Як розстрілювали українське Відродження: 81 рік по Кулішеві

3 листопада минув 81 рік із дня вбивства Миколи Куліша. Власне, того кривавого тижня із 27 жовтня і до зазначеної дати розстріляли не лише його, а й велику частину тих українських митців, яких ми потім називатимемо Розстріляним відродженням.

Про це у своєму блозі пише Гала Кавун, передають Патріоти України.

"Але пишу саме про Куліша. Він мій земляк родом із Херсонщини. Хоча попри те, що його іменем названий Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр, на малій батьківщині мало знають про життя та смерть драматурга. Ну, якось так у нас заведено – вглядатися в горизонт, вишукуючи там чужих героїв. Так мені здається, але я буду рада помилятися.

А тим часом просто поговорімо про того, хто загинув за безмежну любов і співчуття до стражденного простого люду, замученого сталінським режимом. Бо все починається зі слова. Можливо, за ним прийде й усвідомлення ваги цієї втрати.

Причина знищення Куліша – досить банальна для 30-х років минулого століття: літературний опір Голодоморові й червоному теророві. Банальна, бо боротьба Радянського Союзу з людьми, які вміють мислити, призвела до винищення української інтелігенції як такої. Ті, хто не був фізично знищений, сам собі пускав кулю у скроню на знак протесту проти масових репресій щодо української творчої інтелігенції, усвідомивши всю кровожерливість режиму й розчарувавшись в ідеях, які спочатку були сприйняті як можливість вивільнитися з-під ярма (як це було зі Хвильовим).

Похорон Миколи Хвильового. Харків, 15 травня 1933-го. Самогубство друга неябияк вразило Миколу Куліша

Куліш народився в Чаплинці в родині корінного селянина та станової козачки з Полтавщини, навчався в Олешківському міському восьмикласному училищі й Олешківській прогімназії. Тут, в Олешках, він і почав писати, мешкаючи на квартирі свого гімназійного приятеля Всеволода Невелля, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.

Під час Першої світової несподівано для себе Микола Куліш зробив військову кар’єру.

Микола Куліш у часи Першої світової війни

На фронті він пише вірші й невеликі драматичні сцени. Його роботи навіть друкували в армійській газеті. Мало хто про це знає, але першими акторами, які розігрували одноактні п’єси Куліша, були солдати, що служили разом із ним. Однак війна погано відбилася на Кулішевому здоров’ї: поранення, контузія, посилення критичних настроїв.

Із початком Лютневої революції Куліш іде в політику, сприймаючи тогочасні події як можливість побудови гуманістичного та справедливого суспільства. Він навіть формує Дніпровський селянський полк у Херсоні у складі Червоної армії. Із цим полком він згодом відбивав Херсон у денікінців.

"Цей Перший український дніпровський полк розмістився в казармах на передмісті Херсона, що називалося Воєнне. Там були колись військові школи й казарми; в революцію все це стояло розбите й порожнє. Треба було дістати для полку хоч якихось уніформ, білизни, харчів. Микола гаряче взявся до праці. Казарми почистили, продезінфікували, дістали ліжка, харчі, стали збирати в Херсоні зброю, залишену німцями й греками. Зібрали трохи рушниць, ручних гранат, кулеметів. Микола зорганізував військову управу, провадив навчання. Роботи було багато, а помічників мало. Я бачила його лише здалека, бо був дуже зайнятий", – зазначала його дружина Антоніна пізніше в мемуарах, написаних 1953 року в Філадельфії.

Подружжя Кулішів

Варто сказати, що Антоніна Куліш у своїх спогадах постійно відділяла Миколу Гуровича від Червоної армії та тих ідей, що вона несла, висловлюючи до більшовиків відверту антипатію. Це й не дивно. Про це мало говорять, але Херсон, із десяток разів перейшовши від червоних до білих і навпаки, натерпівся багацько лиха. Багато мешканців було помордовано в льохах ЧК, обидві армії грабували місто та спустошували навколишні села. Звичною практикою було взяти в заручники селян і розстрілювати їх, якщо село не могло вчасно зібрати провіант. Херсонщина змогла продихнути лише після звільнення території Степовою дивізією, та й то зовсім не надовго.

Зрештою і сам Куліш став жертвою більшовицької каральної системи...

Однак на початку 20-х років Куліш іще живий і повний надій. Він організовує школи та багато подорожує південною Україною. Навіть під час голоду 1921-1922 років Куліш не опускає рук, навпаки – всіляко намагається допомогти школярам й учням та описує голод у Таврійському краї.

1925 року він переїздить до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входить до лав літературної організації "ВАПЛІТЕ".

Ваплітянці. Микола Куліш (третій зліва) сидить поруч із Миколою Хвильовим (другий зліва)

Микола Куліш вів багаторічну плідну співпрацю із трупою театру "Березіль" і його режисером, уродженцем Галичини Лесем Курбасом, який став його другом і побратимом. Тоді вони не знали, що кровожерлива радянська влада згодом поєднає їх ще й кулями, звинувативши в тероризмі.

