На що здатна українська армія та її противник при військовому вирішенні конфлікту на Донбасі, - експерт

Незважаючи на прихильність сторін мирного врегулювання, одним з варіантів розвитку подій є військова операція. На що здатна українська армія та її противник в цьому відношенні, - пише на сторінках видання Народної правди військовий експерт Михайло Жирохов, передають Патріоти України.

Перш за все світове співтовариство, яке до сих пір три роки сором’язливо прикривалося розмитими термінами типу «сепаратисти» або «ополченці» нарешті в повний голос визнало, в особі ОБСЄ, наявність на окупованих територіях Донбасу російських військових. Скоріше за все Україна нарешті змогла надати документальне підтвердження того, що військові та цивільні і без того бачили з літа 2014 року.

Вашингтон вирішив безпосередньо втрутитися у миротворчий процес, призначивши своїм спецпредставником по Донбасу Курта Волкера, котрий вирізняється негативним ставленням, як до Росії в цілому, так і до Путіна особисто.

І нарешті, в Україні повноголосо заявили про якнайшвидше прийняття закону про деокупацію, який не тільки визначить статус захоплених Росією територій, а й переведе бойові дії з розряду АТО в формат військової операції. Все це докупи свідчить про те, що найближчим часом ситуація на Донбасі може кардинальним чином змінитися.

Сили приблизно рівні

Всі спостерігачі сходяться на думці, що варіантів розвитку подій не так багато. Фактично лише три (з різними варіаціями):

Перший. Інтеграція окупованих територій до складу Російської Федерації (за зразком Південної Осетії, наприклад).

Другий. Виконання Мінських угод зразка вересня 2014 року і фактичне вштовхування територій до складу України (на тих чи інших умовах).

Третій. Військова операція по типу хорватської «Бурі» 1995 року.

Залишивши політичну складову (себто, перший і другий варіанти) рішення військового протистояння на відкуп політологам, хотілося б кілька слів сказати про військову складову.

Протягом трьох років важкої війни наша військова машина була серйозно реформована – змінені багато підходів в організації та постачанні, з’явився підготовлений резерв першої хвилі (тільки учасників бойових дій в країні понад 200 тисяч). У кілька разів збільшилася кількість бойових частин. В армію почала масово надходити відремонтована і модернізована техніка. Її, як і раніше, наочно недостатньо, але для виконання основних бойових завдань вже вистачає.

Зараз на ротаційній основі на Донбасі постійно знаходяться п’ять бригад ЗСУ, не враховуючи підрозділи Національної Гвардії та Прикордонної служби – всього близько 40 тисяч осіб. Створено другу та третю лінію оборони, яка серйозно підсилена на танконебезпечних напрямках. Підтягнуті артилерійські й танкові підрозділи, які готові за лічені години «локалізувати» будь-які загрози обмеженого масштабу.

Безпосередньо в окопах нашим військовим протистоїть 30-ти тисячне угрупування противника (в тому числі, 4 тисячі кадрових російських військових), яке має у своєму розпорядженні 350 танків, 420 БМП, 300 артилерійських систем, велику кількість РСЗВ і налагоджену систему ППО. Тобто, сили практично рівні, а це значить, що з військової точки зору на Донбасі ситуація зайшла у глухий кут, при якій ЗСУ не мають серйозної переваги над російсько-терористичними військами.

Одночасно нинішній стан «гібридної» армії багатьма незалежними спостерігачами оцінюється як вкрай незадовільний. Моральний дух багато в чому підірваний загадковими смертями медійних польових командирів, видавлюванням з усіх структур «ветеранів російської весни», поступовим погіршенням всіх видів постачання, включаючи грошове забезпечення. Окрім того, від початку був застосований не найвдаліший принцип контрактного комплектування збройних формувань.

Однак не можна забувати, що поблизу кордонів України розгорнуті 53 тактичні групи Збройних сил Росії (39 батальйонних та 14 ротних тактичних сил) загальною чисельністю в 50,5 тис. солдатів та офіцерів. Станом на серпень 2016 року Головне управління розвідки Міноборони України повідомляло, що російське прикордонне угруповання має чотири оперативно-тактичних ракетних комплекси (ОТРК) «Точка-У», 298 танків, 1566 бойових броньованих машин, 363 артилерійські системи і 169 реактивних систем залпового вогню. Немає ніяких сумнівів, що вся ця армада (неважливо з відпоротими шевронами чи ні), будь-якого моменту може бути спрямована проти України. Це прекрасно продемонстрували події серпня 2014 року і лютого 2015 року, коли точкова участь російської кадрової армії мала вирішальний вплив на хід бойових дій.

Швидкий ривок до кордонів

Тому якщо розглядати гіпотетичний варіант використання армії в даних умовах, то мова може йти лише про швидкий «ривок» задля виконання завдань, визначених Мінськими угодами від 5 вересня 2014 року, із завданням масованих ударів по відомим місцям скупчення бойовиків та складів на всю глибину театру бойових дій .

Тобто, під наш контроль повинні будуть перейти території аж до Дебальцевого – Вуглегірська, серйозно повинна змінитися й лінія протистояння на півдні Донецької області – тут контроль України повинен бути встановлений на лінії Докучаєвськ – Старобешеве. Тільки в цьому випадку світова спільнота може «проковтнути» короткочасне загострення на Донбасі, оскільки все станеться в рамках Мінського процесу, про який так люблять говорити політики.

Така операція повинна бути дійсно дуже швидкою, щоб російські війська не встигли на неї відреагувати: відбивати звільнене Дебальцеве росіянам непросто і витратно, з огляду на можливі санкції. Є глибоке переконання, що США і Європа вже не допустять повторення зими 2015 року.

