Історія "латиноамериканської Росії": Як мільйони біженців з Венесуели змінюють обличчя Південної Америки

Десятки тисяч біженців змінюють обличчя міст в сусідніх південноамериканських країнах, пише американська газета The Washington Post у своєму репортажі з 300-тисячного бразильського міста Боа-Віста поблизу кордону з Венесуелою, передають Патріоти України.

Пропонуємо ознайомитися з повним перекладом цього матеріалу:

"Переселенці з усією Бразилії побудували це місто [бразильський Боа-Віста] в ХХ столітті, створивши впорядкований урбаністичний простір, засіяний облямованими пальмами галявинами і доглянутими парками. Його мешканці жили у відносній ізоляції, а найбільш частими "прибульцями" були мурашкоїди, приходять сюди з джунглів Амазонії.

Але потім прийшли венесуельці, чий масовий відтік зі своєї країни став найбільшиою міграційною кризою в Латинській Америці останніх десятиліть.

Хвилі прибулих ошелешили Боа Віста, наповнивши лікарні і спровокувавши 1000-відсоткове збільшення кількості екстрених викликів поліції. Школи борються за встановлення двомовних знаків для іспаномовних студентів, що дісталия до Бразилії, що говорить португальською. Тисячі мігрантів живуть на вулицях, готові працювати за третину від рівня зарплат бразильців. Табори біженців виникли в самому серці міста, породжуючи побоювання щодо створення довгострокових гетто.

Жителі Боа-Віста "програють своє місто людям нової культури, людям, яких вони не знають", говорить мер Тереза Суріта. "Якщо це буде продовжуватися, ми повністю втратимо контроль над містом", – додає вона.

У міру того, як їхнє число стрімко зростає, венесуельці, що біжать від голоду і репресій у їхній напівзруйнованій соціалістичній державі, змінюють вигляд великих і маленьких міст у західній півкулі. Венесуельський говір тепер можна повсюдно почути в деяких районах Майамі. У тисячах миль на південь запах карибської кухні розноситься вулицяи Сантьяго, Чилі. В англомовному Тринідаді і Тобаго венесуельці утворили новий робітничий клас.

За оцінками благодійних організацій, від 1,6 млн до 2 млн венесуельців покинуть країну цього року, рятуючись від гіперінфляції і катастрофічної нестачі продовольства і медикаментів. Ці цифри набагато перевищують 1,5 млн венесуельців, які втекли з країни в період з 2014 по 2017 рік. Приблизно кожен десятий житель Венесуели залишив свою батьківщину за минулі чотири роки.

У порівнянні з європейськими країнами, куди в останні роки прибувають сирійські біженці, у латиноамериканських країн далеко не так багато ресурсів для боротьби з потоком мігрантів. В останні тижні Перу і Еквадор почали вимагати, щоб прибуваючі венесуельці мали при собі паспорти, а не тільки національні ID-карти, фактично закриваючи свої кордони для багатьох з біженців.

Бразилія все ще тримає двері відкритими. Однак минулого тижня президент Мішел Темер підписав надзвичайний указ, яким направиви додаткові війська до північного кордону, щоб посилити присутній там військовий контингент. Раптовий приплив мігрантів породжує стурбованість у зв'язку з можливим зростанням злочинності і беззаконня, а також більш глибокі питання про ідентичність в країні, яка довгий час була культурно відособлена через свою особливу мову і традиції.

У міру того, як ці зміни прискорюються, початкове співпереживання мігрантам змінюється шоком, а шок перетворюється на лють – що розширило глобальну дискусію про міграцію на, можливо, найвіддаленіший регіон: Амазонію.

"Нам би Трампа в президенти", – говорить 43-річний маляр Маркос Перейра да Сілва, який долучився до протестів проти мігрантів в Боа-Віста в одну з субот у середині серпня. Того дня сотні розгніваних бразильців у прикордонному місті Паракайма були жахливо розлючені – вони знесли бульдозерами тимчасові притулки мігрантів і спалили майно їх мешканців після того, як був зарізаний місцевий торговець.

"Нам потрібна стіна", – говорить Перейра.

