Як розбагатіти на фруктах та ягодах, або Що таке "краудфармінг" та чи прийде він до України?

«Краудфармінг» – це спільне господарювання. Фермери з іспанської Валенсії продають не врожай зі своїх плантацій, а самі дерева, передають Патріоти України. Замовник може обирати, яке саме дерево для нього посадити, відстежувати через інтернет, як воно росте та чи дозріли вже плоди. За бажанням, їх надішлють поштою, або ж власник може приїхати і зібрати їх власноруч.

Для України подібна практика, поки що, є перспективою на майбутнє, бо є чимало стримуючих елементів для розвитку садівництва, зазначає голова Асоціації «Укрсадпром» Дмитро Крошка.

«Ми ще досить молода держава, в нас недосконале законодавство. І, на жаль, в своїй більшості недосконале саме в садівництві, якщо говорити про сільське господарство. Є багато правових проблем: питання власності землі. Дуже багато садівників вирощують фрукти та ягоди саме на орендованій землі, а – відповідно до законодавства – кущ чи дерево на тій землі належать власникові.

Тобто неможливо повернути цю інвестицію, якщо ти виростиш сад – він залишиться власникові землі», – зауважує він.

Є проблема з юридичним визначенням самих насаджень, додає фахівець.

«Якщо займатися садівництвом правильно, то можна розбагатіти… Але, на жаль, на сьогодні садівництво в багатьох випадках є способом виживання в сільській місцевості. Це засіб забезпечення родини», – розповідає Дмитро Крошка.

Внутрішній ринок залишається найбільшим ринком збуту для українського виробника, попри те, що експорт зростає.

В Україні ягідні підприємства, наприклад, або мікро, або малі, середніх практично немає, хіба що вони поєднують вирощування і переробку, додає президент асоціації «Ягідництво України» Ірина Кухтіна .

Фермери, які займаються ягодами, здебільшого мають ще й інші види бізнесу, або ще десь працюють.

«В середньому по країні за звітністю 2016 року прибутковість вирощування фруктових та ягідних культур близько 28%, переробка – 32-33%. Всередині цієї цифри дуже великі коливання є: в когось 7%, а в когось 200%. За один рік не окуповується жодна культура. Навіть полуниця, яка досить швидка, це 2-3 роки», – каже Ірина Кухтіна.

Збирання врожаю є великою проблемою, бо здебільшого це ручна праця. Із відкриттям безвізу люди масово почали їхати працювати збирати врожай за кордоном, зауважує гість програми «Свобода в деталях. Але дефіцит робочої сили стимулювало українських виробників покращити умови праці.

«Виробник почав зацікавлювати працівників, створювати соціальні гарантії, офіційно оформлювати на роботу, виплачувати заробітну плату, близьку до закордонних конкурентів, створювати соціально-побутові умови на полях. Є тенденції, що люди почали обирати роботу вдома в Україні», – зазначає Дмитро Крошка.

Цю тенденцію на практиці доводить село Стрільчинці Вінницької області. Тут можна заробити до 1000 гривень на день, повідомляє сільський голова Петро Шлапак.

«Можна і 200 гривень заробити, це теж непогано, але такого практично немає. Люди похилого віку працюють у нас, то вони менше заробляють (заробіток залежить від кількості зібраних кілограмів – ред.). Є люди, які повернулися з Польщі і вже не хочуть їхати за кордон, їх все влаштовує», – розповідає Петро Шлапак у коментарі Радіо Свобода.

В селі Стрільчинці прописані 430 жителів. Коли знайшовся інвестор, то вдалося створити плантацію у 22 гектари, на якій вирощують лохину, полуницю, малину, смородину, порічку червону, порічку білу, ожину. Підприємство забезпечує роботою до 200 людей.

«Основна кількість людей, що працюють – це приїжджі люди, сільських дуже мало працює», – зізнається сільський голова.

Петро Шлапак зізнається, що відчули привілеї децентралізації і залучення інвестора до садівництва.

«В нас об’єднана територіальна громада. При сільській раді був бюджет 300 тисяч гривень, а в цьому році нам на село виділяють 8 мільйонів гривень. В нас зробили кілометр асфальтованої дороги, в тому році – також кілометр, повністю водогін по всьому селу, близько 90% освітлення по селу зроблено», – повідомляє голова села Стрільчинці.

В майбутньому в селі планують розвивати ще і сільський туризм.