При цьому штурмові групи, які будуть задіяні для наступу (ті ж численні «аеромобільникі», зараз фактично легка піхота) повинні будуть обирати найбільш слабкі в оборонному відношенні напрямки, обходити опорні пункти, що чинять опір, залишаючи їх на «поталу» артилеристам або льотчикам, а також частинам «другої лінії». Принаймні територія театру військових дій дозволяє оперативно маневрувати силами.

З цього випливає ще один важливий елемент бліцкригу – масоване застосування артилерії та авіації. Їхнім завданням повинен стати, перш за все вогневий контроль над прифронтовими комунікаціями. Тому, окрім стягування буквально всієї артилерії, включаючи «Піони» і РСЗВ «Смерч», треба буде перекинути ближче до лінії фронту і «довгу руку Генштабу» – ОТРК «Точка-У», адже з того ж Краматорська вони фізично не будуть «діставати» до прикордонної території.

Про те, що такий сценарій, як мінімум, опрацьовується в Генштабі, кажуть численні навчання як ЗСУ, так і Нацгвардії, де відпрацьовуються, перш за все, наступальні дії в різних умовах, у тому числі і в міській забудові, а також форсування водних перешкод (не слід забувати, що приблизно половина фронту на Донбасі проходить по річках Кальміус та Сіверський Донець). Серйозно посилені Повітряні Сили, в тому числі і ППО. На першому етапі ці засоби повинні зіграти роль стримуючого фактору для російського командування, змусивши його сто разів подумати, перш ніж використовувати для підтримки «гібридів» авіацію, адже втрати можуть стати просто непорівнянними.

Удар на Маріуполь

У середу, 19 липня міністр оборони Степан Полторак заявив, що в зоні АТО ворог поки не формує угруповань для проведення наступальних дій. Однак, говорячи про можливі варіанти розвитку ситуації, не можна не враховувати, що російсько-терористичні війська можуть почати наступальну операцію першими. Зрозуміло, що мова може йти не про наступ на Лондон, про який марив ватажок «ДНР» Олександр Захарченко, а про вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей.

В першу чергу, для цього противник, окрім ударних кулаків, повинен створити ще й перевагу в силах та засобах, як мінімум, удвічі. На практиці це може означати збільшення угруповання на окупованих територіях в три (!) Рази, що при нинішньому стані інфраструктури протягом короткого часу є завданням майже нездійсненним. Тим більше така активність навряд чи може пройти непоміченою при пильному спостереженні як нашої розвідки, так і «великого брата», чиї безпілотники, чи не цілодобово «висять» над Донбасом.

Але навіть якщо російському командуванню вдасться зібрати ударне угруповання, то швидше за все основним напрямком для наступу для них буде маріупольський, де з огляду на майже плаский степовий рельєф та відсутність великих населених пунктів (окрім самого Маріуполя та Волновахи) зручно наступати танками.

Цілком очевидно, що основний удар супротивника може бути спрямований на Вугледар, який розташований за лінією розмежування і, на думку російської розвідки, менш укріплений, ніж та ж Волноваха. Цей локальний наступ створить так званий «Вугледарський виступ», до якого увійдуть населені пункти Вугледар, Новомихайлівка, Ольгинка та Новотроїцьке.

У разі такого розвитку подій наше командування буде змушене відволікати сили на деблокування такої важливої дороги як Новотроїцьке – Велика Новосілка – Павлоград. Крім того, звідси противник може почати наступальні дії в напрямку Волновахи з можливістю блокування нашого угруповання.

Далі наступ може піти на південь у напрямку Бугасу та Волновахи, щоб «закрити» котел в районі Гранітного вкупі з допоміжним ударом з-за Кальміусу. Одночасно з цим «армія ДНР» повинна буде провести наступ на двох напрямках – в районі Донецька з метою відтискування наших військ хоча б на лінію «Тарасівка – Селидове – Курахово», та в районі Горлівки.

Нечисленна «Народна міліція ЛНР» взагалі не здатна самостійно вести наступальні бойові дії, тому «звільнення» Луганщини взагалі неможливе без прямого російського удару на Станицю Луганська та Щастя. Всі сили «луганських» повинні бути зібрані в напрямку Бахмута та Лисичанська. На сьогоднішній день без активного «підпирання» «іхтамнєтами» це взагалі нереальне завдання.

Завершенням такої операції могло б стати взяття Слов’янська та Добропілля.

Варіанти для Кремля

Оскільки в нинішньому стані «армія ДНР» не в змозі вести бойові дії більш ніж на одному оперативному напрямку, досягнення таких результатів можливе за тієї умови, якщо під личиною «армії Новоросії» виступатимуть російські підрозділи, сконцентровані на нашому кордоні в Ростовській області. Такий сценарій цілком реальний, хоча і пов’язаний з величезними втратами, особливо на початковому етапі прориву двох ліній оборони ЗСУ. Адже не секрет, що прифронтові території щедро заміновані та пристріляні.

Таким чином, Кремль може зважитися на проведення активної військової операції, тільки якщо проваляться всі інші варіанти. А їх у росіян немало – від розгойдування внутрішньополітичної ситуації всередині України до «страшилок» примарою «Малоросії».

Що стосується нашого генералітету, то цілком очевидно, що проведення військової операції з нашого боку розглядається як один з варіантів і армія «натаскуватиметься» як для оборонних, так і наступальних дій. А в запасі у Генштабу є кілька планів на різні випадки, в тому числі і контрнаступального характеру з оголошенням воєнного стану і чергової хвилі мобілізації.