Більше не рідкість

Новітнім і найбільш швидко зростаючим анклавом мігрантів в Боа Віста є Rondon № 1 – велике поселення, що складається з рядів довговічних пластикових укриттів, в якому проживає понад 600 осіб. Це один з шести центрів надання екстреного житла, які з'явилися тут з березня. Створені армією і підпорядковані спільному управлінню з Агентством ООН у справах біженців, ці центри принесли до Бразилії далеку закордонну реальність: табори біженців.

Для тих, хто біжить з Венесуели, Боа Віста – перше велике місто на південь від кордону і столиця штату Рорайма. Венесуельці почали потроху прибувати три роки тому, коли нафтова економіка їхньої країни почала сповзати в кризу через падіння світових цін на нафту і огріхів держуправління. Сьогодні до штату щодня прибуваю близько 800 венесуельців. За оцінками офіційних осіб, в Боа Віста проживає 30 тис. венесуельців, або 10% населення міста. До кінця року, каже влада, кожен п'ятий жителів тут може бути з Венесуели.

Днями новоприбулі переселенці смажили на грилі арепа – венесуельські кукурудзяні коржі – на переносних печах. Звуки сальси, чужі для цього міста, що віддає перевагу музиці кантрі, розносилися з радіоприймачів, а іспанська мова звучала з вуст нових жителів.

Тут відчуваєш себе як у венесуельському кварталі, каже 38-річна Марісоль Мартінез, яка прибула сюди поодинці близько семи місяців назад. Вона навіть трохи набрала вагу, після того як втратила близько 20 фунтів (близько 9 кг) вдома через нестачу їжі, і навіть освоїла ази португальської в місцевій церкві. "Falo bem, não, é? – Я добре говорю, чи не так?" – жартує вона, пробуючи нову мову.

Вона посилає велику частину грошей, які заробляє прибиранням будинків, своїм дітям. Але вона хоче відкрити власний бізнес з продажу коржів арепа і заробити достатньо, щоб перевезти своїх дітей до Бразилії.

Така регіональна міграція колись була надзвичайно рідкісною. Але не тепер.

"Моїм дітям нічого їсти, вони лягають спати голодними, тому що це Венесуела, – каже жінка. – Бразилія дає нам шанс".

Притулки були заплановані як тимчасові, однак багато жителів Боа Віста сумніваються в цьому.

"Це перетворює Боа Віста на гетто", – говорить Марія Сюлі Сільва Кампос, губернатор штату Рорайма, столицею якого є Боа Віста.

Вона дійшла до того, щоб попросити Верховний суд Бразилії закрити кордон. Досі він приймав рішення не на її користь, однак губернатор каже, що має намір зупинити потік мігрантів будь-якою ціною.

Криза соціальної сфери

За воротами початкової школи Nova Canaã щоденне обіднє меню написано португальською та іспанською мовами. У ванних кімнатах також є двомовні позначення. Настінний банер говорить Ласкаво просимо обома мовами.

Деяким містам США, охопленим великою кількістю мігрантів, потрібні були роки, щоб зіткнутися з тими викликами, які з блискавичною швидкістю виникли перед Боа Віста. У 2015 році в шкільній системі Boa Vista було 53 учнів з Венесуели. Цього року їхня кількість становить 2 тис. 261. І більшість венесуельських дітей тут не зараховані до школи офіційно.

Намагаючись впоратися з цим, місто замовило 50 транспортних морських контейнерів, які будуть використовуватися замість класних кімнат.

"Більшість з наших вчителів не говорять іспанською, тому у нас немає навчального плану для венесуельських дітей, – каже вчитель місцевої школи Хефрайн Лопес. – У той же час ми вважаємо, що їм потрібно адаптуватися до нашої культури. Не ми повинні пристосовуватися до них".

За словами місцевих чиновників, Boa Vista – найбідніша столиця штату в Бразилії – не отримала достатньої допомоги від федерального уряду для врегулювання кризи біженців. Більшість прибулих венесуельців страждають від недоїдання, каже влада. Оскільки ситуація з охороною здоров'я та дефіцитом медикаментів у Венесуелі погіршується, багато хто з них також хворі – в тому числі на кір, малярію, ВІЛ-інфекцію та туберкульоз.