Побудувати промисловий сад сьогодні – це фактично побудувати завод чи фабрику, а дерева – це як станки на заводі, зазначає голова Асоціації «Укрсадпром» Дмитро Крошка .

Та останнім часом з’являється все більше дрібних фермерів на ринку, розповідає фахівець.

«По яблуках – середній обсяг, який обробляє такий фермер – це фактично обсяг однієї родини: 20-30 гектарів. Якщо казати про зерняткові чи кісточкові культури, то це від 30 до 10 гектарів. Це абсолютно доступно для обробітку однією родиною, невеличким фермерським господарством», – зауважує він.

Дуже корисним і позитивним для розвитку фермерства явищем є кооперація, додає Дмитро Крошка. Він розповідає, що з 2018 року відновилося державне фінансування за цим напрямком, що стимулює такі об’єднання.

«Підтримка дуже серйозна – відшкодування 75% вартості технологічного обладнання, для такого кооперативу – це дуже серйозна цифра, враховуючи, що обладнання є імпортним. Якщо казати про створення насаджень, то це 80% вартості садивного матеріалу».

Зрештою, садівництво є дуже затратною галуззю. Один гектар промислової закладки культури буде коштувати не менше 1 мільйона гривень, повідомляє експерт.

«Маємо надію, що програми кредитування стануть доступними, не під 20% як сьогодні це є, а як в Європі – 3-5%», – зазначає Дмитро Крошка.

Експорт нарощується, але основна маса виробленої продукції споживається в Україні.

Часто господарства користуються послугами перекупників, але часто незадоволені цінами, які перекупники штучно занижують. В асоціації «Укрсадпром» переконані, що проблеми з перекупниками зникнуть, коли фермери будуть створювати кооперативи.

«Яким чином перекупник отримує надприбутки? Фермер, маючи 5-7 гектарів продає 1 тонну малини, або 5 тонн яблук – не виросло в нього більше сьогодні – то перекупник візьме Івана, Петра, Степана, Марію, в них збере по одній тонні і в нього вже буде певна кількість, з якою він виходить і контрактується. Тому ми максимально стимулюємо кооперацію. Коли сам фермер буде це робити, вся маржа (різниця між ціною, визначеною в біржовому бюлетні, та ціною покупця – ред.) буде залишатися в нього, фактично кооперативи стануть конкурентами перекупникам. Звичайно, перекупнику нецікаво розвивати самого виробника, йому потрібен тільки кінцевий продукт. Його бізнес, в переважній більшості, це спекуляція».

Якщо говорити про продажі до ЄС, то головне – мати якісний продукт і можливість його доставити.

«Україна в рази на сьогодні збільшує експорт і чи розуміє, наприклад, компанія у Великій Британії, що то за підприємство Іванова? Він вперше про нього чує. Але він купує його продукцію, тому що є гарна ціна, якість і необхідна кількість», – наголошує Дмитро Крошка.

Український виробник застосовує абсолютно ті самі технології, що і в Європі, зауважує спеціаліст.

«Але найкраща вона тому, що в нас є наша земля, наше повітря і наша вода. В усьому світі відомі українські чорноземи і саме це дозволяє нам виробляти цю продукцію. Якщо говорити про полісся, то наші умови вирізняють нашу ягоду серед інших кольором, смаком і ароматом», – Дмитро Крошка.

Українським виробникам все ж таки доводиться звикати до вимог наявності сертифіката міжнародного зразка. Ось тут у компаній, які хочуть продавати за кордон, і виникають певні проблеми.

«Один із ключових напрямків, за якими є проблеми – це гігієна і безпека. Сертифікація полягає в тому, що кожен процес має бути відслідкований. У нас забувають про те, що треба зайвий раз вимити руки, одягнути спецформу, в нас звикли бігати в туалет до кущів, а – за правилами сертифікації – туалет має стояти в полі кожні 200 метрів. Проблема є в адаптації до цих умов, але є і плюс – все більше українських виробників сертифікуються за світовими стандартами, зокрема, європейськими. Для порівняння – якщо минулого року в нас були сертифіковані всього 5 виробників по яблуку, то остання цифра цього року – це 17 запланованих аудитів (аудит за цими стандартами відбувається тільки в період збирання врожаю)», – наголошує голова асоціації «Укрсадпром».

І все більше українських торгових мереж на сьогодні вимагають наявність сертифікатів для постачання продукції на свої полиці, додає він.