"Я відмовився від смартфона": Популярний блогер про те, яке воно - життя без гаджетів

Надмірна залежність від телефону може спричинити порушення сну, безпричинне занепокоєння, стрес, депресію і зниження лібідо. В англійській мові навіть виник термін No mobile phobia – номофобія, що описує бентежний стан та паніку у людини, яка втратила зв’язок зі смартфоном, передають Патріоти України.

Розуміючи свою вразливість, люди починають обмежувати себе у користуванні телефоном – видаляють додатки, відмовляються від соціальних мереж, ставлять жорсткі часові рамки. Далі – пряма мова Девіда Ленгеля:

Чи може низькотехнологічний телефон замінити смартфон?

У нас з дружиною двоє маленьких дітей. Тому тільки ввечері ми можемо провести декілька годин наодинці. Частіше за все, ми мовчки сидимо на дивані, витріщившись кожен в свій телефон. Нещодавно кілька клітин мого головного мозку несподівано активізувались. Я відірвався від Twitter. Виходить, так все закінчиться? – здивувався я. Цим ми будемо займатись до кінця свого життя?

Я завжди був залежним від інтернету. Коли він став швидкісним і з’явився на телефон – життя скінчилось. Я користувався ним постійно – рискав поміж додатків як навіжений. Рахунок бейсбольної гри, статус польоту, перевірка електронної пошти, текст, випадкова стаття, хто знає що ще. Все, що потрібно аби отримати доступ – легкий дотик пальця.

Звичайно, це мало б бути очевидним, але саме цієї ночі я зрозумів, що втратив контроль. Рука мимоволі тягнеться до телефону. Мій мозок став залежним від гаджетів. Де мій телефон? Він заряджений? Зарядити його зараз чи пізніше? На роботі або вдома телефон постійно вібрує від сповіщень. Я переходжу вулицю і зупиняюсь аби подивитись на телефон. І навіть коли я проводжу час з дітьми, я теж ним користуюсь.

Коротше кажучи, це виглядає жалюгідно. Я почав перейматись після того, як відчув поодинокі вібрації в нозі наче від телефону, хоча насправді його в кишені не було. Я думаю, що це еволюція. Можливо, у майбутньому у людей будуть ноги, які дзвонять, і коліна, які твітять.

Треба знайти баланс. Зважаючи на все, що зараз коїться в США, я вимкнув сповіщення. Фактично, я забанив усі новини. Я відчув полегшення, але не на довго. Я все ще потребував новин. Тому, я спробував дещо інше – видалив Facebook та Instagram. Це також не спрацювало: я продовжував шарити між додатками, перевіряючи прокляті New York Post.

Все, що я роблю – крапля в океані. Може, просто залишити телефон вдома? На жаль, це неможливо. Я телевізійний продюсер. Якщо я вийду на вулицю і пропущу якусь важливу новину, через те, що “Вибачте, я перестав користуватись телефоном, він займав багато часу…”, то мене більше ніколи не візьмуть на роботу. Сьогодні майже на будь-якій роботі вам потрібен розумний гаджет.

Гаразд. А що як я буду використовувати смартфон коли це дійсно необхідно, а у повсякденному житті користуватись низькотехнологійним телефоном? Можливо це спрацює?

Я вирішив перевірити.

Найбезглуздіша ідея всіх часів?

Експеримент розпочався три тижні тому. Я зателефонував оператору і запитав, чи можна користуватись одним номером на двох пристроях. Відповідь – так, за $10 на місяць і $25 за додаткову SIM-карту. Тож я придивився Nokia 3310 – нещодавно оновлений класичний телефон з T9 і легендарною грою Змійка.

Один чоловік сказав: Швидкісний 3G? Забудьте навіть про звичайний інтернет. Беру!

Методом проб і помилок я марно намагався перемістити усі контакти з одного телефону в інший. Це як змушувати вашу дворічну дитину ковтати гіркі ліки, які вона випльовує.

Потім мій дурний телефон не зміг синхронізуватись з ноутбуком, а це означало, що музика та подкасти стали ще однією перешкодою. Щоб закачати 10-хвилинний подкаст на телефон через Bluetooth я витратив 25 хвилин. Я скачав дані на картку micro-sd за допомогою зовнішнього зчитувача карт, потім помістив цю карту в телефон.

Все це зайняло чотири години. Цей телефон знав, що він робить – він знущався наді мною. Я був роздратований та виснажений, і вже думав, що це – найгірша ідея всіх часів.

