"Як перемогти у війні й що робити потім із Донбасом?", - журналіст

Перше хай радше обговорюють люди зі зброєю, а от стосовно другого кожен громадянин України мусив би мати власну думку, пише для "Тижня" журналіст Юрій Макаров, передають Патріоти України.

Дехто справді її має: "Донбас – відрізана скиба, там живуть совкові люмпени, отруєні "Останкино", які обрали собі спершу Януковича, а потім Путіна, хай і далі залишаються по той бік "поребрика", а ми тут будуватимемо справжню Україну; колись, може повернуться, а до того рів із крокодилами". Це одна позиція, її представляє чимало поважних інтелектуалів, і не рахуватися з нею неможливо.

Друга позиція не менш радикальна: після звільнення влаштувати хімічне чищення, організувати ретельну люстрацію, що полягатиме не лише в покаранні колаборантів, а й у вибірковому позбавленні прав, зокрема права на вибори, тобто своєрідну модифікацію статусу "негромадян" за прикладом країн Балтії. Такий підхід передбачає дуже сильну позицію України як держави, яка дала б змогу нейтралізувати неминучі втручання східного сусіда, а також негативну реакцію Заходу, для якого дотримання демократичних процедур – це не порожній звук.

Ну й не варто ігнорувати потужний шар постійно вчорашніх, які марять реставрацією й воліли б відкрутити ситуацію до точки, коли "все пішло не так", припустімо, до листопада 2013-го: для них Донбас досі є електоральним, кадровим і фінансовим ресурсом.

Усі названі сценарії та безліч проміжних мають один недолік: вони спираються не на реальність, а на бажані для когось моделі умовного майбутнього.

А Донбас – це реальність, і війна теж реальність, і Росія ще й яка реальність. Тож наразі вимальовується найімовірніший варіант розвитку подій: Придністров’я-2 в тій чи іншій модифікації. Доки імперія не розпадеться, не зазнає краху, перевороту, нічого нам на Сході радикально змінити не дадуть. Попри те що наші збройні сили наразі сильніші, мотивованіші та професійніші за строкате збіговисько російських кадрових вояків, найманців і місцевих бандитів, до того ж іще з потрійним підпорядкуванням. Українська армія має перевагу доти, доки противник не введе в дію авіацію та ракетні війська, де в нас ніякої переваги немає, а в гарячій фазі їх буде введено гарантовано. Ну а чекати на березі, доки повз нас пропливе труп ворога, немає часу, либонь не Китай.

Є ще одна обставина, чому ми як держава та спільнота не готові до реінтеграції: ми загалом не маємо уявлення про те, з чим доведеться мати справу. Нещодавно мені потрапив до рук один цікавий документ із довгою назвою "Окупований Донбас: економіка, демографія, групи впливу. Стратегії для України", презентований колегами з видання "Деловая столица". Його примітність, зокрема, в унікальності: виявляється, досі в країні не зроблено комплексного дослідження непідконтрольних територій з погляду як економічного потенціалу, так і людського капіталу ані державними інституціями, ані відомими аналітичними центрами, яких у принципі не бракує (можливо, десь у Генштабі чи СБУ робилося щось схоже, але для внутрішнього використання й із дещо іншим функціоналом).

Тому у своїх умовиводах доводиться спиратися на те, що є. А висновки тут непрості й не вельми комфортні. Наявна передусім демографічна криза: серед 1,8–3,8 млн мешканців ОРДіЛО (такий діапазон оцінок, що вже само по собі є красномовним!) практично немає молоді, бракує активного населення, всі, хто міг покинути заражені війною території, вже покинули їх. Економіка на нулі: працюють лічені підприємства, деякі заводи зруйновані, деякі розпиляні на брухт, деякі вкрадені й перевезені на територію окупанта. Шахти здебільшого затоплені. Насувається екологічна катастрофа, земля нашпигована вибухівкою. Ну й не забуваймо про невротизацію населення: кожен має досвід злиднів і смерті, кожен стомився, кожен затаїв бажання помсти.

Є в згаданому документі й можливий рецепт: починати реінтеграцію зі створення острівців добробуту, крихітних вільних економічних зон зі сприятливим податковим режимом і так поступово завойовувати громадян. Ключове слово тут – поступовість. У разі успіху такі приклади можна масштабувати до рівня країни.

Перш ніж вирішувати будь-яке завдання, треба прописати умови. Що для нас тимчасово окупована територія? Земля? Люди? Залізо? Ресурси? У будь-якому разі слід виходити з аксіоми, що Донбас – це не заповідник гоблінів, а шанс вивести Україну на новий рівень розвитку. Просто через те, що часто-густо розвиток легше досягається з нуля або від’ємної позначки.