"Єдиної консолідованої бази немає": "Режим Путіна не вічний, і Україна повинна готуватися до міжнародного трибуналу", - Кабакаєв

Про це розповів відомий волонтер, координатор проекту "Стоп терор", який займається вивченням і документуванням свідчень російської агресії в Україні Семен Кабакаєв, передають Патріоти України.

- У яких судах Україна судиться з Росією через агресію?

- Україна подала позови до трьох міжнародних інстанцій щодо агресії Російської Федерації: це міжнародний суд ООН, Європейський суд з прав людини й Міжнародний кримінальний суд. МКС розглядає воєнні злочини й злочини проти людяності. Він у жодному випадку не розглядає агресії. ЄСПЛ, куди подає позови Міністерство юстиції, буде розглядати процес окупації та ефективний контроль. А це - перша ланка перед тим, як доводити агресію, а міжнародний суд ООН - акти тероризму, або створення терористичних угруповань.

- Яка ситуація з позовом до суду ООН?

- Відповідальне за позов, який подає Україна, - Міністерство закордонних справ. За великим рахунком, цей меморандум спрямований на те, щоб довести: є тероризм і фінансування тероризму. Як би мені не хотілося це визнавати, але я глибоко переконаний, що в цій справі ми, швидше за все, програємо. Я впевнений у цьому на 99%.

- Чому так?

- Згідно з усіма міжнародними канонами, держава, яка вчинила воєнний злочин або злочин проти людяності є агресором. І вона не може бути одночасно і терористом. Наприклад, МЗС зазначає, що збиття MH-17 - це акт тероризму. На мою думку, це злочин проти людяності. Якщо ми ухвалили закон і визнаємо Росію агресором, то ця держава не може бути терористом. І жоден притомний суддя не ухвалить такого рішення.

- Як це бачить міжнародний суд?

- Якщо Росія - агресор, то за міжнародним законодавством вона може чинити три речі: злочини проти людяності, воєнні злочини й сам акт агресії як такий. Але про тероризм не йдеться у жодному випадку. Тобто Олександр Захарченко та Ігор Плотницький були керівниками окупаційних адміністрацій РФ. Ігор Гіркін у 2014 році був не терористом, а командиром іррегулярних підрозділів армії РФ. На жаль, МЗС хоче довести, що вони були терористами.

- Як варто було би формулювати претензії до РФ?

- Нам від самого початку треба було робити велику кампанію, яка би в юридичному полі закривала весь блок протистояння Росії. Враховуючи те, що ми маємо три міжнародні суди із власними зонами відповідальності. Постає питання: яка інстанція розгляне акт агресії? Її, як такої, нема.

МКС майже рік тому ухвалив, додав резолюцію, за якою він може розглядати агресії. Проте Україна не може подати позов, бо резолюція не має зворотної сили. Ми можемо судитися щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності.

Ще одна проблема - Україна не в тій формі й кількості подає інформацію в МКС. Тому він навіть не почав розглядати справу України в цілому. Тобто ми досі на етапі, чи будуть вони братимуться за нашу справу чи ні.

- Чия тут відповідальність?

- Військової прокуратури. Вони недопрацьовують у цьому напрямку, і це велика проблема. Найбільше інформації надали громадські організації.

Якщо спиратися на світовий досвід, то можна подивитися на процес у Нюрнбергу. Там ми побачимо надзвичайну комісію, яка обраховувала збитки й збирала докази руйнувань та злочинів.

- Нюрнберзький процес відбувся тому, що союзники перемогли, тобто суд вершили переможці. Ми ж ще не перемогли. Хіба час планувати трибунал?

- Хай як ми не любимо "совків", але тоді вони діяли дійсно з державницької точки зору. Комісію, яка рахувала збитки, створили не в 1945, а в 1942 році, коли війна була в самому розпалі. Вони не чекали, хто переможе, а почали працювати.

У нашій ситуації такого органу не створили. Є кілька ініціатив, які намагаються пролобіювати таке рішення, але поки безуспішно. Є напрацювання МВС, прикордонників, СБУ, Мін’юсту, ГУР, громадських організацій, але єдиної консолідованої бази немає. Гадаю, найближчим часом Україна повинна була би створити орган, який мав би зібрати всі докази, й після цього позиватися в будь-яку міжнародну інстанцію.

