Не "русская", а руська: ТОП-5 фейків про королеву Анну Ярославну і їх спростування (фото, відео)

Такою її зробили сучасні політики і піарники, вважає історик та провідний екскурсовод національного заповідника «Софія Київська» Олександр Тіточка, передають Патріоти України.

За його словами, постать княжни за цей час обросла «шароварщиною», «штампами» і «міфами», від яких варто відмовитися, щоб звільнити місце для справжнього знання. Це дозволить усвідомити місце України у європейській культурі і зрозуміти, що саме українці є спадкоємцями історії, традицій та культури Київської Русі, наголосив він.

Отже, спростування п’яти найпоширеніших міфів довкола Анни Київської.

Перший «фейк»: «Анна Ярославна – російська княжна»

Не «русская», а руська, наголошує історик Олександр Тіточка. Він пояснює: на той час ще не було ані Росії, ані російської ідентифікації, тому вона не могла мати російського коріння.

«Росія зберігає лише за собою монопольне право називатися нащадком Київської Русі. Тому і Анна у них «русская» княжна, ледь не московська, хоча перша літописна згадка про Москву з’являється лише у 1147 році. Політична нація як інструмент, як інститут з’являється лише у 19-му столітті. І самоідентифікація людей була на той час саме за конфесійною ознакою, а не за етнічною. Вона була Анною із Русі, або руською з м’яким знаком і однією «с», або з Києва. Разом з тим, вона б дійсно здивувалася, якби її назвали Анною українською», – зауважив Тіточка.

Другий «фейк»: «Анна Ярославна навчила писати і читати всю Францію і Європу»

Тодішня Західна Європа мала міцні традиції латинської писемності, що лишилися їй у спадок від Римської імперії, каже історик. І на той час – майже п’ять століть державності. Тому твердження, що Анна зробила Європу письменною, є помилковим.

«Дійсно, класична латина не була в широкому вжитку, переважала «народна» латина. Так, тоді не було 100% освіченості. Але монастирі, які на той час були широко розповсюджені в західній Європі, були центрами переписування книжок, центрами освіченості і науки», – зазначив Тіточка.

Третій «фейк»: «Анна надсилала листа батькові Ярославу Мудрому»

«Лист», який нібито Анна написала Ярославу Мудрому, не відповідає ані реаліям 11-го століття, ані стилеві написання, наголошує експерт. У ньому Франція описується як відстале утворення. А зважаючи на те, що його «віднайшли» у 19-му столітті, і найактивніше просуває Росія, – стає очевидним, що інформаційна війна розпочалася ще кілька століть тому, зауважує Олександр Тіточка.

«У листі Анна Ярославна «звертається» до батька «разлюбезный мой тятенька», що вже має насторожити будь-яку мислячу людину, бо такого звертання в 11-му столітті бути не могло. До того ж називати себе Анною Ярославною Рюрикович вона також не могла, бо це традиції вже 19-го століття – прізвище і по-батькові на «-вич». І інші нісенітниці, які наповнюють цей лист, дозволяють стверджувати стовідсотково, що це підробка, до того ж низькоякісна», – переконаний історик.

Четвертий «фейк»: «У Франції Анна відігравала ключову роль»

Твердження, що княжна Анна під час правління чоловіка, а потім сина була провідним політиком, є великим перебільшенням, впевнений Олександр Тіточка. Вона була активнішою за інших жінок, але не найяскравішою політичною постаттю того часу. Експерт звертає увагу, що жінка того часу була «матір’ю» дипломатії: шлюб був дієвим способом отримати надійних союзників.

«Дійсно, Анна відігравала роль у політичному житті насамперед через те, що жінки на той час взагалі були не зацікавлені в політиці, а Анна проявляла себе в цій царині. І тому її сучасників це дійсно дивувало, вони відзначали її певну активність у цьому. Це і заснування монастирів, і пожертви, і листування з відомими людьми того часу, наприклад, папою Римським. Тому її сучасники були схильні до того, щоб усе-таки перебільшити її значення і показати її як політичну особистість Європи того часу», – каже експерт.

П’ятий «фейк»: «Титул «королеви Франції» був мрією жінок Європи, а для Ярослава Мудрого – справжньою удачею»

Не варто ідеалізувати титул «королева Франції», бо все, що належало французькому королеві в 11-му столітті, – це Париж і його околиці, зауважує експерт. Та й для Ярослава Мудрого цей шлюб не надавав великих переваг, бо тодішня Франція не була зоною інтересів київського князя. Інші «шлюбні угоди» дочок Ярослава Мудрого з представниками Польщі, Угорщини, Норвегії, Візантії були значно вигідніші для нього.

«Майже всі васали її чоловіка Генріха І були вороже проти нього налаштовані, мали значно більше політичних важелів, авторитету, земель, зброї і грошей. Не можна сказати, що для князя Ярослава це була якась удача – видати дочку за французького короля. Це була для нього буденна справа, не першочергова річ. З’явився цей претендент, можна налагодити ще одну лінію дружніх зв’язків, то чому б це не зробити. Усе-таки Франція перебувала на великій відстані від Русі, і тому якихось дуже спільних інтересів чи конфліктів між цими країнами не могло бути на той час. Ярослава більше цікавили речі, пов’язані з інтересами його держави, з землями, які межували з Київською Руссю», – каже Тіточка.