Нацменшини в Україні: Як і чим живуть угорці на Закарпатті, - блогер

Як і чим живе угорська нацменшина на Закарпатті, які має прагнення, що правда, а де міф розповів Фактам ICTV місцевий журналіст, публіцист та блогер Олег Супруненко, передають Патріоти України.

Як закарпатці отримують угорські паспорти?

Тема угорських паспортів вже доволі давно стала однією з провідних у списку питань, які вважає за необхідне висвітлити ледь не кожен провідний столичний або місцевий журналіст. Чергової актуальності вона набула, коли українці дізналися, що в списку здобутків відстороненого глава Державної фіскальної служби Романа Насірова є й паспорт громадянина Угорщини. Хоча невдовзі з’явились офіційні спростування цієї інформації. До цього тему не раз підіймали в контекстінебезпеки анексії Закарпаття Угорщиною за “абхазько-осетинським сценарієм” – спочатку, мовляв, роздадуть паспорти, а тоді… Скільки реально громадян України (серед яких більшість складають закарпатці) мають ще й паспорт громадянина Угорщини, достеменно невідомо, але можна стверджувати, що це близько 100 тис. осіб. Принаймні, таку цифру озвучують угорські посадовці, які не приховують, що надають угорське громадянство мешканцям Румунії, Сербії та України (Словаччина ж це заборонила і суворо бореться).

Процедура отримання угорського громадянства для закарпатця доволі проста – треба юридично довести, що його предки проживали на території Угорщини (себто, зокрема, й на Закарпатті до 1920 року, або в період між 1938-1944 рр.), а тоді, після оформлення документів, присягнути угорській державі – зробити це можна в найближчій прикордонній угорській сільраді. Можна й не морочитись, не шукати в архівах документів і не клястися у сільраді, а сплатити кому треба кілька тисяч євро – і паспорт громадянина Угорщини у тебе в кишені. Щоправда, останній шлях не надто надійний, сусідня держава почала вираховувати таких нових “громадян” явно чужого походження та офіційно позбавляти їх громадянства. Тепер про таких регулярно повідомляють закарпатські ЗМІ, подекуди в списках вирахуваних можна зустріти й відомі прізвища місцевих напівтіньових бізнесменів та інших яскравих персон.

Що приваблює?

А тепер головне: чим так приваблює закарпатців (і не лише їх, адже скористатися платною і не 100% гарантованою можливістю стати громадянином Угорщини прагнуть і тернополяни, і полтавчани) угорський паспорт? Відповідь перша і головна – свободою та можливостями. Наявність паспорта Угорщини дає закарпатцю можливість працювати в країнах ЄС без жодних робочих віз та інших обов’язкових документів чи обмежень. В берегівських газетах та буквально на стовпах безліч оголошень типу “Робота в… (Чехії, Угорщині, Німеччині). Наявність паспорта громадянина країни ЄС обов’язкова”. Якої саме країни, зазвичай не уточнюється, але це всім відомо. Не мати на Закарпатті, а тим паче у Берегові, угорського паспорта – для багатьох це значить відчувати себе неповноцінним. Бо твої знайомі хоч завтра поїдуть працювати за кордон, де денний заробіток дорівнює твоєму тижневому, а ти не в змозі. Якщо заробіток – другорядне, тоді туризм. Для людини з угорським паспортом відкрита і Європа, і Америка. Купуй собі квиток і лети хоч у Каліфорнію, хоч у Нью-Йорк…

Тому й не дивно, що ініціативи “згори” про посилення боротьби з подвійним громадянством викликають у пересічних закарпатців неабияке обурення. Зводиться воно до тези, що “ця держава” мало що нічого не дає (навіть якщо й дає – субсидії, дитячі виплати, безкоштовні садки та школу), так ще й заробити заважає. Адже для більшості власників угорських паспортів ця червона книжечка – це не так засіб пересування, а насамперед засіб заробітку.

В краї, де зарплата подекуди не перевищує й трьох тисяч на місяць, а “за парканом” ці гроші можна заробити за кілька днів, спроба позбавити людей можливості заробити при відсутності альтернативи очікувано сприйматиметься “в багнети”. І відсутність патріотизму тут не аргумент. Знаю й добровольців війни на сході, і навіть людей з радикально-націоналістичними поглядами, котрі не погребували оформити собі угорський паспорт. І це відносно молоді люди, а що вже казати про пенсіонерів, яким Угорщина платить пенсії, в рази більше, ніж вдома – навіть, якщо в тій Угорщині вони в житті не пропрацювали ані дня? І найцікавіше: Угорщина завбачливо не вимагає від українських підданих з де-факто подвійним громадянством відмовлятись від українського. І не видає інформації про них на вимогу української сторони. Відтак, боротьба з подвійним громадянством закарпатців приречена на неуспіх.

