"Кримнаш": Підсумки п’ятирічної окупації українського півострова (фото)

Для значної частини українців Крим був улюбленим місцем відпочинку. Більшість сімей не уявляла літньої відпустки без Ялти, Алушти, Алупки, Севастополю, Коктебелю та інших курортних міст, передають Патріоти України з посиланням на Факти ICTV.

П’ять років тому на в’їзді до півострова з’явились блокпости. Тепер потрапити у Крим можна тільки через контрольно-пропускні пункти, на яких чергують прикордонники. Потрапити туди можна. От тільки на умовах іноземця.

Як ми втратили Крим

На 20-те лютого припав пік Революції Гідності. Беркутівці з Чорної роти відкрили вогонь по активістам. Центр Києва потопав у крові.

Політична ситуація загострилась. Мова вже не йшла про євроінтеграцію, мова йшла про усунення влади, яка дозволила стріляти по людях. Янукович безрезультатно вів перемовини, поки озлоблений народ на вулицях вимагав повалення його режиму.

Вся увага була прикута до Києва. Україна завмерла, спостерігаючи за тим, що відбувалось.

В цей час Росія почала перекидати свої війська на територію Криму. Ніхто не оголошував війну. Ніхто не попереджав про пересування військ.

Люди, яких охрестили “зеленими чоловічками”, бо вони були без розпізнавальних знаків, почали захоплювати стратегічні об’єкти півострова. Ця ситуація застала Україну зненацька.

23 лютого розпочався “мітинг” проросійських сил, на якому обрали нового голову Севастопольської міськадміністрації Олексія Чалого. Вони вирішили більше не платити податки до Києва та створити загін самооборони Криму.

А вже за кілька тижнів, 16 березня, в Криму провели так званий референдум, після чого Крим було “повернуто” Росії. “Повернення додому” – так назвали незаконну анексію в Росії.

Прозорість референдуму досі піддається сумніву – ані Україна, ані цивілізований світ не визнає його.

Пізніше причетних до окупації нагородять медаллю За повернення Криму, на які вибита дата – 20 лютого.

Крим через п’ять років

Вже п’ятий рік над Кримом височіє російський прапор.

За даними міністерства з питань тимчасово окупованих територій в Криму знищуються основні галузі господарства. Голова Управління з питань АР Крим та Севастополя Сергій Мокренюк розповідає: "Вже знищена галузь сільського господарства. Системно знищується туристична галузь. Будівництво Керченського мосту та так званої траси Таврида відбувалося всупереч потребам екологічної системи – знищувалися лісопосадки, лісові масиви, розривалися гори, видобувалися варварськими способами щебінь, пісок, інші корисні копалини".

Відтак, на півострові погіршується якість води, відбувається засолення ґрунту, поля стають непридатними для засівання. "Північні райони Криму, які завжди існували за рахунок сільського господарства, фактично залишилися без способів до існування. Південні райони, які існували за рахунок курортного бізнесу, в такій же ситуації – люди є, а заробітку немає".

В міністерстві додають, що Крим перетворився на військову базу. А задачі Кримського моста, який відкрили у 2018 році, та траси Таврида – це створення можливості стрімко та таємно перемістити військову техніку з материка на окуповану територію.

Крим туристичний

Російські ЗМІ пістріють багатообіцяючими заголовками. Тут кількість туристів у 2018 році стала рекордною з часів СРСР. Крим, за даними російських ЗМІ – успішний регіон.

Однак в Україні цю новину швидко спростували, назвавши фейком.

Журналісти поспілкувались з туристкою, яка подорожувала Кримом у розпалі сезону – у серпні 2018 року. Дар’я розповідає: "Людей набагато менше в порівнянні з 2011 роком, коли я була в Криму востаннє. Стан інфраструктури жахливий. У Судаку залишився один ресторан, в Алушті – жодного. Тільки столові, закусочні і забігайлівки. Ціни – дуже високі. Майже немає безготівкового розрахунку. Якщо і є, то не всі російські карти приймаються, а міжнародні взагалі не приймаються. З плюсів – чистота. Я раніше таким Крим ніколи не бачила. Пляжі в хорошому стані, але закриваються майже всі о 6-7 вечора".

