"Нестерпний трупний запах лишився досі": Шокуючі деталі "розкопок" речей бійців АТО, загиблих під Іловайськом (фото)

Майже за чотири роки після Іловайської трагедії на території приватного рибного господарства було виявлено 36 мішків із берцями, закривавленим одягом та особистими речами загиблих. Пізніше поліція підтвердила, що у 2014 році у Дніпропетровську область привезли тіла 98 українських військових, загиблих в Іловайському котлі. 26 із них удалося ідентифікувати, їхні речі забрали родичі. Речі решти 72 невпізнаних бійців передали на зберігання в Таромський рибгосп "у зв'язку з відсутністю приміщення з відповідними санітарними нормами у відділенні поліції", передають Патріоти України.

Чому протягом чотирьох років ніхто з органів не приїхав по речі, які, окрім усього іншого, є речовими доказами про вторгнення російських військ в Україну, в органах не уточнили: "За цим фактом призначено службове розслідування". Першим, хто повідомив про виявлені мішки з речами загиблих, був депутат Криворізької міськради, куратор добровольчого батальйону "Кривбас" Микола Колесник.

Він розповів, як разом із волонтерами місії "Евакуація 200" розкопував мішки, чому про страшну знахідку стало відомо тільки зараз і що буде далі з речами загиблих, серед яких виявили і речі бійців його батальйону.

– На якому етапі службова перевірка за фактом виявлення 36 мішків із речами бійців, загиблих під Іловайськом?

– Слідство веде Новокодацьке відділення поліції Дніпропетровської області. Ми з хлопцями з волонтерської групи "Чорний тюльпан", яка викопувала мішки, уже були у слідчого, дали свідчення.

– Військова прокуратура долучилася до роботи?

– Я спілкувався зі слідчим райвідділу поліції. Наскільки зрозумів, він достатньо системно рапортує в Головне управління поліції в Києві. До речі, я передав слідчому ще два речові докази – медаль батальйону "Кривбас" і кокарду, яка обгоріла й розплавилася так, що ледь видно було тризуб. А медаль і через майже чотири роки як новенька, ми її замовляли з дуже якісних матеріалів, щоб нагородити бійців батальйону.

– Ідентифікували, якому саме бійцеві належала виявлена під час розкопок медаль?

– Це навіть не медаль, а хрест "Кривбасу" – наша внутрішньобатальйонна відзнака "За мужність, честь, закон". Нагороду разом із боєприпасами розвозили 24 серпня 2014 року по опорних пунктах біля Іловайська, де стояли хлопці з "Кривбасу". Група потрапила в засідку, росіяни, яких "там нет", розстріляли пацанів. Були загиблі, згоріла машина. Нашому бійцеві Василю Стуженку руку-ногу відірвало, Ігор Павлов руку втратив, дехто з хлопців потрапив у полон...

Загалом, сьогодні ми точно знаємо, що виявленим у мішках хрестом було нагороджено саме бійця "Кривбасу", але автомобіль із документами, де було вказано номери нагород і кому саме їх видавали, згоріли у 2014-му.

– Що ви побачили, коли виїхали на територію рибгоспу, де майже чотири роки зберігали 36 мішків із речами загиблих в Іловайському котлі українських військових?

– Не "зберігали", а було закопано. Ми почали знімати шар за шаром, діставали просочені кров'ю кітелі з шевронами добровольчих батальйонів, каски і берці з фрагментами тіл, кобуру від пістолета... Хлопці з "Чорного тюльпана" не раз евакуювали тіла із зони АТО, були до такого готові: спеціальні комбінезони, маски, рукавички, мішки. Вони розкопували, сортували, а я на колінах стояв і, вибачте, блював. Мене хвилин 40 вивертало від трупного запаху. Він нестерпним був, у мене ще не було такого досвіду... Хлопці підходили, плескали мене по плечу: "Колю, зараз усе мине", – і далі розкопували. З'ясували, що речі загиблих бійців узагалі ніхто не перевіряв.

– Тобто?

– Навіть у кишені не заглядали, вони так і залишилися закритими на блискавки і липучки. А в кишенях були цукерки, жуйки, дитячий літачок, натільні хрестики... Упевнений: якби у 2014 році слідчий зробив би нормальний огляд і опис речей – від ґудзиків до вмісту кишень – багатьох убитих уже тоді можна було б ідентифікувати і не було б так багато безіменних могил.

Злочинна недбалість слідчого призвела до того, до чого призвела: у 2014-му речі загиблих привезли на приватну територію і забули про них. А поліція нам сьогодні офіційно повідомляє: із 98 тіл українських військових, яких привезли у Дніпропетровську область одразу після Іловайського котла, тільки 26 було ідентифіковано. 72 хлопців ідентифікувати не вдалося, їх поховали під номерами і чекали результатів тесту ДНК, а речі скинули на "зберігання" у приватний рибгосп.

– Назвіть ім'я слідчого, який у 2014-му так вчинив із речовими доказами, "прославимо" цього персонажа.

