамках. Якщо все побудовано нелогічно, це означає не по порядку, хаотично і не правильно (сміється). Я аскет, можу їсти одну й ту ж їжу щоранку, приходити в одне й те ж місце по неділях, але я педантична і не люблю нелогічність.

- Чи є сьогодні в Україні артист, за яким спостерігаєте, затамувавши подих?

- Не скажу, щоб прям затамувавши подих, але мені, правда, дуже подобаються сучасні українські артисти. Можна я молодих назву?

- Безумовно.

- Мені дуже подобається KAZKA, їх пісня і те, як вони себе подають. Я за них голосувала в номінації "Відкриття року". Чесно, мені подобається ця дівчинка - Alyona Alyona, класна вона, стільки протиріччя в ній і в її своєрідному українському репі. А вона ж вчителька в дитячому садку, здається. Дуже цікаво, зверніть увагу.

Багато талановитих, я просто в захваті від того, як стрімко сьогодні рухається молодь, як вони зі своїм баченням нічого не бояться, не думають про теле- і радіоформат, інтернет дозволив їм бути самим собою. Я за те, щоб вони виходили за межі України, я за наш спільний загальний результат.

- Як сильно турбує вас ситуація, яка склалася в Україні за останні кілька тижнів?

- Я ридала. Під час усіх цих подій ми були в Празі, я вийшла з аеропорту з телефоном, їхала в машині з телефоном, і так до останнього "пі-пі-пі" (імітує звуки з Верховної Ради) я сиділа біля екранів. Дзвонила всім близьким, не змогла провести урок по вокалу по Скайпу - моя педагог знаходиться в Атланті (США - Ред.) - ми зателефонували, вона почала брати ноти на фортепіано, а я плачу. Потім вона вже запитала, що сталося.

- Чи допускаєте думку про повномасштабну війну з Росією, якою нас лякають сьогодні політики, блогери?

- Допускаю, що обставини привчають нас до того, що це необхідно. Нас привчають до думки, що необхідна війна. І що світу вона необхідна, і світ до цього привчають.

Я не беруся судити, я, як і всі налякана. Що буде завтра? У цій ситуації я за людей, тому що знаю, що їм сумно, гірко, самотньо. Люди втомилися, вони хочуть промінчик світла, хочуть простого, звичайного життєвого щастя. Хочуть знати, що у них є забезпечене завтра. Без цього відчуття ми часом занадто недовірливі, відсторонені, самотні, замкнуті. Тому у нас таке ось трохи роздроблене суспільство. Ми в лещатах. І нас чомусь привчають до цих думок. Молюся і мрію, щоб усе це вирішилося, хочу бачити Україну квітучою і пишатися своєю країною."