Яких політичних поглядів дотримується угорська община Закарпаття?

Щоб зрозуміти феномен угорської общини Закарпаття, яка всі 26 років незалежності на загальнонаціональних виборах (місцеві – то окрема тема, тут є давня внутрішньовидова боротьба двох партій, КМКС та ДПУУ) голосує за “партію влади”, треба трошки зануритись в історію. І погуглити дивне словосполучення “Malenkij Robot”. Воно не має ніякого відношення до робототехніки, так в сучасній угорській мові називають явище, маловідоме за межами Угорщини. Йдеться про примусову працю угорців, яких вивезли на територію Радянського Союзу після закінчення Другої світової війни. Спотворений російський вираз “малєнькая работа” (радянські військові говорили угорцям, що їх забирають ненадовго, на невеличку роботу) став називним.

З території сучасної Угорщини, а також українського Закарпаття та румунської Трансільванії було примусово вивезено біля 600 тисяч угорських чоловіків, з яких додому не повернувся кожен третій. Про цю національну трагедію кілька поколінь радянських угорців говорили тільки пошепки. І, певно, наслідки її наклалися на свідомість сучасних пострадянських угорців: НЕ МОЖНА БУТИ ПРОТИ ВЛАДИ. Можна тримати фігу в кишені, можна перевіреним знайомим травити політичні анекдоти, але зовні, напоказ, треба бути лояльним. Певно, саме цим пояснюється, з одного боку, політична пасивність закарпатських угорців, з іншого – їхня інтегрованість в актуальний на даний час істеблішмент.

Що таке “автономія” Закарпаття?

Беручись розмірковувати про автономію, слід розрізняти дві речі – ідею автономії Закарпаття та ідею автономії угорців Закарпаття. Це речі різні, хоча десь вони й накладаються, ще більше вводячи в оману стороннього спостерігача.

Все почалося з місцевого референдуму, який відбувся на Закарпатті 1 грудня 1991 року, одночасно з Всеукраїнським референдумом та виборами Президента України. На нього було винесене наступне питання: “Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус самоврядної території, як суб’єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення? “. 78 % тих, що взяли участь у цьому опитуванні, дали на питання відповідь “так”, однак у подальшому результати референдуму були проігноровані центральною владою України, а відтак, і забуті. Хіба що, час від часу, спогади про цей плебісцит випливають у різних, здебільшого, спекулятивних цілях. В середині 90-х ці результати подавали як доказ прагнення до автономії краю активісти русинського руху, які на даний час практично зникли (за виключенням спорадичних і вочевидь провокаційних спалахів). Наразі ж, серйозних носіїв автономістської ідеї в краї нема – ані на рівні осіб, ані тим паче на рівні організацій чи партій.

Що таке Притисянська автономія?

Інша річ – ідея так званої Притисянської автономії. Угорці Закарпаття історично проживають здебільшого вздовж річки Тиса. Відтак, ідея створити у місці їхнього компактного проживання окрему адміністративну одиницю не позбавлена сенсу, якщо ігнорувати, що така можливість не передбачена Конституцією. Та й щодо практики – ідея окремого району, видовженого на півтори сотні кілометрів, із адмінцентром у Берегові, з точки зору логістики, м’яко кажучи, недоцільна. Бо навіть сьогодні, в рамках сучасного Берегівського району, деякі віддалені села є глухою глибинкою, без перспектив на розвиток. Розв’язати проблему мала б оголошена владою України децентралізація (яка передбачає, зокрема, створення до шести територіальних громад на Берегівщині) – однак її реалізація по суті стоїть на місці, і не факт, що це погано. Почути від ідеологів створення Притисянської автономії (а це представники обох вищезгаданих угорських партій) переконливі аргументи на її користь марно. Принаймні, в ЗМІ не зустрінеш економічних викладок чи інфографіки, з якої б випливали хоч якісь переваги такої адміністративної одиниці. Єдиний слушний аргумент, що висувають прихильники округу – начебто інакше угорці Закарпаття, будучи розпорошені по адміністративних районах та виборчих округах, позбавлені можливості обирати гідного представника свого народу до парламенту України. То, може, справа не в відсутності спеціального округу, а в відсутності переконливих доктрин, за які б хотіли голосувати потенційні виборці – і не лише від угорської громади?"