– Я вже проходжу у справі як свідок, дав підписку про нерозголошення. Єдине, що можу сказати: провадження за статтею "службова недбалість" відкрито. Вірю, що відповідати йому доведеться, якщо не на цьому світі, то на іншому – точно. Тому що не можна так ставитися до загиблих на фронті, особливо до загиблих в Іловайському котлі! Навіть якщо ти найбільш пропащий цинік, потрібно було описати і кремувати, а не закопати і забути. Таке ставлення вдруге хлопців убиває!

– Але ж він не один працював над справою, були інші співробітники органів, які бачили, як чинять із речовими доказами. Чому ж вони ані словом не обмовилися протягом цих років?

– У мене немає відповіді. У 2014-му, коли привезли хуру з тілами наших бійців, слідчі мали процесуально кожне тіло, кожен фрагмент детально описати: одягнений у таке, пошкодження такі, у кишенях це, взуття таке. Не просто описати, але зробити фото з доданими номерками, тому що це речові докази російської агресії.

Я розумію, що там понівечені тіла були, місиво з крові і шматків м'яса. Але що в підсумку зробив слідчий? Процесуально описувати речі загиблих не захотів, а просто в морзі впихнув усе в мішки із фразою: "ДНК і так уже взяли". Після цього привіз мішки у приватний рибгосп із великою територією: мовляв, нехай на сонці підсохнуть, пізніше приїду і заберу. Привіз і зник.

– Чому власники приватного рибгоспу майже чотири роки не здіймали шуму, не кричали, що правоохоронні органи скинули їм речові докази й забули?

– Складно сказати. Спочатку намагалися зателефонувати слідчому, обривали телефони, у всі кабінети стукали. Безрезультатно. Коли місцеві напівмародери почали красти берці, форму і каски, а дикі собаки розтягували просочені кров'ю речі, їх присипали землею. Усі чекали, що речі заберуть. Остаточно зрозумівши, що нічого такого не буде, вирішили звернутися до мене. Розповідали, що ніхто не реагував, хоч куди зверталися. Їм дуже боліло, не хотіли гріх на душу брати, уважають, що треба по-людськи ставитися до пам'яті хлопців.

Вони ж від початку бачили, скільки кісток і шматків черепів було в касках, скільки крові з мішків текло тоді, у 2014-му. Вони вже виступили як свідки, але із пресою спілкуватися не хочуть. Власники рибгосподарства вчинили як люди, хоча могли забути про це: засипали, закопали – і все, немає клопоту, і поліція, якій зараз перепало від начальства за недбалість, їх не проклинає.

– А навіщо власники закопували мішки з речами в землю? Чому не зберігали на складах рибгоспу?

– Щоб запаху не було. Ви навіть не уявляєте, який там трупний запах стояв.

– Але ж майже чотири роки минуло...

– Нестерпний трупний запах залишився досі. Журналісти після нас приїжджали і, вибачте, охрініли від цього смороду.

– Правда, що про страшну знахідку ви дізналися в річницю створення батальйону "Кривбас"?

– Так, зустрічалися з побратимами, а тут така новина... За деякий час ми відзначали день пам'яті, зібралися вдови, мами, діти загиблих – більше ніж 300 людей прийшло. На поминальному обіді до мене мами підійшли, розпитували. Особливо ті, у кого діти досі перебувають у полоні або значаться зниклими безвісти.

– Що вони вам говорили?

– Дякували власникам рибгоспу, "Чорному тюльпану" і мені, що не кинули, не залишилися байдужими, не замовчали теми. Є надія, що хоча б із берців можна буде взяти зразки ДНК та ідентифікувати бійців.

– Чому тільки з берців? А як же одяг?

– З одягу ДНК уже взяти неможливо, форму скидали в мішки, усе перемішалося, на одному рукаві може бути ДНК одразу кількох людей.

– Що буде далі з речами загиблих?

– Після закінчення слідства, коли все буде нормально описано й зафіксовано, заберемо особисті речі в музей "Кривбасу", а одяг і взуття кремуємо і 29 серпня, у день пам'яті загиблих в Іловайському котлі, поховаємо все в могилі невідомого героя.

– Скільки бійців "Кривбасу" загинуло під Іловайськом у серпні 2014-го?

– 27 хлопців, плюс понад 120 поранених, деякі з них пізніше померли від поранень. Утрати батальйону з 2014-го – понад 70 бійців, майже кожен п'ятий. Сюди входять і вбиті, і зниклі безвісти.

– Згідно з офіційними даними, оприлюдненими Генеральною прокуратурою, в Іловайському котлі загинуло 366 українських бійців...

– (Різко перериває). Неправда! Скільки, згідно з цими "даними", безвісти зниклих?

– За словами головного військового прокурора Анатолія Матіоса, 158 осіб.

