Історія одного фото: "Падре" - волонтер, військовий священик, активіст та просто людина з широким, як небо, серцем

Про цього панотця ЗМІ вже писали влітку 14-го, коли він увів свою парафію з Московського патріархату в Київський. Сергій Дмітрієв тоді був настоятелем приходу церкви святої великомучениці Варвари міста Херсона Української Православної Церкви Московського Патріархату, але ще під час захоплення Криму став військовим капеланом, передають Патріоти України.

"Тоді в армії нас було всього декілька, - розповідає він в інтерв'ю Gazeta.ua - На Херсонщині біля Чонгара, Чаплинки, Артемівська стояла 79-та миколаївська бригада. Чекали вторгнення з Криму. Їздили до них щодня з ­Херсона, правили службу. Там панувала розгубленість. ­Повірити не могли, що таке почалося. В полі біля блокпостів стояли три намети, два БТРи. Було дуже холодно. Спершу не всіх священиків до себе підпускали. Був страх, що отруять або розвідають позиції. Не знали, як місцеві зреагують. Мав із собою півмішка хрестиків із Майдану. Всі солдати підходили й розбирали. Останньому, 19-річному, не вистачило. Я зняв із шиї свій срібний, дуже гарний, і віддав йому. Був щасливий. За кілька місяців зустрів його. Так і ходив із тим хрестиком, дорожив ним".

Потім отець Сергій став їздити в АТО, відправляв служби, причащав бійців. Він бачив на власні очі, що то за "громадянська війна", тому вирішив, що з Московським патріархатом треба розривати стосунки. Влітку 2014го панотець запропонував своїй парафії перейти до Київського патріархату разом із ним.

І віряни погодилися. Але, як зазначає отець Сергій, це був скоріше не перехід, а об'єднання, викликане позицією УПЦ Московського Патріархату по відношенню до війни, яку розв'язала і веде Росія в Україні.

"Христос є там, де Він хоче бути. Його я відчував в наметі з військовими, коли ми служили для них з представниками інших конфесій, найчастіше - зі священиками КП. Я авторитетно заявляю, що Христос був там і що "неканонічність" КП нічого не змінює. Перший канон, даний нам Богом - це любов до ближнього. І саме йому варто слідувати кожному, хто називає себе християнином. А щодо "канонічності" церкви приведу просту паралель: нехай КП у нас дехто називає неканонічною церквою, але і в Москві зараз вважають нелегітимною нинішню київську владу. В областях, де домінують парафії МП, ми бачимо бездіяльність служителів, убитих українських солдатів і провокації. А всі заяви деяких спікерів-єпископів виглядають як мильні бульбашки - вони порожні і нічого не варті. Зараз мене запитують, що змінилося після мого переходу. Я відповім: нічого. Але тепер мені не потрібно пояснювати, чому у мене в храмі моляться українською мовою, не потрібно шукати зайвих виправдань", - такою була його заява.

Повернувшись в Київський патріархат, Сергій Дмитрієв став капеланом.

"Волонтер, військовий священик, активіст та просто людина з широким, як небо, серцем і неабияким почуттям гумору, якого вистачає на безліч напрямків – він вщент руйнує стереотипи про типового священнослужителя, - йдеться на сторінці фонду "Повернись живим" у Фейсбуці. - Ті, хто перетинався з ним на фронті, згадують: був разом із бійцями повсякчас, молився, вінчав, хрестив, сповідав, відспівував, говорив, слухав… говорити він уміє взагалі з ким завгодно, будь то буддист, рабин чи мусульманин".

Однак, служінням у церкві його місія не обмежується (вірніше, розуміння храму ширше за стіни споруди) – Падре очолює громадську організацію Eleos-Ukraine, через яку шукає меценатів і відправляє на навчання за кордон дітей полеглих на фронті.

Стіна пам'яті загиблих за Україну воїнів на Михайлівській площі – це також його ініціатива. А ще він допомагає з лікуванням бійцям і ветеранам, хворим на Гепатит С – саме зараз діє понад 100 доступних для воїнів курсів лікування.