Народні традиції: Навіщо в ніч з 13 на 14 січня козу водити, як її оформляють, куди з нею ходять і кому можна в козоводи

Звичай водити Козу на Василя, з 13 на 14 січня, – це містичне дійство, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів і продовжує жити в обрядових дійствах сучасних колядників і щедрувальників, передають Патріоти України.

Різдвяний Святвечір в українських сім’ях традиційно відзначали у тихому сімейному колі: готували дванадцять страв і носили хрещеним вечерю. А після Різдва наступали святки: час веселощів, імпровізованих вистав і масок.

КОЗУ ВЕДУТЬ!

Найбільшою популярністю у східних слов’ян користувалася маска кози, символу урожаю. Зазвичай її робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді "коза" могла клацати зубами.

Звичай водити Козу прийшов до нас ще з дохристиянських часів. Іноді обходилися обручем із лози. Дві гіллячки служили рогами, дерев’яні ложки – вухами. На спину Козі одягали вивернутий хутром догори кожух.

За прадавньою легендою, щоб урятувати новонарожного сина від злої Мари, Божа Мати перевтілила його у козу. Кожного Різдва Богоматір обертатиме на козу своє дитя аж до кінця світу, допоки не скінчиться боротьба світлих і темних сил. Тож із язичницького символу родючості коза поступово перетворилася на одного із символів Ісуса Христа.

Але на святках Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених "козоводів", що йшли від хати до хати, щедруючи і розігруючи невеликі вистави.Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених. Козу тримав за налигача Дід. Він мав величезний ніс і червоні щоки, а на його спині проглядався горб.

Маска Діда – це типізований образ старого купця, який, незважаючи на вік, лишився ласим до дівчат і чарки. В італійській традиції Дідові відповідає комічний старий із комедії дель Арте на ім’я Панталоне, а "козина комедія" у різних інтерпретаціях була поширена по всій території Європи від Атлантики до Кавказу.

З часів Київської Русі основними маскарадними персонажами були тотемічні тварини - Ведмідь, Корова, Вовк, Лисиця, Кіт тощо.

Пізніше в ритуальних дійствах колядників з’являлося все більше християнських та сатиричних мотивів: колядники розігрували біблійну історію народження Христа, а також ставили імпровізовані п’єси, де висміювали недоліки суспільства.

Серед інших персонажів стали зустрічатися Баба, Циган, Єврей, Поляк, Шинкар із Шинкаркою, Піп-п’яничка, Старець Савочка, Чернець, Молодиця, Запорожець, Чорт, Солдат…

Зазвичай, після свят маски викидалися, бо залишати у себе маску вважалося гріхом.

МЕЛАНКА І МЕЛАНКАРІ

Напередодні Старого Нового року, ввечері 13 січня, в народній драмі з’являється новий персонаж – Меланка.

Цю роль завжди виконує переодягнений дівчиною хлопець. Меланка пишно одягнена, замість маски часто має яскраво підведені брови і нарум’янені щоки. У руках тримає веретено, віник, ляльку чи який-небудь інший атрибут "бабського діла".

Меланка – невміла господиня. Згідно сценарію, хлопець пародіює жіночі заняття, роблячи все незграбно і навпаки.Роль Меланки завжди виконує переодягнений дівчиною хлопець.

Є у Меланки й супутник – Василь (13 січня – свято Меланки, 14 січня – Святого Василя). Поруч з ними завжди крутяться Баба з Дідом, що символізують досвід поколінь.

А разом з ними гуляють й інші святочні персонажі, що поділяються на чистих (танцюють і співають, зазвичай не носять маски), та нечистих (жартують і "чинять кпини", завжди носять маски).

Традиційно, ходячи по хатам, меланкарі до звичних побажань здоров’я і достатку додають побажання сімейного щастя, ставлячи неприйнятні в інший час сценки еротичного змісту і співаючи щедрівки.

Цілі процесії ряджених ідуть вулицями, розважаючи перехожих та роблячи всілякі витівки. Такий святочний карнавал має назву "переберія", від слова "перебиратися" – переодягатися.

Найбільш відома в Україні переберія відбувається щороку у буковинському містечку Вашківці.