До речі, якщо правильно провести юридичну лінію, то можна довести, що 1,7 мільйона переселенців - це злочин проти людяності. Адже це примусове переміщення осіб за допомогою воєнної сили.

- Щодо справи про фінансування тероризму: якщо неможливо довести, що це саме тероризм, то навіщо подавати такий позов?

- Про це краще спитати в МЗС, але я для себе не виключаю, що люди просто сказали президенту, що доведуть цю справу до кінця, й змогли переконати його в тому, що результат буде позитивний. У чому я, знову ж таки, не певен. У найближчі років п’ять ми побачимо, що з цього вийде.

- Тобто протягом п’яти років вони таки почнуть розглядати справу в цілому?

- Скоріш за все. Проте я не певен, що ці судді за живого Путіна визнаватимуть його спонсором тероризму.

- Просто тому, що не прийнято на такому рівні називати чинного главу держави терористом?

- Його можна було би визнати таким, якби так було. Але, знову ж таки, на Донбасі діють не терористи, а іррегулярні частини армії РФ, які підпорядковуються регулярним підрозділам та Генштабу Росії. Це прописано в законі, формулювання вичерпне, й саме від нього варто було би відштовхуватися як для України, так і на міжнародній арені.

- А як щодо Міжнародного кримінального суду?

- Ситуація там ще гірша, ніж у суді ООН. Нагадаю, розглядають там воєнні злочини й злочини проти людяності. Наразі найбільше інформації надала громадськість. Військова прокуратура, яка повинна була би цим займатися, не робить цього в такому обсязі, як повинна.

- А що ж вона робить?

- Про це краще запитати в них… Бореться з корупцією. Штат людей, які мають працювати по суду має бути на 30-40 осіб, а займається цим 5-7 людей. Думаю, про це треба відкрито говорити, бо замовчувати проблему - значить погіршувати ситуацію. Мають відбутися якісь зміни.

- Що означатиме для України, якщо ми програємо позови?

- Я б не сказав, що це небезпечний прецедент. Питання в тому, що ми повинні діяти комплексно й перемагати Росію фізично. Ми маємо повернути собі окуповані території. Переможців не судять, і ми повинні стати цими переможцями, а після того вже висувати Росії будь-які претензії. Режим Путіна не вічний, Путін помре, й не факт, що своєю смертю. Я не дуже вірю в криваву революцію, але все можливо. Ми повинні підготуватися й мати план для будь-якого розвитку подій як в нас, так і в Росії. Якщо ми підготуємо єдину консолідовану претензію, то рано чи пізно дійдемо до того, що вони виплачуватимуть нам репарації.

- Європейський суд із прав людини в одному з рішень по приватному позову визнав, що уряд України не контролює частину території. На що можуть претендувати ті, хто захищає права в ЄСПЛ?

- До ЄСПЛ звертаються як громадяни, так і держава в особі Мін’юсту. Хочу зазначити, що це одне із найефективніших міністерств у цьому плані. У 2017 році була виграна справа Хлебика: суд постановив, що він не міг отримати документи, бо територія вже не перебувала під контролем України. Це означає, що вона перебувала під ефективним контролем Росії, тобто, логічно, що настає окупація або анексія, як в Криму.

- Чи існує таке поняття, як репутація того чи іншого суду як інституції?

- Акт агресії, який відбувся щодо України, незвичайний. Спочатку - гуманітарна агресія: знищення мови, історії, проведення інформаційної війни. Потім настає звичайна - розв’язання війни. Таких прецедентів у світі не існує. Наш випадок - анексія, окупація і гаряча війна. Його не можна порівнювати з вироками, які були в цих трьох судах раніше.

- Припустімо, що Україна виграла у всіх згаданих судах. Як ми змусимо Росію виконати будь-які ухвали, і хто може це зробити, якщо може, звісно?

- Росія постійно визнає тільки ЄСПЛ, суд ООН - за згодою, а МКС не визнає взагалі. Але це не означає, що ми повинні відштовхуватися від цього й не подавати позови. Ми маємо звертатися всюди, куди можливо й отримувати рішення, які зможемо захистити. Але для цього треба дуже багато працювати, а цього в нас, на жаль, не відбувається, й ми бачимо профанацію.

Я налаштований на те, що держава створить орган, який збиратиме все це докупи, й ми зможемо подати все це напряму саме Росії і, якщо треба буде, у міжнародні інстанції.