Made in Ukraine: Українські делікатеси, які продають за кордон

Українські аграрії освоюють виробництво нішевої і специфічної продукції. Часто це делікатеси, культура споживання яких у місцевих широтах не дуже розвинена. Але відсутність попиту всередині країни фермерам компенсує попит на їхню продукцію за кордоном. Mind вивчив чотири перспективних для експорту напрямки, які тільки почали освоювати в Україні, передають Патріоти України.

Примітно, що три з них не нові для України. Ще 100 років тому тут у промислових масштабах вирощували устриць, розводили жаб, осетрових риб і добували чорну ікру.

На повній швидкості: равлики

В Україні розведенням виноградних равликів займається 10 великих компаній і кілька десятків дрібних фермерів. Це новий бізнес для українських підприємців. Більшість із них вирощують равликів лише останні три-чотири роки і експортують до 90% продукції.

Обсяги експорту. Минулого року на зовнішні ринки пішло близько 347 тонн равликів – це у 108 разів більше, ніж 2013 року. Експортом займаються п'ять компаній. За кордон продають живого охолодженого равлика, в Україні – переробленого і замороженого.

Кому продають? Основні споживачі українського виноградного равлика – жителі ЄС. Логістика вітчизняного експорту незвичайна: спочатку живих молюсків везуть до Литви, Румунії та Польщі, там переробляють у напівфабрикат, заморожують і доправляють на інші ринки – до Італії, Іспанії, Німеччини і Франції.

Скільки можна заробити? Українські ресторани купують живого охолодженого равлика за ціною 180–200 грн за кілограм, у роздробі готовий напівфабрикат коштує близько тисячі гривень за кілограм, у ЄС продукцію закуповують оптом. «Нижній ціновий поріг закупівлі – 2,5–3 євро за кілограм і високий – 8–15 євро за кг», – розповідає Дмитро Бутенко, власник компанії «Еко Равлик». Окрім молюсків фермери продають ікру равликів – 50 грамів коштує 1850 грн. Але її реалізують в Україні – обсяги цієї продукції занадто малі для поставок на зовнішні ринки.

Який обсяг інвестицій? Стартовий капітал для створення повноцінної ферми зі спеціалізованим обладнанням і переробним цехом оцінюють у 150 000 євро. «Такі інвестиції дозволяють вийти через три-п'ять років на обсяги 10–15 тонн на рік. За цей період вкладення окупляться», – зазначає Бутенко. Рентабельність бізнесу може досягати 100%.

Які перспективи? Дмитро Бутенко відзначає, що в ЄС місцеві виробники покривають попит, і українським компаніям буде складно завоювати свою частку ринку. У компанії «Украгроконсалт» вважають, що експорт живого охолодженого равлика з України зростатиме. «Це екологічний продукт, і на нього завжди буде попит», – говорить Ольга Мозгова, аналітик «Украгроконсалт».

Вирощування равликів вимагає високої частки ручної праці, що дозволяє місцевим фермерам витримувати цінову конкуренцію. Але повноцінною ця конкуренція буде тоді, коли равлика почнуть переробляти в Україні для експорту, а для цього потрібно побудувати цех і сертифікувати його за всіма нормами ЄС.

Ква-ква-ферма: жаби

В Україні жаб'ячі лапки – непопулярний продукт, але ще в 70-ті роки минулого століття тут був досить розвинений земноводний промисел. У промислових масштабах жабу вирощували в Одеській області, також цих земноводних поставляли з Харківської, Дніпропетровської та Закарпатської областей. Основною країною збуту тоді була Франція – туди відправлялося близько 80 тонн продукції. З розпадом Радянського Союзу експорт припинився. Зараз аграрії намагаються налагодити закордонні поставки.

Обсяги експорту. Обсяги ринку і тим більше експорту підрахувати складно – в Україні процвітає нелегальне полювання на жаб. Костянтин Ткаченко, який консультує бізнесменів з питань створення жаб'ячих ферм, каже, що обсяги поставок за кордон можуть досягати 100 тонн на рік. Сертифікат для поставок жаб'ячих лапок до ЄС мають п'ять українських компаній.

Кому продають? В Україні – місцевим кафе і ресторанам. В ЄС основний покупець – Франція.

Скільки можна заробити? Вартість кілограма жаб'ячих лапок на внутрішньому ринку України становить 200–650 грн. За словами Ткаченка, в Євросоюзі українські фермери можуть продавати свій товар по 10–15 євро. За кордоном цінується невелика жаба – вагою близько 125 грам. «Це високорентабельний бізнес. Собівартість кінцевого продукту – 2 євро за кілограм», – зазначає Ткаченко.

Який обсяг інвестицій? «Щоб організувати ферму на гектарі заболоченої території, знадобиться близько $5000–10 000», – розповідає Костянтин Ткаченко. Ще близько $2000 на рік потрібно на її утримання. Така ферма може давати близько 300 000 жаб на рік (це приблизно 7 тонн жаб'ячих лапок). Окупається такий бізнес на третій рік.

Які перспективи? У середньому щороку в ЄС з'їдається близько 10 000 тонн цього продукту. Найбільші споживачі – Франція, Швейцарія та Бельгія. В українських фермерів хороші перспективи на європейському ринку – на їхню користь говорить логістична перевага. Поки ж до 90% жаб'ячих лапок на європейські ринки постачають з Індонезії.

Морська культура: устриці, мідії, рапани

Устриці та мідії – дорогий і донедавна переважно імпортний товар. Наприклад, вирощувати устриць в Україні почали на початку двохтисячних: перша ферма відкрилася в Криму. А друга – вже у 2014-му – в Херсонській області (пізніше переїхала до Одеської області). Мідійних ферм налічується хіба що пару десятків.

