Лабораторії смерті: Старі методи в новому світі​

В ефірі авторської програми Марини Фіалко "Місце в історії" на Радіо НВ від 6 квітня, яка була присвячена використанню спецслужбами смертельних хімічних сполук, разом з істориком і старшим науковим співробітником інституту історії України Національної академії наук Олегом Бажаном обговорювали виникнення лабораторії смерті в Радянському Союзі і її можливе функціонування в сучасності, передають Патріоти України.

Ми виділили з їхньої розмови головні історичні факти і тези про секретні установи.

Найбезшумніша зброя

З давніх часів отрути були одними з найефективніших і безшумних знарядь вбивства. Вони використовувалися ще в Стародавньому Єгипті і Стародавньому Римі, також їх активно застосовували в Середньовіччі.

"Яд - це найефективніша зброя. Ми можемо говорити, що це безшумна зброя, яке використовується в основному спецслужбами у всіх країнах світу. Якщо це спецслужба, то вона повинна діяти таємно, і саме яд, смертельні токсини, допомагають приховати сліди злочину. Порівняємо: пістолет, бомба, граната, - їх застосування вже вказує на злочин. А те, що був застостований яд, який не залишив ніяких слідів в тілі жертви, це давало підстави робити ті чи інші акції засекреченими", - говорить історик Олег Бажан.

Більшовицька лабораторія з виробництва ядів

У 1921 році за безпосереднім наказом Володимира Леніна була створена токсикологічна лабораторія, яка була науково-дослідною організацією, що займалася виготовленням різноманітних ядохімічних сполук. Спершу ця лабораторія мала назву Спеціальний кабінет, проте в 1938 її перетворили в Лабораторію X. Після того, як главою МДБ Радянського Союзу став Віктор Абакумов, її перейменували в Лабораторію-1, а вже після смерті Сталіна її трансформували в Лабораторію №12, яка стала структурним підрозділом інституту спеціальних і нових технологій Комітету держбезпеки СРСР.

Спочатку отрути не використовувалися для бойових завдань, а всі випробування проводилися на тваринах. Існують чутки про те, що коли Ленін перед смертю дуже страждав від болю, він просив хоч якусь частинку яду. Але йому не дали, через що Йосип Сталін пізніше шкодував.

Однак в 1926 році глава Головного політичного управління (спецслужби при НКВС) В'ячеслав Менжинський зробив цю токсикологічну лабораторію частиною секретної бойової організації, яка займалася терористичними актами в Європі. "Токсичні яди використовувалися для нейтралізації політичних опонентів, а саме еміграції, яка в двадцятих роках не склала зброю і хотіла повалити більшовицький режим в радянській Росії", - пояснює історик.

Лідери Білого руху одними з перших відчули на собі дію токсичних препаратів. "У 1930 році хотіли викрасти і потім судити в Радянському Союзі лідера білої еміграції генерала Олександра Кутепова. Але, накачаний морфієм або іншими сильнодіючими наркотичними засобами, він помер в трюмі радянського корабля, який тримав курс з Марселя до Новоросійська", - розповідає Бажан.

Доктора смерті: хто працював і очолював токсикологічну лабораторію

В лабораторії з дослідження та розробки ядів працювали радянські доктора і медики з науковим ступенем, - ті, кого влада вважала найбільш талановитими для цієї "роботи".

З 1937 року, ще до перетворення Спеціального кабінету в Лабораторію X, цю установу очолював Григорій Майрановський - професор і доктор медичних наук, який пропрацював там до 1951 року, проте пізніше був заарештований за звинуваченням у незаконному зберіганні ядів і участі в змові з повалення радянської влади.

З 1946 року Лабораторія X увійшла до складу Спеціального управління спеціальних операцій, яким керував співробітник НКВС Павло Судоплатов. Саме з цього моменту Майрановський почав виконувати специфічні операції зі знищення членів націоналістичних угруповань, які вважалися ворогами СРСР.

"Перед ним постало завдання: як добути яди, які не залишають слідів в тілі жертви. Зробити так, щоб токсини і смерть, викликані отрутою, не відрізнялися від таких звичайних хвороб, як запалення легенів, ураження печінки, серцевий напад. Спочатку Майрановський працював над тим, як гази впливають на організм людини. Саме він почав розробляти газ іприт, але йому не вдалося внаслідок цих дослідів зробити так, щоб сліди іприту не залишалися в тілі жертви. Тому цю ідею він відкинув", - розповідає історик.

Як і на кому випробовували отрути

Випробування проводилися на живих людях. Щотижня в Лабораторію X, або як її називали в інших джерелах лабораторію смерті, привозили нові партії випробовуваних, де тестували на них дію нових речовин. Сам Майрановський говорив про те, що для того, щоб випробувати один вид отрути, потрібно провести експерименти на приблизно десяти людях.

Найчастіше випробуваними вибирали злочинців, а також засуджених за статтею 58 - Зрада Батьківщини, які були засуджені до смертельної кари. Відбір цих людей проводився під контролем Лаврентія Берії, який з 1938 року був наркомом внутрішніх справ СРСР.

"Цинізм полягав у тому, що це були не просто десять чоловік [яких Майрановський вважав необхідним мінімумом для своїх випробувань], а тут треба було підійти творчо і по-науковому: це і худі люди, і повні люди, тому що яди потрібно було дослідити і випробувати на різних людських істотах. Тому тут було багато чинників. Наприклад, сама лабораторія, яка була своєрідною мініфабрикою, знаходилася в Москві на проспекті Миру. А випробування здійснювалися в комендатурі Луб'янки, неподалік від внутрішньої в'язниці Головного управління держбезпеки", - говорить старший науковий співробітник інституту історії України Національної академії наук Олег Бажан.

Піддослідні не знали, де вони знаходяться, доктора ввічливо спілкувалися з ув'язненими і питали про стан здоров'я, після чого призначали "ліки" і потім вводили яд. Співробітники лабораторії смерті досліджували не тільки дію токсичних речовин, але і те, яким чином доставляти отруту в організм людини: через ін'єкцію, додавання в їжу або розпилення на шкіру.

Старі методи в новому світі

Росія використовує хімічну зброю і після 1991 року в своїх спецопераціях, деякі з яких навіть не засекречені, а історики вважають, що лабораторії з виробництва смертельних ядів досі діють в Російській Федерації.

"Ми можемо судити про це і на підставі інтерв'ю Олега Калугіна, який зараз проживає в США і докладно розповів про механіку вбивства болгарського дисидента за допомогою уколу парасолькою, коли рициновим шприцом була доставлена маленька частинка найбільш токсичної речовини в світі на сьогоднішній день. Смертельна доза рицину в 80 разів менше, ніж ціаністого калію. Тому це дуже потужна речовина, якою до цих пір користуються спецслужби", - зазначає історик.

4 березня в Великобританії отруїли колишнього полковника ГРУ Сергія Скрипаля, який в 1990-х і початку 2000-х був британським агентом. Колишній подвійний агент був отруєний нервово-паралітичною речовиною військового класу Новачок, який розроблявся в СРСР. Уряд Великобританії вважає, що речовина має російське походження.