У 300-місцевому головному госпіталі штату Рорайма, найбільшому в Боа Віста, венесуельці тепер складають більше 50% пацієнтів. Через те, що госпіталь надзвичайно переповнений, хворі мляво лежать на ліжках прямо в коридорах. Днями один з венесуельців з ускладненнями діабету стогнав, лежачи, в очікуванні ампутації однієї з його ніг.

"Нам довелося відкласти всі нетермінові операції для бразильців на кілька місяців, – каже директор госпіталю Марселіно Мора. Вона додає, що венесуельські пацієнти надходять з рідкісними хворобами.

"Сьогодні у нас немає пацієнтів просто з високою темпартурою, – розповідає Мора. – Вони надходять з церебральною малярією, вогнепальними пораненнями і менінгітом".

Культурний шок

Незважаючи на те, що Бразилія ділить кордон з сімома іспаномовними країнами, вона стоїть особняком в Латинській Америці. Країна орієнтується на Сполучені Штати, Європу і Китай як на економічні та культурні моделі. Бразильські студенти частіше вивчають англійську, а не іспанську, як другу мову. Тренди в моді, кіно та кулінарії, як правило, приходять сюди з Голлівуду і Парижа, а не з Буенос-Айреса або Мехіко.

Для жителів Боа Віста новоприбулі є культурним шоком.

В один з нещодавніх днів на міському ринку венесуельський музикант взяв свою гітару і почав співати венесуельську народну пісню біля ресторану. Венесуельські клієнти взялися притупувати і співати разом з ним.

Але не всі були раді "святковій" атмосфері.

"Вони ніби не знають кордонів, – поскаржилася 63-річна Неллі де Антунеш, бразильська швачка, яка п'ять років працює на ринку. – Їхнє життя – суцільна вечірка. Наш ринок раніше був спокійним, але тепер вони збираються разом, щоб співати і танцювати, іноді вони навіть плескали в долоні. Ми не звикли до такого. Коли ви приходите в чужий будинок, то повинні пристосуватися до тамтешнього способу життя".

Багато людец в місті також побоюються, що зневірені венесуельці підірвуть їхні позиції на місцевому ринку праці.

58-річний Паулу Серхіо Родрігес, підрядник з Боа-Віста, втратив половину свого доходу після того, як місто наповнили поденники з Венесуели, погоджуючись працювати за цінами втричі нижче. Але Родрігес говорить, що не має наміру знижувати ціни. "Це девальвує мою роботу", – відзначає він. Він змінив свою машину на мотоцикл, щоб скоротити витрати.

Інші жителі, серед яких 49-річний продавець фруктів Вальмор Сальденья, звинувачують венесуельців у сплеску злочинності, яка відлякує клієнтів. Дрібні крадіжки – особливо крадіжки в продуктових магазинах – різко зросли, свідчить статистика поліції.

"Люди залишають ринок. Вони бояться, що їхні велосипеди або продукти вкрадуть", – говорить Сальденья.

Сальденья, що продає кукурудзу по 30 центів за один качан, каже, що його бізнес скоротився на 50% з тих пір, як венесуельці почали масово прибувати до міста.

Всього в декількох метрах від входу на ринок 37-річний Роберт Хіменес продає кукурудзу по 16 центів за початок. Він отримує лише по кілька центів прибутку за штуку і вимірює успіх виживанням. У вдалий день він зможе поїсти. В поганий день – ні.

Колишній працівник фабрики з міста Матурін на півночі Венесуели, він приїхав до Бразилії два місяці тому, майже голодуючи. Він орендував кімнату зі своїм братом, потім їх виселили. Брати платили вчасно, стверджує він. "Але я не думаю, що їм не подобаються венесуельці", – зазначає Хіменес.

Тепер він спить на вулиці.

Незважаючи на низькі ціни, бразильських клієнтів важко залучити. Багато хто йде, почувши його акцент, розповідає Хіменес. Один з місцевих жителів, налаштованих проти мігрантів, пригрозив його братові пістолетом.

"Вони бояться нас", – каже Хіменес. В кінці нещодавнього 17-годинного робочого дня він не продав жодного качана і нічого не їв.

На питання, як йдуть його справи, він відповідає: "Прекрасно. Я все ще живий"."