Але як сталося, що видатний і відомий драматург, член президії літературного об’єднання "Пролітфронт" потрапив у немилість до влади? Все просто. Тривога за рідний народ і його становище дедалі частіше почала віддзеркалюватися у Кулішевій творчості.

Микола Куліш читає “Народного Малахія” акторам “Березоля”, по ліву руку від драматурга – Лесь Курбас

1933 року Микола Куліш вирушив на рідну Херсонщину. Дорогою та вдома митець застає Голодомор. Ясна річ, жодна революційна ідея не вартувала мільйонних людських жертв. І Куліш це чітко усвідомлював.

У цей час проти нього спрямовують ідеологічну кампанія, в ході якої затверджують, що п’єси "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Патетична соната" мають за основу ворожі комуністичному режимові погляди.

Актори "Березолю", що готували Кулішеву п'єсу "Маклена Грасса", на гастролях у Грузії. У центрі – Курбас і Куліш. 1933 рік

Вияви любові до рідного народу та землі, кепкування із пристосуванців і темноти вважаються неприйнятними в СРСР, а прояви націоналізму у творчості ставлять хрест не лише на діяльності митця, а й щонайменше на його свободі.

У грудні 1934 року перед похороном його друга та земляка Івана Дніпровського Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до "націоналістичної терористичної організації" та зв’язках з ОУН. Під час судового процесу у "Справі боротьбистів" у березні 1935-го виїзною Військовою колегією Верховного суду разом із Епіком, Плужником, Підмогильним, Ковінькою та іншими засуджений до 10 років Соловецьких таборів.

Іван Дніпровський. На робочому столі письменника – світлина його друга Миколи Куліша

На Соловках Куліша утримували в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937-го, його розстріляли в урочищі Сандармох, Карелія, у складі "Соловецького етапу", в якому перебувало 1111 осіб. Тоді за декілька днів капітан НКВС Михайло Матвєєв із помічником убив низку представників духовенства та культури, академіків і науковців.

За два роки по розстрілах у Сандармосі Матвєєва засудили на 10 років виправно-трудових таборів. Так кат, нагороджений після масового вбивства в Сандармосі, дістав такий же термін, як і його жертва – Куліш. Нагороджували за "самовіддану боротьбу з контрреволюцією", засудили – за "перевищення службових повноважень". Утім уже на початку Німецько-совєтської війни його достроково звільнили, й Матвєєв повернувся до свого чекістського ремесла. Убивця 44-річного Куліша вмер 1971-го, маючи за 78 років.

Побутує легенда, що задля економії набоїв в’язнів розстрілювали по двоє прив’язаними спиною до спини. Згідною із нею, капітан НКВС Матвєєв, який за декілька днів стратив понад тисячу в’язнів "Соловецького етапу", буцімто стріляв одному з них в обличчя, вбиваючи тим самим і другого.

Міф про розстріл Куліша й Курбаса на малюнку Юрія Журавля

Микола Куліш у розстрільному списку значився 177-м, а Лесь Курбас – 178-м, тому в легенді йдеться про те, що їх було вбито однією кулею. Духовні брати за життя, вони навіки поріднилися в тій холодній карельській землі, яка стала їх останнім прихистком. І хіба тільки вони?

Насправді куль для розстрілів вистачало, ніхто їх не економив. "Соловецький етап" розстрілювали за чітким алгоритмом, поставивши масове вбивство на страшний конвеєр. Як пише літературознавиця Ярина Цимбал, бранців проводили через три кімнати: у першій обшукували й роздягали, у другій – зв’язували, у третій – оглушували ударом дерев’яної довбні. Непритомних в’язнів скидали у вантажівки по сорок осіб, зверху сідали конвоїри. Якщо в дорозі хтось приходив до тями, його знову глушили довбнею. На полігоні людей кидали по одному в яму, на дні якої стояв Матвєєв. Він особисто стріляв кожному в потилицю.

Так гинуло українське Відродження в подіях, які все далі й далі віддаляли нас від цивілізації. Багатьом загиблим письменникам і драматургам тоді було лише трохи за 30. У плані творчості – це юність, якщо не дитинство.

Козацький хрест у Сандармосі

Микола Куліш був реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину. Та, на жаль, жодна реабілітація не в змозі повернути час назад і віддати нам наше, залишивши серед живих геніїв і просвітників, жорстоко відібраних у народу, який так потребує світла та світил.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

"Якщо я коли-небудь побачу їх знову, вони про це пошкодують": Восьмирічна дівчинка наважилася самотужки схопити озброєних грабіжників (відео)

четвер, 20 червень 2019, 6:25

Бріель провела дві ночі в лікарні, а потім повернувся додому і сміливо заявила: “Я затримаю їх наступного разу”. Школярка Бріель Мінія грала на подвір’ї біля свого будинку в Кавіте (Філіппіни), коли чотири чоловіки пройшли повз. Троє з них, вдягнувши м...

Три відьмині відмітини: Значення родимок на тілі

четвер, 20 червень 2019, 6:10

Езотерики виділяють три місця на тілі людини, родимки на яких говорять про наявність паранормальних здібностей. У Європі в середні століття за родимку на тілі могли спалити на багатті. Все тому, що незвичайні зміни шкіри вважалися відмітинами диявола. ...