Крим – це українці

За офіційними даними, з моменту окупації Криму в інші області України переїхало 32 680 осіб. Це ті люди, які мають статус внутрішньо переміщених осіб. Варто розуміти, що цифра не точна. Багато людей банально не реєструвались як переселенці.

Журналісти публікують історії людей, які знаходилися в гущі подій, коли російські війська вторглись до Криму та змінили життя тисяч людей.

Дмитро, 22 роки. Родом з Сімферополя. Нині проживає у Києві.

Я працював у кав’ярні, яка знаходилась поруч з Верховною Радою Сімферополя, де відбувалися найцікавіші події. Добре пам’ятаю той бурхливий лютий, коли всі обговорювали Майдан. Вже тоді багато знайомих невтішно стали про нього відгукуватися.

За порядком там нібито стежили “козаки”. Для мене досі загадка, хто це і звідки вони з’явилися. Я їх бачив кожен день. Пару раз до нас заходили в кафе, задавали питання на кшталт, чи не бачили ми такого-то громадянина, що трохи лякало.

На початку весни вже почали траплятися хлопці у військовій формі і зі зброєю. На той час у нас в кав’ярні вже можна було розплачуватися рублями, хоча референдум ще навіть не пройшов. Клієнтів, які зайшли на каву і мали при собі лише російську валюту, ставало все більше.

Навіть якби я хотів відвідувати Крим регулярно, я не можу. Це дорого, це стрес, це інша країна по суті. Зараз батьки живуть там як іноземні громадяни (ні я, ні вони не отримували російського громадянства), але від цього їм тільки гірше – проблеми з пропискою, з законним утриманням майна та з офіційним працевлаштуванням. Не кажучи вже про те, що мої молодші брат і сестра змушені вчитися дистанційно в українській школі, щоб була можливість скласти ЗНО і вступити до українського ВНЗ.

Андрій, 23 роки. Під час анексії навчався в Сімферополі. Після події 2014 року переїхав до Києва.

Я вступив до Кримського державного медичного університету, але зараз він вже по іншому називається. Провчився там не повних два семестри.

Коли в Сімферополі з’явилися “зелені чоловічки”, перше, що приходило мені в голову – тривога.

Вони були всюди – по дорозі до університету, в центрі. Стояли вони навколо БТРів по 5-6 чоловік. Іноді було страшно, але з кожним днем звикав все більше, а потім і зовсім перестав звертати на них увагу.

Про те, що Крим перейде до складу РФ, навіть думки не було. Всім хлопцям в моєму оточенні було не до політики. Всі молоді, всім хотілося стабільності. Найбільш нейтральними були татари – вони намагалися не втручатися.

Я думав, що це політичний конфлікт, який скоро владнають. А ось коли люди заговорили про референдум, все стало зрозуміло.

В день референдуму я ходив на головну площу – приїжджала група Любе з концертом. Там в той день зібралося багато народу з прапорами Росії. Купа п’яних осіб викрикували Росія. Не дуже приємне видовище.

Переїхав до Києва у квітні після тих подій. Згодом майже всі мої одногрупники перебрались до України – Київ, Львів, Дніпро, Запоріжжя. Залишилися там, напевно, тільки татари.

Сьогодні Крим підконтрольний Росії, хоч анексію і визнано незаконною. Її засуджують всі країни Європи та світу. На Росію накладають санкції, в міжнародних судах продовжуються засідання.

Багатьом хочеться вірити, що це тимчасово. За мірками історії п’ять років – дуже короткий термін. Можливо нам треба трохи більше, аби повернути свою територію.