''Крихітні раби рейху'', або Історія нелюдських страждань дітей у концтаборі СС (фото)

Від колишньої установи СС "Кіндер КЦ" у польському місті Лодзь мало що збереглося. Співробітник музею на залізничній станції Радегаст показує на стендах чорно-білі фотографії дітей: "Їх привозили звідусіль. Із усіх міст Польщі, Чехословаччини, Югославії, Радянського Союзу. У середньому у віці від 1 року до 14 років. І сиріт, і тих, кого силою відібрали у батьків, і з сімей страчених партизан та підпільників. Дитина "арійської зовнішності" (з блакитними очима і світлим волоссям) піддавалася "перевірці": їй вимірювали череп. У разі відповідності "раси панів" вивозили на усиновлення у німецьку сім'ю. Єврейських дітей чекала виснажуюча праця на фабриці з виробництва снарядів, а за повного виснаження — відправлення у газові камери. Табір був розрахований на 10 000 малюків", — передають Патріоти України з посиланням на іноземні ЗМІ.

За склом — клаптики матерії, ґудзики, старе, шите-перешите ведмежа з тканини: іграшки юних в'язнів "Кіндер КЦ". У Лодзі досі стоїть велика стара будівля із червоної цегли. Старожили пам'ятають, як під час нацистської окупації ночами звідти лунали страшні крики і плач. Там розташовувався медичний центр СС — у польських і радянських дітей відкачували кров для переливання пораненим на Східному фронті солдатам вермахту. А трупики сотнями закопували у дворі.

Раби для рейху

— Я потрапив у "Кіндер КЦ" у віці трьох років, тому пам'ятаю усе дуже погано, —розповідає громадянин ФРН Фолькер Хайнекен. У дитинстві — житель Криму Саша Літов, переміщений в Лодзь у 1943 році. — Але в пам'яті залишилося, як нам вимірювали череп, ридання дітей, які не пройшли "арійську перевірку", — вони безслідно зникали, і більше ми їх не бачили. У мене довго і сильно хворіло око: вже після усиновлення німецькою сім'єю у Гамбурзі я пройшов лікарський огляд. Медики встановили — це наслідок сильного удару кулаком. У "Кіндер КЦ" малюків били смертним боєм за одне лише слово, сказане рідною мовою, — ми повинні були спілкуватися тільки німецькою. Лише в 18 років мені відкрили таємницю усиновлення: я дізнався, що росіянин і народився у СРСР.

На станції Радегаст стоять старі вагони з колючим дротом: у цих "гробах" дітей перевозили в концтабори по всій Європі. Набивали всередину більше сотні людей, іноді в дорозі через тісноту гинула третина крихітних бранців. У єврейському гетто Лодзі (до 200 тисяч населення) під час страшних холодів не було ні дров, ні будь-якої води (люди самі рили колодязі) — за першу зиму померли тисячі, але дітей намагалися зігрівати своїми тілами, віддавали їм останній шматочок хліба. Саме тому нацисти 4 вересня 1942 року забрали 20 000 малюків (усіх до одного) у батьків гетто.

Більшість відправили в Освенцім, деяких залишили у "Кіндер КЦ" — цілодобово гарувати на сусідніх збройних фабриках: як вважали "бізнесмени" із СС, дитячі ручки найкраще виточують деталі для знарядь. Неподалік від Лодзі (в селі Дзержонзна) як відділення "Кіндер КЦ" побудували окремий табір для польських дівчаток (доньок виселених поляків і партизан) від 8 до 16 років. 1600 ув'язнених у прискореному темпі навчали сільськогосподарським роботам, щоб потім масово направляти у Німеччину для рабської праці на полях місцевих фермерів.

"Були в'язні-немовлята"

Охорону здійснювали жіночі допоміжні підрозділи СС, вправлялися у жорстокості. "Відомий випадок, коли наглядачка Сідом Байєр до смерті засікла різками перед іншими дітьми 13-річну Урсулу Качмарек, — розповідає співробітник музею. — У нас навіть немає повних даних, скільки маленьких дівчаток загинуло у цьому пеклі". 84-річна чеська пенсіонерка Марія Долежалова-Шупікова у розмові зі мною згадувала: після спалення у 1942 р. її рідного села Лідіце, 23 дитини звідти відвезли у табір Лодзі. "Навіть бараків не було, спали на голій землі, в лахмітті й вошах. Із нами були одне двотижневе немовля і однорічні малюки — я раніше не могла собі уявити, що в такому віці можуть помістити в справжню в'язницю".

— "Кіндер КЦ" широко використовувався як "фільтраційний пункт" для мережі притулків СС "Лебенсборн", — повідомляє незалежний польський публіцист Михайло Грацький. — Задум нацистів полягав у тому, щоб відірвати немовлят із окупованих держав (у першу чергу Польщі та СРСР) від батьків і виростити у німецьких сім'ях "істинних арійців", фанатиків націонал-соціалізму, які вважають, що їхня матір — Німеччина, а батько — Адольф Гітлер. Кожну "відбраковану" дитину потім відправляли на важкі роботи або на медичні експерименти СС у Освенцім і Бухенвальд. Тільки чверть дітей із проекту "Лебенсборн" змогли повернутися назад до рідних і близьких: знайти інших не вийшло. Їхні документи були знищені.

Серце з каменю

Неподалік від станції Радегаст стоїть пам'ятник маленьким ув'язненим — розколоте навпіл кам'яне серце: в тріщину зарилася головою фігурка оголеного худенького хлопчика. Біля монумента — декілька згаслих свічок у скляних підставках, зів'ялі квіти. Поряд стоїть паркан із білих кам'яних стел — за кількістю концтаборів СС у Польщі. Імовірно через "Кіндер КЦ" у стінах Лодзинського гетто пройшли 200 000 юних поляків, 50 000 дітей із СРСР, тисячі малюків із Чехословаччини та Югославії. Десятки тисяч єврейських дітей вирушали звідси на смерть у Майданек, Треблінку, Берген-Бельзен, Штуттгоф та інші концтабори. Багато хто загинули одразу ж від голоду і замерзли на смерть взимку.

Від Радегасту відходить спеціально побудований як частина музею бетонний тунель. Усередині вибиті величезні цифри — з 1939-го по 1945-й, час нацистської окупації Польщі. Ти крокуєш всередині, і кожен "рік" автоматично спалахує м'яким світлом, висвітлюючи коротку розповідь про життя людей за колючим дротом. Червона армія увійшла в Лодзь 19 січня 1945 року, звільнивши у єврейському гетто 900 ув'язнених — дорослих і дітей. Усьому світові відоме ім'я Оскара Шиндлера — німецького промисловця, який зумів врятувати на своїй фабриці у Польщі 1200 євреїв. Так, слава йому! Проте варто зазначити: ніхто на Заході (та й у нас теж) не знає імен радянських солдатів, які оплатили своїми життями порятунок маленьких мешканців "Кіндер КЦ" у Лодзі. Будьте впевнені — про них ніколи не знімуть фільм у Голлівуді.

І все ж вдячні люди є. Я зустрічаю у музеї Радегаста молоду пару туристів із Ізраїлю. "Мого прадідуся у гетто Лодзі врятували російські, — говорить хлопець. — Якби не ваша армія, я просто не народився б на світ". І це головне, що спадає на думку під час відвідування колишніх концтаборів, від яких позбавив світ радянський солдат.

Не було б не тільки молодого ізраїльтянина, а й усієї Європи взагалі. Але замислюватися на цю тему в Польщі зараз не модно.