Рапану спеціально не вирощують – цього молюска виловлюють у морі. Обсяги виробництва устричної (вона поки одна) і мідійних ферм ще не покривають внутрішній ринок. Але так було не завжди. Наприклад, на початку ХХ століття в Криму добували 5 млн устриць на рік, значна частина яких йшла на експорт – до Франції, Англії та Італії. Чорноморських устриць зараз майже не залишилося, і в Україні вирощують тихоокеанську устрицю.

Обсяги експорту. За даними Держстату, минулого року Україна експортувала до ЄС близько 130 тонн мідій, рапани і устриць. Інформації щодо поставок кожного виду продуктів немає. Учасники ринку кажуть, що на експорт в основному йде м'ясо рапани. Українські устриці та мідії на зовнішні ринки не поставляються.

Куди постачають? Основним покупцем рапани минулого року був В'єтнам. Хоча в позаминулому ця країна не увійшла навіть до п'ятірки країн-покупців. Окрім В'єтнаму, купують м'ясо рапани Китай і Південна Корея.

Скільки можна заробити? Компанія «Устриці Скіфії» продає своїх молюсків по 30 грн за штуку. Кілограм українських мідій у роздробі коштує від 100 грн, м'ясо рапани – від 140 грн. Оптова ціна для мідій в Україні – від 30 грн/кг. «Собівартість вирощування устриці складає менше одного євро. Маржинальність 100%», – зазначає Андрій Пігулевський, власник компанії «Устриці Скіфії». Собівартість вирощування кілограма мідій оцінюють приблизно в 0,3 євро.

Який обсяг інвестицій? Андрій Пігулевський інвестував у створення устричної ферми близько $200 000. Зараз він вирощує приблизно 17 тонн устриць на рік, у планах через три-чотири роки наростити обсяги до 40 тонн. Олександр Чистяков, голова Асоціації рибалок України, каже, що створення мідійної плантації, на якій можна вирощувати 300–500 тонн молюсків щорічно, коштуватиме мільйон доларів. Окупитися бізнес може за три-чотири роки. Наприклад, устриці, щоб вирости, потрібно півтора-два роки.

Які перспективи? За оцінками Олександра Чистякова, на Чорному та Азовському морях можна виробляти щорічно не менше 20 000–30 000 тонн мідій та інших молюсків. Але в української мідії на зовнішніх ринках навряд чи буде великий успіх – вона програє за ціною і якістю чилійським молюскам.

А ось устриця має шанс помандрувати. Так, в «Устриці Скіфії» думають про експорт свого товару до Болгарії, Молдови і Румунії. «На інші країни в ЄС поки не дивимося – ринок там насичений і конкурувати за ціною ми не зможемо. Там у фермерів можна купити кілограм устриць за 1,5 євро», – розповідає Андрій Пігулевський. Перспективним для експорту він вважає китайський ринок. «Туди мріють потрапити всі європейські виробники. Адже це найбільш ємний ринок споживання устриці, і там готові платити за високу якість», – говорить бізнесмен. Але через 15 років і ЄС може стати покупцем. Вчені прогнозують, що до 2030–2035 років устриці на атлантичному узбережжі зникнуть: з 2008 року в молюсків відзначається підвищена смертність – на першому році життя через вірус, що вражає молюсків, гине почасти до 50% устриць.

У класі люкс: чорна ікра

Осетер вважається зникаючим видом: багато різновидів осетрових знаходяться під охороною різних міжнародних конвенцій і занесені до Червоної книги. В Україні промисловий вилов заборонений c 2001 року. Але рибу можна вирощувати на спеціальних фермах – у нашій країні таким бізнесом займаються близько 20 господарств. Експортують харчову чорну ікру лише дві компанії – Osetr і Bester.

Обсяги експорту. Сукупних даних щодо поставок чорної ікри за кордон немає. Але навряд чи сукупні обсяги перевищують 200 кг на рік. Наприклад, компанія Bester постачає на зовнішні ринки близько 100 кг на рік. «Менше – немає сенсу зв'язуватися з бюрократією. Коли ми експортували пробну партію – 10 кг ікри, ми подали в різні інстанції близько 3,5 кг документів», – ділиться Антон Яременко, власник компанії Bester.

Кому продають? В Україні – ресторанам, мережам супермаркетів і невеликим магазинам делікатесів, а також адресно клієнтам. За кордоном – до ЄС і США. В Євросоюзі своя логістика: спочатку ікра потрапляє на спеціалізований склад у Франції, а звідти розвозиться до інших країн.

Скільки можна заробити? В Україні 100 грамів ікри з місцевої стерляді коштує 1800 грн, а з українського осетра – 2500 грн. В ЄС українську ікру закуповують в середньому по $600–800 за кілограм.

Який обсяг інвестицій? За оцінками НДІ Азовського моря, початкові інвестиції в організацію господарства з виробництва 50 тонн осетрових щорічно складають $800 000. Антон Яременко говорить, що до цієї суми треба ще додати $2 млн – стільки потрібно на утримання ферми, поки вона почне виходити на самоокупність. Для поставок в ЄС необхідно побудувати переробний цех – у своє таке виробництво Bester вклала близько $400 000. Але окупляться інвестиції не раніше ніж через 15 років – метати ікру осетер починає на десятому році життя, стерлядь – на п'ятому.

Які перспективи? Основний постачальник чорної ікри на світовому ринку – Китай. Але китайським виробникам не вдається повністю перекрити попит. Дефіцит цього сорту ікри в США оцінюється в 19 тонн, у Франції – в 9 тонн. Отже, в українських компаній є всі шанси розширити свою присутність на зовнішніх ринках. Антон Яременко розраховує наростити обсяги експорту до 2 тонн у найближчі три роки.