"Небойові втрати": Чому бійці, які пройшли пекло АТО, зважуються на самогубства

Вони нічим не відрізняються від своїх побратимів: зранку – кава та цигарка, шикування, телефонні розмови з рідними, жарти та плани на той момент, коли "от все скінчиться, і я…". Вони відносять до пральні форму, просять побратимів купити в магазині чогось солодкого, постять щось у Фейсбуці, а через мить – єдиний постріл – і все! Що сталось? Чому нікому нічого не сказав? Як могли не догледіти?

Як повідомляють Патріоти України, Depo.Запоріжжя спробували розібратися: чому хлопці, які змогли вижити під обстрілами ворога і побували в справжньому пеклі війни, добровільно йдуть з життя, а також, як розгледіти потенційного самогубцю в камуфляжі і чим йому допомогти.

У чиновників Міністерства оборони України є таке поняття, як "небойові втрати" – це ті військовослужбовці, які загинули на Донбасі через події, не пов'язані з веденням бойових дій. З початку проведення АТО в українському війську таких бійців майже 1 300 чоловік.

Серед основних причин смерті – ДТП, хвороби, необережне поводження зі зброєю, отруєння алкоголем та самогубства. Саме суїцид знаходиться на першому місці серед причин загибелі військових. За три роки війни з життя добровільно пішов кожен п'ятій "небойовий" – 259 солдатів. В 2016 році таких було 63.

"Ці цифри не відображають справжньої картини. Адже 63 людини, про яких говорять в Міноборони – це діючі військовослужбовці Збройних сил України. В цій статистиці немає бійців Нацгвардії, Нацполіції, прикордонної служби, добровольців. Окрім того, взагалі відсутні дані по ветеранам війни, які покінчили з життям вже після демобілізації. Тож, ми не знаємо реальної цифри навіть приблизно", - говорить військовий психолог Андрій Козінчук з Всеукраїнського громадського об'єднання "Побратими".

В той же час, пан Андрій говорить, що не можна складати "рейтинг причин", через які хлопці стріляються або з лізуть у зашморг: кожен випадок самогубства – виключно індивідуальний і поштовхом для суїциду може стати будь-що. Проте, все ж таки, існує кілька моментів, які їх поєднують. "Суцільна зрада чи Порошенко, який не відправив свого сина на війну, не можуть стати причиною для самогубства. Проте, може виникнути низка проблем, в тому числі і психологічних, з якими боєць не може впоратись самостійно, а підтримки ззовні він не отримує. Саме це – відсутність підтримки – поєднує всі самогубства", - говорить психолог.

Офіцер 37-го батальйону 56-ої бригади ЗСУ Олексій Петров додає, що підштовхнути бійця до такого страшного вчинку може й відчуття власної непотрібності. "Тут, на фронті, військовослужбовці комусь потрібні: державі, командиру, бойовим побратимам. Врешті-решт, самим собі. А повернувшись додому, багато хто стикається з тим, що роботи нема, в родині – не розуміють, а у друзів зовсім інші проблеми", - говорить Олексій Петров.

Колишній боєць, а нині – голова ради ветеранів АТО Запорізької області В'ячеслав Зайцев підтримує колегу по зброї: діючим військовослужбовцям, а також ветеранам потрібна підтримка як суспільства, так і з боку держави. Адже багато хто з хлопців, повертаючись додому, не можуть знайти роботу, або ж отримують мізерну зарплату, їх публічно принижують у громадському транспорті, коли водії відмовляють у безоплатному проїзді, і так далі. Все це в комплексі може викликати у бійця чи ветерана злість на цивільних, які не бачили війни, що згодом перетікає в затяжну депресію.

"На проблему самогубства серед військових та ветеранів повинна звернути увагу в першу чергу держава. Не можна спиратися лише на допомогу волонтерів, психологів чи коло побратимів… В Запорізькій області наразі 11 тисяч військовослужбовців, чиї проблеми вирішують саме ці категорії людей та рада ветеранів. При цьому, цим має займатися держава", - говорить Зайцев.

