"Не забруднити одяг кров'ю": Історія київського ката (документи)

В Україні добре розуміють небезпеку забуття злочинів і приховування імен катів. Про те, що концепція «альтернативного минулого» використовується для легітимації правління всіх вождів – від Сталіна до Путіна, мовилося в приуроченому до 80-річчя початку Великого терору спецвипуску українського історичного журналу «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», що присвячений справам катів, передають Патріоти України.

Публікуємо документи, що розповідають про життєвий шлях одного з найжахливіших сталінських убивць – старшого лейтенанта держбезпеки Івана Григоровича Нагорного (1902-1941). Він особисто розстріляв у Києві тисячі людей, у тому числі групу викладачів вишів. Коли після арешту Миколи Єжова спецслужби очолив Лаврентій Берія і почалася чистка внутрішнього апарату НКВС, Іван Нагорний не постраждав. Не позначився на його кар'єрі і незвичний судовий процес: співробітників НКВС звинувачували в тому, що вони крадуть і продають у комісійних крамницях одяг, що належить засудженим до смертної кари. Петербурзький дослідник Костянтин Богуславський надав знайдені ним в архівах документи і розповів історію київського ката:

– Російська преса неодноразово писала про долі відомих катів, які виконували розстрільні вироки «трійок» і «двійок» в 1937-38 роках. Їхні прізвища відомі: Блохін, Антонов, Магго, брати Шигальови і кілька інших. Якусь інформацію про них вдавалося отримати в російських архівах, оскільки «працювали» вони переважно в Москві. Також відомі ленінградські «виконавці» – Матвєєв, Алафер і Полікарпов. З відкриттям в Україні архівів ВЧК-ОГПУ-НКВД дослідники отримали доступ до величезного масиву інформації. Репресії в Україні були дуже жорстокими: всього за 1,5 року були розстріляні понад 130 тисяч осіб: «колегам» Блохіна і Магго роботи вистачало. Основним ліквідатором у Києві був старший лейтенант держбезпеки Іван Нагорний, його особиста справа №3852 зберігається в архіві СБУ в Києві. Частина опублікованих документів узята з цієї справи.

– Іван Григорович Нагорний народився в 1902 році в Дергачах Харківської області, в селянській родині, українець. Освіта – 4 класи сільської школи. Вивчився на слюсаря. У жовтні 1917-го вступив до робітничої заводської дружини, яка була перетворена в загін і відправлена на фронт воювати з Корніловим. Воював на різних фронтах до 1922 року, був п'ять разів поранений. Після військової служби влаштувався в Харківську міліцію, а в 1926 році призначений наглядачем комендатури ГПУ УРСР. У тюремно-наглядовій системі ГПУ-НКВС Нагорний працював з 1926 по 1941 рік, з невеликою перервою.

– У біографії Івана Нагорного є темна пляма – в 1929 році, коли був наглядачем, він убив людину і сам потрапив за ґрати. Що тоді сталося?

– У 1929 році, перебуваючи у відпустці в рідному селі, він зіштовхнувся з п'яною молоддю і в сутичці застрелив одну людину. Судом був засуджений до 6 місяців тюремного ув'язнення умовно і тимчасово відсторонений від посади.

– Але кримінальне покарання не завадило його кар'єрі в держбезпеці. У 1936 році, тобто через 7 років після вбивства, його нагороджують орденом Червоної Зірки. Можливо, у нього був покровитель високого рангу?

– У 1930 році Нагорний повернувся в ГПУ УРСР, і його кар'єра стрімко пішла вгору. Мені невідомо, чи були у нього покровителі, але саме йому виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха і в присутності прокурора СРСР Вишинського, 22 жовтня 1937 року довірила розстріл 37 осіб у справі професорів і викладачів українських вишів. А раніше, наприкінці листопада 1936 року в газеті «Правда» з'явилося повідомлення про нагородження 18 осіб орденом Червоної Зірки «за особливі заслуги за зміцнення соціалістичного ладу». Пересічний читач і не здогадувався, хто ці люди і що це за заслуги, а між тим, усі нагороджені були елітою радянських катів: вже згадані Блохін, Магго, брати Шигальови. Під номером 7 у списку – Іван Нагірний.