Наступного дня я вийшов на вулицю. Я відчував себе вразливим. Час у метро без смартфону здавався вічністю. Майже кожен користувався ним. Жінка поряд зі мною дивилася відео на одному телефоні та надіслала повідомлення на іншу. Змирившись, я витріщився у пустоту. Я поринув у спогади. Мені знову було 25 і я навіть майже відчув смак лапші швидкого приготування.

Коли день добіг кінця – я дещо помітив. Мені прийшло не так вже й багато повідомлень. Дивно, але навіть дружина була не на зв’язку. Вона лише зателефонувала, аби запитати чи отримав я її фото. Не отримав. "Я не можу бути з чоловіком, який не може переглянути фото на телефоні", – сказала вона. Цього пункту не було в жодних обітницях, що я давав.

Настала моя черга готувати вечерю для дітей. Дружина мала вислати список покупок. Я чекав 10 хвилин, а його так і не було. Коли я прийшов додому і ввімкнув свій iPhone, почали сипатись пропущені повідомлення. Через те, що більшість людей, як і я використовують iPhone, вони надсилають мені повідомлення у iMessage (стандартний месенджер Apple). Звичайно, мій Nokia їх не отримав. Він був здатний отримувати лише SMS.

Я зателефонував редакторові Guardian. Він двічі скинув дзвінок. Розгнівавшись, я вимкнув Nokia, поклав його назад у коробку і пішов безрозсудно сидіти у смартфоні. Всю. Ніч.

Через тиждень я відчув, що знову підсів на цей гаджет, а тому був готовий повернутись до Nokia. Я вирішив відновити експеримент. Я почав працювати над проблемою з iMessage. Через дві години технічних маневрів, я нарешті зрозумів як це працює. І тоді почалася магія.

Світ навколо

Протягом наступного тижня я все рідше користувався iPhone. Наприклад, за кермом я виявив, що знати найкращий маршрут – це не така вже й життєво необхідна умова. Втрачений інстинкт орієнтування на місцевості почав відновлюватись.

Коли я застеляв постіль, я випадково жбурнув Nokia через всю кімнату. Він розлетівся на три частини. Але я легко зібрав його.

Я почав використовувати справжню пластикову кредитну картку, щоб купувати речі. Слухаючи подкасти у метро, я відвик лазити поміж додатками на телефоні. Я звертав увагу на все – навіть на дітей. Я дивився телепередачі не відволікаючись, я читав книги не гортаючи сторінки на телефоні, і в мене з’явилось більше спільного часу з дружиною. І як бонус, я зміг дошкуляти їй, коли вона сиділа в Instagram.

І ось я більшу частину часу вільний від смартфону. Я відчуваю себе трохи самотньо, що, ймовірно, неминуче, з огляду на те, як тісно пов’язані культура та технології . Під час премії Оскар з’явилось промо: перевірте Instagram, щоб побачити за кадрові відео. Раніше, я б проігнорував цей заклик до дії. Але на цей раз я зрозумів, що в якомусь сенсі я мав менше ніж інші. Я відчув страх втратити.

Але я все ще маю доступ: коли мені потрібно перевірити електронну пошту або сфотографувати дітей, або отримати фотографію від моєї дружини – я запускаю смартфон.

Я швидко отримую порцію дофаміну ( гормону щастя) , і відразу ж відчуваю провину. Тому я роблю те, що мені потрібно, і вимикаю його. Я розрахував, що я використовую цю штуку на 65- 80% менше.

І це нормально. Я маю намір стати ще більше незалежним від нього. Я вирішив продовжувати. Тим не менш, як слабке дзижчання в моїй кишені, коли там немає телефону, я все ще відчуваю, що моя внутрішня залежність ще існує. Вона ще не мертва.

Середньостатистичний користувач смартфону перевіряє його один раз в 6,5 хвилин, або приблизно 150 разів щодня. За дослідженнями професора Джеймса Робертса 53% людей у віці від 15 до 30 років скоріше б відмовилися від власних смакових рецепторів, ніж від смартфона. Студенти витрачають на перегляд інформації у своєму телефоні в середньому 8 годин і 48 хвилин на день.

Дослідження того ж професора університету Бейлор Джеймса Робертса показали, що 79 % людей протягом 15 хвилин після пробудження беруть в руки телефон, 68% спить з ним, 67% перевіряють смартфон, навіть якщо він не дзвонить і не вібрує і 46% стверджують, що вони не можуть жити без своїх смартфонів.

Дослідники з iPass ( компанія мобільного зв’язку) опитали понад 1700 людей і виявили, що 7% людей перевірили свій гаджет під час сексу, а 11% – на похоронах. 72% опитуваних сказали, що використовують свій телефон у туалеті, а 36% – на побаченнях.