Психолог Андрій Козінчук також говорить, що саме на державному рівні треба змінювати, як саму армію, так і ставлення суспільства до військовослужбовців. За словами фахівця, в країні треба створити облік ветеранів АТО, аби знати не лише їх кількість, але й реальні проблеми, з якими зіштовхуються хлопці у мирному житті. Лише після цього, можна окреслити основні моменти, на які треба звертати увагу і прийняти рішення, як ці проблеми вирішити.

Окрім того, необхідно міняти риторику і в самій армії. "Сьогодні в армії все зводиться до принципу: "Я – начальник, ти – дурак". Від цього треба відходити. Треба позбуватися такого поняття як "замполіт" – до речі, в жодній армії європейських країн їх немає… В сучасній українській армії повинні бути люди, які б могли адекватно оцінювати психологічний стан особового складу. Це повинні бути не замполіти, а військові психологи – радники командирів, котрі могли б надати кваліфіковану психологічну допомогу військовослужбовцям", - говорить Андрій Козінчук.

За словами його колеги – запорізького психолога, тренера проекту "Коло Побратимів" Євгена Рябого, якщо говорити про ветеранів АТО, то їм потрібна комплексна програма медико-психотерапевтичної допомоги та психосоціальна підтримка на рівні сім'ї, громади, побратимського кола. "Психотерапія може допомогти розв'язати певні особистісні труднощі, стабілізувати емоційний стан бійця , утворити нові форми поведінки, які є адаптивними та корисними для нового соціального контексту. Також корисним буде залучення ветеранів АТО у ветеранські групи самодопомоги", - вважає Рябий.

Також військовий психолог дає кілька практичних порад, як розпізнати у військовослужбовцеві потенційного самовбивцю. За його словами, американські фахівці з університету Джонса Хопкінса при розробці програми надання психологічної допомоги для ветеранів війни та ВПО розробили первинну оцінку стану суїцидального ризику. Ця оцінка може бути в нагоді для допомоги нашим хлопцям та дівчатам, що несуть свій військовий обов'язок чи вже повернулись з АТО, вона може бути виконана через прояснення 4 питань:

1. Чи думає людина про те, щоби покінчити зі своїм життям?

2. Чи має вона план, як це зробити?

3. Чи є у неї засоби здійснення цього плану, доступ до них?

4. Чи були раніше у людини спроби вчинити самогубство?

У випадку ствердних відповідей на більшість питань, а особливо на друге і третє, необхідно ставити перед людиною питання про перенаправлення до фахівця-психіатра, який буде призначати медикаментозне лікування або госпіталізацію.

Окрім того, за словами психолога, у разі, якщо близькі виявили у бійця схильність до самогубства або ж він відкрито заговорив про свої страшні наміри, слід поводитися спокійно, проявляти розуміння суїцидальної людини, говорити з нею однією мовою.

"Треба йому пояснити, що втрата бойових побратимів, близьких людей, надій на майбутнє, участь у бойових діях у деяких випадках веде до переживання пригніченого настрою і бажанню вчинити самогубство, але це стан, який можна коригувати, і людина потребує допомоги, яка може бути їй надана", - пояснює Рябий.

Також треба розуміти, що суїцид – не манірність або своєрідна спроба привернути увагу. Іншими словами, боєць або ветеран АТО завжди повинен бути сприйнятий серйозно. "Не моралізуйте в розмовах з військовим та ставтеся з повагою до його почуттів", - резюмує психолог.

А ще фахівці радять не лізти в душу бійця і не розпитувати його про всі жахи війни: якщо захоче – розповість сам. Не варто змушувати постійно згадувати загиблих побратимів або ж проблеми, з якими військовий зіштовхнувся на службі: конфлікти з побратимами або командирами, хвороби, тощо.