Як українська влада буде повертати Донбас: Хорватський сценарій для України

Коротенько його суть складалася з декількох періодів, передають Патріоти України з посиланням на 112 канал:

1) ураження і відступ хорватських Збройних сил;

2) процес внутрішньої перебудови Хорватії та підготовки до відновлення війни з локальними і в цілому успішними боями на передовій;

3) успішний наступ, операція "Буря", коли без жодного попередження за 4 дні Хорватія повернула втрачені раніше території;

4) мирна реінтеграція повернутих територій до складу хорватської держави.

Подібність перших двох етапів із ситуацією на Донбасі є очевидною, можливо, це і привело до подібних аналогій, але, якщо порівнювати з Хорватією, ситуація в Україні все ж серйозно відрізняється. Ця відмінність полягає в залученості в конфлікт одного з найбільших і найсильніших держав планети - Російської Федерації, яка свідомо перевершує за силою Україну і підтримує сепаратистів в особі самопроголошених Донецької та Луганської "народних республік".

Втім, ця обставина враховується в заявах експертів і має свої застереження, що силове повернення тимчасово непідконтрольних територій Донбасу можливе виключно при гарантії невтручання Росії в цей процес.

Дійсно, як показали події останніх місяців, "збройні сили" самопроголошених "народних республік" мають проблеми з особовим складом та його підготовкою, а головне - бойовим духом, без чого перевага за іншими показниками, по суті, нічого не дає.

У ході боїв останніх місяців ЗСУ досягли успіхів і перемог, нехай локальних, у вигляді пари-трійки відбитих населених пунктів або декількох кілометрів порожньої землі, але вони підтвердили перевагу регулярних частин Збройних сил України перед "контрактними" з’єднаннями "збройних сил" самопроголошених республік.

Однак аналогічна ситуація була і в червні - липні 2014 року, коли успішний наступ ЗСУ вивів їх до російсько-українського кордону, але "північний вітер" серпня, що раптово подув, радикально змінив всю розстановку сил. Саме тому невтручання Російської Федерації є критично важливим.

До можливої реалізації "хорватського сценарію" тісно примикають ще й майбутні вибори президента України 2019 року, завдання виграти які з усією очевидністю ставить перед собою нинішній гарант Конституції Петро Порошенко.

Шанси виграти вибори, зважаючи на соціально-економічну ситуацію в країні, відверто кажучи, є незначними, виправити ситуацію може хіба що гучна перемога, яку, судячи з активізації в інформаційному просторі обговорення силового повернення Донбасу, багато хто бачить саме в поверненні Донбасу.

Враховуючи те, що за три роки так і не відбулося не те що включення, а й навіть визнання офіційно "ЛНР" і "ДНР", у Російської Федерації немає планів щодо інтеграції частини Донбасу до свого складу, а отже, цю територію цілком може бути повернуто під контроль України. У цьому напрямі наміри України та Росії збігаються, різниця лише в баченні шляхів повернення регіону.

Повернути його можна двома шляхами:

1) військовим;

2) дипломатичним.

Силове повернення Донбасу, яке може бути здійснено в 2018 році, має стати трампліном до другого президентського терміну для Петра Порошенка на виборах 2019 року. Але тут-то виникає суперечність - силове повернення Донбасу і тріумф Порошенка однозначно означають поразку Володимира Путіна, що хоч і навряд чи призведе до якихось серйозних потрясінь усередині Російської Федерації, але точно завдасть йому проблем.

Правда, може бути варіант, який також давно мусують, - "розмін" Донбасу на Крим, але цей варіант є вкрай проблематичним. Факт такого обміну, зафіксований офіційно в будь-якому договорі, знецінить повернення Донбасу і може перешкодити Петру Порошенку стати президентом удруге, а переможець відповідний договір може і заперечити.

Якісь же кулуарні домовленості, які не зафіксовано офіційно, також є проблематичними з двох причин:

1) недовіра обох сторін одна до одної, що підтверджується перманентним недотриманням тих самих Мінських угод;

2) можливість зміни громадської думки українського суспільства після силового повернення Донбасу і висунення вимог такого ж повернення Криму, що з огляду на нерівність сил країн є неможливим, так само як і сумнівно визнавати, що "тріумф" на Донбасі став можливий, тому що повернути його силою РФ просто дозволила. Втім, у крайньому випадку президенту України просто доведеться тягнути час у цьому питанні до кінця свого терміну, відбиваючись від нападок політичних опонентів, які бажають розіграти "кримську" карту після 2019 року.

Втім, в українському керівництві очевидно що розраховують на те, що піти на поступки в питанні Донбасу РФ може під тиском зовнішніх обставин, наприклад, посилення санкцій для російської економіки, що буде спонукати в обмін до їхнього повного або часткового скасування відмовитися від підтримки Донбасу.

Можливе також подальше залучення Російської Федерації в близькосхідну політику, що з огляду на очевидний інтерес, що посилився, з боку США до цього регіону призведе до їхнього подальшого суперництва. Тут імовірні два варіанти:

1) РФ перенесе пріоритет у близькосхідну політику і, вирішивши зосередити ресурси на цьому напрямі, відмовиться від Донбасу;

2) РФ, навпаки, піде з Сирії та близькосхідної політики і, таким чином, зможе зосередитися саме на Донбасі, що, зрозуміло, не в інтересах України.

Дипломатичне повернення Донбасу ґрунтується на плані РФ про гарантії для російськомовних жителів Донбасу та особливий статус регіону, головним в якому повинна стати можливість накладення вето тим або іншим способом на можливе рішення про вступ України до НАТО.

Зрозуміло, подібний варіант буде розглядатися громадською думкою як перемога Путіна і поразка Порошенка, що також однозначно закриє останньому шлях до другого президентського терміну і тому не влаштовує вище керівництво України.

Нарешті залишається ще один варіант. Періодичні розмови про "хорватський сценарій" для України в питанні вирішення проблеми Донбасу є тактичними операціями українських спецслужб, покликаними посилити недовіру і нервозність, а то і посіяти паніку в лавах керівництва самопроголошених "народних республік" і особового складу "збройних сил "останніх.

До речі, зробити це не так вже й складно, зростанню недовіри до РФ сприяють не тільки невключення частини Донбасу до складу Росії або хоча б офіційне визнання "ЛНР" і "ДНР", а й факти зневаги населенням начебто "братніх" республік.

З найбільш яскравих прикладів тому - історія екс-проректора Донецького Національного університету, яку прозвали ЗМІ "мамою донецького федералізму" Тетяни Мармазової, яку за рішенням суду примушують покинути Тульську область РФ так, що вона змушена була у відеозверненні просити президента РФ Володимира Путіна надати їй громадянство, оскільки в Україні її чекає суд, а в самопроголошеній "ДНР", можливо, щось ще гірше.