Колись майбутня Україна – тоді вона звалася ще просто Русь, без приставок "древня", "києвська", "перша", "мала" - оточувана навколишнім світом, старанно шукала своє місце в ньому...
Про це на своїй сторінці у Facebook Алі Татар-заде, передають Патріоти України.
"Все було інакше в світі тисячу років тому. Терористи тоді мешкали далеко на півночі, їх звали варягами. Фундаменталісти мешкали в Західній та Східній римських імперіях, і ворогували та інтригували із собою, експлуатуючи віру в господа. Мусульманський схід був чимсь далеким й екзотичним, як сучасна Індія. Ролю недобитого вчення, як-от сьогодні комунізм та нацизм, грали залишки Хозарії, що щезла, наче не було, як той Мордор в англійській казці.
Уявлення про те, що таке добре і погане в світі геополітики, одним словом, були зовсім інші, і дивакуваті для нашого часу.
Одне розумілося на Русі достеменно точно: усвідомівши своє місце в світі, руси не хотіли його втратити, стати частиною іншого світу. Саме так можна розтлумачити метафору про вірошукання та богоформування часів князя Володимира.
Була спокуса взяти собі залишки Хозарії – достатньо лише оголосити себе в Києві каганом, якого-небудь Малка призначити мелеком, а Курю – тегіном. І весь тюркський, частково іранський світ визнає тебе лідером юдейсько-тенгріанської цівілізації. Племіна ці, жахливі в бою, можна кидати на царства полудене, полуночне і заходнє, не шкодуючи, заради загарбання чужих земель чужою кров'ю.
Був варіант визнати владу духовну від халіфа, вже зовсім безпорадного, і володарювати від імені його, як шах, емір, валі чи шейх. Можна було імплементувати якісь місцеві культи, лише формально залишаючись мусульманом, як це робили хозари з юдейством, – і подібно до шиїтів чи хариджитів, будувати свою суверенну державу. Грецькі та німецькі фундаменталісти б не полізли вже на землю, "мечену" мечетями.
Можна було взяти участь в одному з імперських проектів - щойно новобудованої західної римської імперії, на правах короля. Отримувати гроші і людськи ресурси, щоб воювати проти греків і тюрків. Однак, тюрки - це море, якого не закидати жодним камінням. А від північних варварів-терористів Римогерманія не захищала, сама страждала від їхніх набігів.
Дуже хотілося обрати свій самобутній шлях; власне, чого його обирати - він же був, споконвічний. Язичницький. У кожного племені свій бог і свій закон. Племіна ці то воюють, то дружать - разом, проти когось.
Поки навколо світ теж був язичницьким, це було просто та природньо. Нікому в голову не приходило, побивши ятвягів - сувати їм Жадьбога, чи навпаки, викрадати їхнього Перкунаса і оголошувати своїм. Це все одне як би вкрасти чужого дідуся і надавати йому шану при живих того дідуся спадкоємцях.
Проте світ вже змінився, і продовжував танути на очах, замінятися новим. Навколо вже було єдинобожжя, а старих звичаїв трималися лише самі нарвані – ті ж литовці, печеніги, варяги. Та й ті, останні, вже починали на людське око носити хреста, хоч і не полишили своїх терористичних звичок.
Надивившися на Візантію під час походів, страненької дружби-війни останього століття, руси все частіше думали: а що як з ними разом?
Греки хитро собі придумали. Підмінивши гебрейські священі тексти грецькими перекладами, вони зробили віру – грецькою, а грецьку мову – всезагальною. Тепер хоч вірменин, хоч варяг, хоч тюрк, хоч рус, який оселився у греків – на ранок теж ставав грецьким.
Чом би й собі таке не завести? Чим вони, руси, гірші?
Беремо тільки не грецьку мову, греки обійдуться, щоби на них пахати задарма. Беремо болгарську. А що? Вона близька і зрозуміла, через слово, кожному русу. Рус на неї все одне не перейде, бо вона чудернацька. А от сусіднім племенам вона якраз підійде.
Як зватимемо ті нові племена, що будуть слугувати русам?
Руськими. Руські тюрки, руські варяги, руські угри, руські литвини. Нестимо їм цівілізацію.
Тягнімо отой "тягар білих", як в англійській пісеньці. Колонізуватимемо їхні землі. Братимо собі місцевих жінок. Віддаватимо їм своїх доньок - не аби кому, а тільки найвірнішим. Вивозитимо звідти все, що могли б наторгувати - тільки безкоштовно. Ну, майже безкоштовно. Бо взамін нестимо їм віру, а їхні землі піддаватимо терраморфізації. Щоб нашим намісникам було там зручно, нашим дружинникам, нашим податківцям.
Пройшло багато років.
Князівська Русь вже давно впала. Розчаровані, нащадки русів вже давно перейшли до нових проектів, більше придатних до нового часу. Вже й князь їм не потрібен, простіше обирати гетьмана і всю його старшину раз на рік, щоб пам'ятав, чий він син та від кого залежить. Чужі землі вже кісткою стоять у гирлі, свого б не загубити.
Яке ж було диво дізнатися, що там десь поза мертвими степами, на сході, постали якісь братики. Ще й звуть самі себе рускими, великими русами. Ну, прямо як наші в старину.
Але що це?
В перший день вони братаються, другий освоюються у тебе в хаті, на третій день вже кажуть:
– Ми нєсьом вам свєт с востока.
– Який ще світ? Та то ми вас породили, темних просвітили.
– Ми, ви - какая разніца? Ми с табой адной крові. Наша сталіца Кієф, мать наших ґарадов. А знач і Кієф наш. Нєт нікакіх "ви", "ми". Е,е, точнєє "ми" єсть, ми – ето ми, і ви – ето тоже ми. І оні – он тих бачиш?
– Ой, лишенько, хто це?
– Нєважна. Тєпєрь ето тоже ми.
І почався бій з тінню. Тінь знає й вміє все, що вмієш ти. Твоя рука тягнеться до чогось її рука теж.
– Це моє, – кажеш ти.
– Наше, – виправляє тінь. – Наше, тобто наше з тобою, тобто моє.
Коли сонце нізенько, то тінь стає більшою за самого тебе – у кілька разів. Коли сонця нема – тінь заповнює собою весь твій світ. Буває вже й тебе не видно – а тінь повсюди. Запалиш світло, тінь трохи зменшується – але дивись, яка вона довга і велика. Вона про тебе знає все. Ти про неї – не все, але і цього знання достатньо, щоб не хотіти знати більше. Вас часто плутають.
Ти зробиш щось гідне – тінь скаже:
– Я там теж була. Без мене він би не зробив. Це я зробила, це моя заслуга.
Тінь зробить щось погане – а всі казатимуть, що це ти.
– Ви завжди разом. Де була твоя тінь, там ти був і сам.
І спросять з тебе:
– З тіні який спрос? Ти господар, ти й відповідай."
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
