"Ми породили Росію. Ми її і вб'ємо", - Андрухович

Про це у своєму блозі пише письменник Юрій Андрухович, передають Патріоти України.

"Я вже готовий був поставити дев'ять проти одного, що справжнє прізвище "Петрова", другого російського туриста-отруювача у британському Солсбері — теж який-небудь Голопу­пенко. Але тут надійшла новина про те, що насправді він Мішкін. Моя теорія про засилля етнічних українців у силових органах і спецслужбах Росії зазнала деяких коливань. Що ж, трапляються серед них і мішкіни, правди ніде сховати.

І все-таки звернімо увагу. Колишнього підполковника Литвиненка звели на той світ шляхом знову ж таки отруєння такі ж колишні Луговий і Ковтун. У справі до того ж фігурують якісь каламутні Соколенко і Теплюк. Батька ж і дочку Скрипалів намагався ухайдикати закамуфльований під великороса "Боширова" Чепіга. Слова "чепига" російські словники вам ні за що не витолкують, бо такого для них не існує. Словники ж українські залюбки витлумачать, що чепіга — це "рукоятка в плузі" й тут-таки наведуть фразеологізм "братися за чепіги".

Українські прізвища — річ уперта. Хоч як відхрещуйся від "телячьей мовы" пращурів, але якщо ти Швєц, Кравєц або згаданий уже Голопупенко, то ніколи не стати тобі справжнім і чистокровним русским человеком. Бо не Сапожніков ти, не Портнов і не Голопупкін. Це тільки великому Гоголю вдалося хоча б частково стати Ґоґолєм.

От і висланий нещодавно з Нідерландів офіцер ГРУ Росії Моренець теж нікуди від прізвища свого не втече. Навіть якщо ми домовимося писати його як Морєнєц, від нього за тисячі верст нестримно віятиме київсько-черкаською духмяністю Шевченкового краю.

Коли знову ж таки придивитися до прізвищ головних фігурантів обидвох згаданих отруєнь, то нікуди не дінешся від раптового осяяння: а що, як це взагалі якісь суто українські розбірки й комбінації? А що, як панове Луговий і Ковтун труїли полонієм пана Литвиненка, виконуючи насправді якусь найвищої таємності місію на благо Української Держави й Нації, що її задумали якісь ще петлюрівські стратеги-масони? А пан Чепіга навмисне труїв пана Скрипаля не до смерті, недбало і провально, внаслідок чого останній ще й успішно продовжує палити контору, водночас запудрюючи мізки її зверхникам своїми дурнуватими інтерв'ю, в яких начебто цілком підтримує анексію Криму?

Що більше абсурду в цих комбінаціях, то більше паніки й безладу в російських спецслужбах. Недаремно ж верхівка ГРУ завмерла в неприємному очікуванні чистки за всі гучні провали тільки останнього часу: Солсбері, Чорногорія, Нідерланди, Швейцарія, спалена аґентура у США, хакерські, наркодилерські і ваґнерівські скандали. Та навіть і Україна з Бабченком (і знов — увага на прізвище).

Росія вже не перше століття потерпає від методичної саботажно-розкладової діяльності незліченних українських троянців у своїх державних органах. І початок цього прокляття десь, можливо, ще в тих часах, коли очолювана Феофаном Прокоповичем києво-могилянська шатія-братія потяглася до Петербурга за довгим петровським рублем і новою імперською ідентичністю. Що з цього вийшло — погляньте на всю відтодішню історію Росії. Хтось наважиться назвати її історією успіху? Так отож.

От і сьогодні українці в російських лавах подають нам сигнали своїми прізвищами: ми тут, ми продовжуємо 300-річну спецоперацію. Ми досягли найвищих командних вершин. Як заповідав нам наш Гоголь-Ґоґоль — ми її породили, ми її і вб'ємо. Ми взялися за чепіги — і так того діла не залишимо.

На дозвіллі проглядаю статтю про Повітряно-­космічні сили Росії. Не без таємного задоволення зауважую, що начальником Головного штабу є дехто на прізвище Кураченко, одним із заступників командувача — дехто Гуменний, а суто Космічними військами командує такий собі Головко. І вже зовсім кошмарно для росіян звучить прізвище недавнього командувача військами Космічного командування їхнього Міноборони — Майданович.

Бог жартує рідко, але влучно. Тож усе буде добре. Операція наближається до завершення."