Історії олімпійського тріумфу: "Ногу довелося ампутувати. Лікар сказала, що це випадково сталося, що вона не хотіла", - Тарас Радь

Свою першу золоту медаль Тарас отримав в біатлонній гонці серед сидячих спортсменів на 12,5 кілометрів. Але ще чотири роки тому у Тараса були зовсім інші плани: він був здоровим школярем та займався декількома видами спорту, - передають Патріоти України з посиланням на ВВС.

Відзначимо, Тарас народився 20 листопада 1999 року в багатодітній тернопільській родині. Одного разу, під час канікул хлопець порізав косою ногу, зачепивши м’яз. Лікар наклав на рану гіпс, хоча робити цього не варто було, згадує хлопець. Під гіпсом рана не заживала, почалося зараження, ногу довелося ампутувати. “Лікар сказала, що це випадково сталося, що вона не хотіла. Вибачилася. Позову до суду ми не подавали. Сталося як сталося”, – розповів майбутній спортсмен.

Згадуючи ті часи, Тарас не приховує, що пережив великий стрес. “Скажу так: трошки був засмучений, падав духом, – розповів хлопець. – Але за допомогою батьків, які мене в цей період сильно підтримали, поступово адаптувався. Тато з мамою переконали, що не треба соромитися їздити на візку, нічого страшного в цьому немає і ніхто з мене не сміятиметься”.

Тарас каже, що найбільше йому допомогло захоплення спортом, яким він займався з дитинства. “Звичайно, всім і відразу не займався. Спочатку було одне, потім інше. Тільки завжди грав в футбол, – розповідає спортсмен, – Люблю цю гру ще. І по телевізору трансляцій намагався не пропускати”.

З професійним інтересом за біатлоном Тарас Радь почав стежити після того, як потрапив до лав тернопільського регіонального центру “Інваспорт”. До цього, каже, взагалі не знав, що існує спорт для людей з особливими потребами. Так, до центру його завіз сусід. Спочатку у Тараса нічого не виходило і він не будував особливих ілюзій, а взимку 2015 року рушив на перші в житті змагання.

Тарас грав в настільний теніс, плавав, але лижними дисциплінами почав займатися вперше. Радь прогресував дуже швидко і вже в 2017 році став дворазовим срібним призером чемпіонату світу, поступившись на середній дистанції і в індивідуальній гонці на дистанції 15 кілометрів німцеві Мартіну Фляйґу. Власне, вже тоді участь Тараса в Паралімпіаді-2018 сумнівів не викликало. “Коли побачив мету, зрозумів, що поїхати на Паралімпіаду, виграти там медаль і навіть стати чемпіоном – реально, почав працювати з подвоєною енергією”, – згадує спортсмен.

Своє “золото” Тарас виграв насамперед завдяки ідеальній стрільбі. У біатлонній гонці на 12,5 км чисто на всіх чотирьох вогневих рубежах відпрацювало тільки двоє спортсменів – Радь і “срібний призер” Даніель Кноссен з США.

“Дуже мені радісно, - сказав чемпіон після повернення додому. – Особливо приємно було від тієї теплої зустрічі, яку влаштували батьки, рідні та тренер. Будинки зібралися всі рідні люди, мама підготувала святкову вечерю. Повна будинок гостей. Приємно, що приніс близьким стільки радості“.

Уже зараз Тарас думає про майбутні перемоги. “Хочу наступного Паралімпіаді виступити набагато краще, ніж в Пхьончхані, отримати більше медалей, ніж зараз … А поза спортом себе зараз і не уявляю. Я є студентом Тернопільського педуніверситету, вчуся на кафедрі фізвиховання. Поки не знаю, наскільки ці знання знадобляться. Мені тільки 18 і про життя після спорту думати ще рано“.