Не затишно окупантам у Донецьку та Луганську: ЗСУ готуються до боїв у міських умовах (відео)

Віднедавна британські інструктори навчають українських піхотинців мистецтву війни на вулицях. Так щоб і противника перемогти, і втрати звести до мінімуму.

Що потрібно ЗСУ, щоб домінувати на вулицях міст і сіл Донбасу, якщо конфлікт знову перейде в гарячу фазу? З’ясовували журналісти проекту Радіо Свобода "Донбас.Реалії", передають Патріоти України.

У сучасних війнах найбільш кровопролитні і важкі бої відбуваються в містах. Щойно протидіючі сторони зустрічаються на вулицях – ті перетворюються в справжній лабіринт смерті. З кожного будинку, вікна чи кутка може прозвучати смертоносна черга. «Я, можливо, скажу зараз блюзнірські речі, коли ви заходите на штурм міста, ви не уникнете жертв серед цивільного, мирного населення. Можливо, від вашого вогню, можливо, від вогню противника, але вони будуть», – каже інструктор із тактичної підготовки Костянтин Лохвицький.

Вперше зіткнувшись з масштабними бойовими діями на міських вулицях в 2014-2015 роках, українська армія несла значні втрати. Гинули і мирні жителі. За даними ОБСЄ, за перші три роки війни жертвами стали понад дві тисячі цивільних. Тепер досвід, здобутий такою гіркою ціною, використовується в підготовці. «Військовослужбовці, які тренують особовий склад, відбули у зоні АТО 2014 рік. З досвіду бойових дій, багато завдань було взято з підручників НАТО та США», – розповідає офіцер навчального центру десантно-штурмових військ Дмитро Бежан.

На полігоні «Широкий лан», що на Миколаївщині, британські інструктори минулого тижня навчали українських морпіхів особливостям боїв у зоні забудови. У міських умовах, коли бронетехніку, танки і артилерію можна використовувати обмежено, основна частина зачистки лягає на плечі вогневих піхотних груп.

Під час боїв за Дзержинськ, нині Торецьк, в липні 2014 року, коли кілька десятків спецназівців і піхотинців звільнили місто від бойовиків, їм протистояли майже дві роти противника і танк. Під час цієї унікальної спецоперації не загинув жоден український військовий. З тих пір багато чого змінилося, хоча до сьогодні їхній рівень оснащення до «натовських» стандартів не дотягує.

Існує досить недороге, просте і ефективне для коротких дистанцій міського бою озброєння, яке поки ЗСУ не використовує. Хоча ним оснащені передові армії світу вже багато років. Бойові дробовики використовують підрозділи НАТО, а з 2014 року ними зацікавилися в російській армії. Але, мабуть, найбільш активно вони їх використовує морська піхота США. В умовах вуличного бою вони відмінно підходять для відпрацювання вікон. «В екстремальних умовах людині потрібно зробити шість-сім пострілів по віконному отвору, щоб точно потрапити в мішень», – пояснює Лохвицький.

А з дробовика вистачить і одного патрона з картеччю. Костянтин Лохвицький брав участь у миротворчій операції в Іраку,воював на Донбасі, виходив з оточення під Іловайськом. Каже, дробовики, в разі відновлення активних бойових дій, можуть дуже допомогти при зіткненнях серед будівель. «В екстремальній ситуації, наприклад, на сходовій клітині у нього просто може не спрацювати моторика. Він може впасти в ступор, але він натисне на спусковий гачок. Якщо це буде автомат, він може промахнутися. З дробовика на дистанції три-п’ять метрів промахнутися практично неможливо», – каже Костянтин Лохвицький.

Ще один недолік української підготовки до бойових дій в зоні суцільної забудови – недостатня оснащеність українських полігонів. В Україні для навчань використовують окремі макети будівель. У провідних арміях це макети цілих міст, розповідає ізраїльський інструктор Цві Аріелі. Він служив в ізраїльській піхоті, а також антитерористичних підрозділах. З 2014 року тренує окремі підрозділи української армії. «У США, в Ізраїлі є спеціальні містечка. В Ізраїлі найбільше місто побудоване так – макети будинків, мечетей і так далі. Там тренуються піхотні батальйони – заходять, захоплюють», – розповідає військовий інструктор Цві Аріелі.

Каліфорнійська база «29 пальм» – найбільший тренувальний центр в США, де умови наближені до близькосхідних. Всі, кого відправляють до Іраку, в обов’язковому порядку пропускають через цю базу. Територія дозволяє не тільки організувати тренінг на місцевості, а й забезпечити навчальну підтримку артилерії, танків і навіть авіації. Вісім тисяч квадратних метрів імітації близькосхідного міста. «Ми називаємо це «тренінг-струс» – існує 8-тижневий курс для наших підрозділів і робота на місцевості – кульмінаційний момент всього навчання. Тут вони відпрацьовують на практиці все, чому навчилися. Військовий вишкіл, бойові операції і операції із супроводу автотранспорту», – розповідає капітан армії США Кайл Ролінгсон.

Обов’язково задіюють масовку – людей, які розмовляють арабською. Солдати повинні зіштовхнутися з місцевим населенням, побачити поранених і вбитих. Відчуття «повного занурення» в реалії країни, де їм служити, тут абсолютне. Останнім часом до близькосхідних сценаріїв додався ще один – український.

Північна Кароліна – база морської піхоти «Кемп-Леджен». Там в ангарах побудували макет донбаського села. В умовах максимального занурення морпіхи відпрацьовували елементи миротворчої операції на сході України.

Українська армія хоч і не так масштабно, але використовує в своїх тренуваннях елемент масовки. Переважно це військові, переодягнені в недружніх цивільних. «Ми змальовуємо ситуації майже ідентичні тим, що були в Слов’янську, Краматорську. Якщо лінія розмежування просунеться далі, щоб вони були готові. Тут підрозділам не дають просунутись, роблять перешкоди для того, щоб військовослужбовці адекватно сприйняли», – каже Дмитро Бежан.

Втім, експерти кажуть, найбільш важливим є навіть не тактична або вогнева підготовка і оснащеність, а система командування під час бою. «Навчити стріляти значно легше. І для цього потрібно менше зусиль докласти, ніж навчити управляти», – переконаний Цві Аріелі.

За словами Аріелі, в українській армії ще жива радянська військова централізованість. Наприклад, виявивши противника, командир вогневої групи зв’язується зі своїм командиром, наприклад, роти. Він, у свою чергу, зв’язується з командиром батальйону. І вже той ухвалює рішення і повідомляє його командиру роти. А він передає інформацію командиру вогневої групи. І тільки після цього загін діє. Противник за цей час може або відкрити вогонь, або відійти. У випадку з арміями НАТО – там все працює інакше. Рішення ухвалює безпосередньо сам командир вогневої групи, адже він знаходиться на місці і краще розбирається в ситуації. «Який генерал там на базі за кілометр, два чи чотириста зможе пояснити що мені робити? При централізованій системі управління? Жоден. Всі країни НАТО переходять на максимальну децентралізацію управління військами», – наголошує Цві Аріелі.

У випадку загострень в українській армії часто надають право ухвалювати рішення на місці – це вже прогрес, хоча на думку експертів, поки що недостатній.