– У розпал Великого терору він особисто виконував вироки. Чи можна визначити, скільки людей він убив?

– Поки точна кількість тих, кого розстріляв Нагорний, не підрахована, це доволі трудомістка робота. Припустити кількість я можу лише приблизно. З 1936 по 1938 рік у Києві та області органи НКВС розстріляли щонайменше 20 тисяч осіб. За той же період у Харківській області були розстріляні понад 11 тисяч осіб. На сьогоднішній день підраховані акти, що збереглися, про розстріл, підписані харківським «колегою» Нагорного – Артемом Зеленим. На його рахунку 6200 розстріляних громадян. Я переглянув в архіві близько сотні актів про розстріли в Києві і області – кожен акт на десятки або сотні людей – як мінімум 3/4 з них підписані Нагорним. З урахуванням того, що в Києві було розстріляно понад 20 тисяч осіб, вважаю, що вже точно не менше 10 тисяч розстріляв він особисто або безпосередньо брав участь у цьому.

– На одному з сайтів я знайшов дивну його характеристику: «культовий кат НКВД». Ви погодитеся з таким визначенням?

– Мабуть, так. Цифри просто безпрецедентні: в США за ціле XX століття стратили менше людей, ніж колишній слюсар Нагорний розстріляв за півтора року. Цікаві рядки з його атестаційного листа: «... На основній своїй роботі показав себе як хороший чекіст і організатор. Керувати і виховувати колектив уміє. По внутрішній в'язниці УГБ НКВС УРСР виконує спеціальну роботу ...» Спеціальну роботу виконував чоловік!

– Жінка зайшла в Києві в комісійну крамницю і побачила щось із речей свого чоловіка, який був заарештований НКВС (а насправді вже розстріляний). Почалася справа, в якості овинувачених залучили двох водіїв тюремних вантажівок, які перевозили розстріляних. Нагорного і ще кількох співробітників спецв'язниці і комендатури взяли як свідків. З'ясувалося, що речі розстріляних розкрадали і згодом привласнювали учасники групи або продавали через комісійні крамниці. Під час слідства кожен намагався звалити провину на іншого. Свідчення Нагорного в суді: «... Такі випадки були, коли я особисто давав працівникам комендатури речі (гімнастерки, чоботи) на той час, коли вони вовтузилися з розстріляними, але після роботи вони їх знімали і здавали назад у комору. Дозволяв я їм одягати тимчасово чужий одяг для того, щоб вони не забруднили свій одяг у кров ...» у результаті суду один водій був виправданий, а другий отримав незначний термін.

– Нагорний був одним із організаторів, але ніякої відповідальності не поніс і кар'єра його не постраждала.

– Але ж у цій справі не було нічого виняткового? Постійно виникали ситуації, коли співробітники НКВС крали речі заарештованих і торгували ними, а в Житомирі навіть забили на смерть ломами жінку, допитуючись, де вона сховала золото...

– В Україні це було повсюдно. Справа про розкрадання і торгівлю речами розстріляних громадян, скоєна співробітниками Уманського УНКВС, складається з семи томів і також перебуває на зберіганні в архіві СБУ в Києві. Аналогічні справи заводили в Запоріжжі і Житомирі.

– В одній із біографій Івана Нагорного мовиться, що він загинув під час оборони Києва, але історик Олег Бажан говорить, що він застрелився. Що ж відбулося насправді?

– Точних даних про смерть Івана Нагорного немає. Вважається, що він зник безвісти в 1941 році. Точно відомо, що застрелився його колега по ремеслу Олександр Шашков, теж київський кат. На деяких актах про розстріл прізвища Шашкова і Нагорного сусідять. Входив Шашков і до нагородного списку з 18 осіб від 1936 року, про який я вже згадував. До липня 1942 року Шашков на посаді майора держбезпеки очолював Особливий відділ 2-ї Ударної армії під командуванням відомого генерала Власова. Він був важко поранений і, щоб не потрапити в полон, застрелився.