– Із цифрами не згоден насамперед як людина, яка ще наприкінці літа 2015 року надала слідству оригінали бойових наказів і розпоряджень щодо Іловайська. Надав, коли Муженко, Гелетей та інші воєначальники остаточно забрехалися, запевняючи, що це добровольці самі, без наказу, вирішили взяти місто.

Поїдьте на Краснопільське кладовище під Дніпром або на цвинтар у Запоріжжі, порахуйте, скільки безіменних хлопців після Іловайського котла там поховано під номерами. Вони не фігурують в офіційній статистиці, тому що їх досі не ідентифіковано! А куди поділися добровольці, не закріплені за жодним із батальйонів? Їх урахували в офіційній статистиці загиблих і зниклих безвісти? Повно ж добровольців, які за покликом серця рвонули у 2014-му на фронт, не стаючи на облік! Якщо ви зберете ці дані, побачите, що цифра загиблих зміниться в рази.

– Тоді скільки, за вашими оцінками, було вбито в Іловайському котлі?

– Мінімум тисяча наших бійців, а якщо говорити про безвісти зниклих... Їде "Урал" із бійцями, пряме влучення "Граду" – і все, останки 30 хлопців на одній лопаті, неможливо взяти ДНК. І куди їх вписати, у яку статистику? У нас же жодна пошукова група не виїжджає на окуповану територію, щоб забрати останки наших бійців. На мінських переговорах цього питання взагалі не порушують. А скільки наших протягом чотирьох років у полоні загинуло від хвороб, тортур, поранень або пострілів п'яних сепарів? Хтось їх шукає, веде переговори з тією стороною? Ні!

До речі, на нашому боці теж можуть бути загиблі сепари, поховані під номерами. Щоб їх визначити, потрібна ДНК родичів з окупованих територій. Цим хтось займається? Але ж це гуманітарні питання, які мали порушувати на переговорах у Мінську. Тема безвісти зниклих узагалі найболючіша, рідним і близьким потрібна хоч якась визначеність, а не постійна невідомість, яка висотує: живий чи ні.

– Якщо слідчі органи так обходяться з речовими доказами, то що діється з базою даних зразків ДНК для ідентифікації загиблих?

– Гарячка минула, було виділено кошти, тож тут більш-менш системна робота є. У Дніпра в цьому сенсі великий досвід: у нас цим займається клінічна лікарня імені Мечникова, плюс є серйозний контроль із боку обладміністрації.

У всіх, у кого діти не повернулися з фронту, узяли зразки ДНК. Багато хто робив повторні тести, тому що не хотіли вірити. А коли ДНК-тести підтверджувалися, забирали останки рідних із кладовищ Дніпра й Запоріжжя і перепоховували в рідних містах і селах. Але були випадки, коли тест ДНК було підтверджено одночасно і на дніпровському, і на запорізькому кладовищах.

– Що це означає?

– Одну частину тіла бійця було в Дніпрі поховано, іншу – у Запоріжжі. Таке теж буває: снаряд, вибух, тіло розриває на шматки. Одна пошукова група одну частину виявила, інша – іншу. Тому й акцентую: опис тіл загиблих та їхніх особистих речей має бути максимально детальним, точним і акуратним, щоб цим процесуальним діям вірили насамперед рідні, для яких кожна помилка чи недбалість – удар у серце.

– Є хоч якісь гарантії, що справу про виявлені 36 мішків із речами загиблих не спустять на гальмах?

– Поки є увага суспільства та ЗМІ, цього не станеться. Усе залежить від нас самих. 90% зниклих безвісти на війні зникли саме в Іловайському котлі. Кожна загибель на фронті – це трагедія, але Іловайськ – найстрашніша й найболісніша рана. Протягом кількох днів стільки полонених, поранених, убитих... І раптом за чотири роки з'ясовуємо, що речі загиблих вивантажили в мішки, скинули в рибгосп і забули...

– Як думаєте, із плином років скільки ще таких приголомшливих знахідок нас чекає?

– Якщо будуть такі небайдужі, як власники рибгоспу, боюся, таких знахідок попереду багато. Хоча щиро сподіваюся, що цей випадок – виняток. Такого більше не повинно бути. Ніколи.

– І що робити пересічним громадянам, щоб такого більше не було?

– Як мінімум не бути байдужими. Мене ця історія ледь-ледь торкнулася, а досі трусить. А що говорити про тих, у кого на фронті друг, батько, син залишилися? Як їм тепер? Іловайськ і Дебальцеве – це дві м'ясорубки, які перемолотили через бездарність нашого вищого військового керівництва багато доль. Зате по телевізору повно брехні про Іловайський і Дебальцевський котли, повно брехні на адресу добровольців. Таким ставленням їх ніби по другому колу в котел кидають і вбивають.

Загалом, я чекаю результатів слідства про виявлені 36 мішків із речами загиблих. Хочу дістати відповіді на основні питання й відновити всю чиновницьку ланку: хто віддав наказ запхати речі в мішок і скинути на приватну територію, хто і як працював у морзі, хто і як привіз та розвантажував фуру з тілами, хто проводив упізнання тощо.