Незгодних спалюють живцем: Приголомшлива правда про піщану мафію в Індії

З кожним роком цей бізнес набирає силу, але через нього в країні стрімко висихають річки й засмічується атмосфера. Рішення проблеми поки немає - за даними ЗМІ, заборонена сфера так міцно пов'язана з поліцією та політиками, що вони закривають очі на злочини. Навіть якщо ті стосуються побиття чи вбивства журналістів і активістів, передають Патріоти України з посиланням на Tjournal.

Боротьба за ресурс

За майже 20 років нелегальної крадіжки піску для жителів Індії стало очевидно - він або може зберегти первозданний вигляд озер і річок, або стати будівельним ресурсом. Третього не дано. З кожним роком фахівці вказують, як видобуток піску призводить до руйнування навколишнього середовища та вимирання тварин у майбутньому.

Багато хто усвідомлює завдається природі шкоди, але лише деякі готові відкрито виступити проти "піщаної мафії". Це одне з найбільш ризикованих занять в Індії, яке часто закінчується насильством.

Активістку в боротьбі з нелегальним видобутком Сумайру Абдулалі (Sumaira Abdulali) не раз били та погрожували смертю. У 2013 році жителя невеликого поселення в районі міста Ноїда, 52-річного Палерама Чаухана (Paleram Chauhan), застрелили у власному будинку. У цей момент там знаходилися дружина, дочка, син і племінник фермера. Він більше 10 років вів кампанію боротьби з нелегальним видобутком піску, але в останні роки "піщана мафія" стала агресивніше ставитися до ворогів. Тепер із нелегальним бізнесом бореться син Чаухана.

Трагічна доля спіткала й деяких інших активістів. Серед них 81-річний і 22-річний противники видобутку піску - їх зарубали сокирою. У 2015 році невідомі спалили заживо журналіста, який розслідував справу "піщаної мафії". Того ж року трьох поліцейських збила вантажівка - вони цікавилися темою забудови міст.

У 2016 році 29 осіб загинули через обвалення моста через індійську річку Савітрі. Активісти пов'язали трагедію з видобутком піску, яка послабила ґрунт під будовою, але місцева адміністрація не стала проводити розслідування.

У розмові з Wired відповідальний за контроль видобутку піску в місті Гаутамбудхнагар пояснив, що активісти регулярно стежать за порушеннями правил. Але починаючи від 2012 року це стає все важче - людей б'ють або по них стріляють. Поліція і влада безсилі: якщо вони затримують зловмисників, то ті незабаром виходять на свободу під заставу. Навіть якщо їх підозрюють у вбивстві.

Офіційно видобутком піску можна було займатися тільки за ліцензією, але влада майже ніяк не регулює підпільний видобуток. За нього карають двома роками в'язниці або штрафом у 410 доларів - незначна загроза для великої банди зловмисників. Ніяких спеціальних загонів для боротьби з мафією немає, їм протистоїть лише поліція, у яку вже слабо вірять прості жителі.

Як з'явилася "піщана мафія"

Керала - це невеликий штат на півдні Індії з пляжами, пальмами, великим пірсом і виходом до Аравійського моря неподалік. Місцеві називають регіон найбільш водним куточком країни, і чималу роль у цьому зіграла річка Манімала. Поруч із нею заснували однойменне поселення, і з тих пір там часто з'являлися кораблі, купалися, рибалили чи мили слонів - для жителів району річка багато значить.

Однак до 2017 року колись велика річка частково висохла. У деяких місцях вона нагадує калюжу, де в кращому разі можна випрати одяг. "Піщана мафія", - пояснюють місцеві, коли туристи цікавляться, що трапилося з річкою. Так в Індії називають усіх, хто пов'язаний із нелегальним видобутком піску з пляжів, з озер або будь-яких інших місць.

Усе почалося на початку 2000-х із лихоманки урбанізму. Люди поступово переїжджали в міста на заробітки, швидко заселяючи все доступне житло та навантажуючи застарілу інфраструктуру. Щоб швидко побудувати нові будинки, потрібно багато матеріалу. Ним став пісок - його змішують із цементом для створення цегли. Але оскільки закуповувати ресурс за кордоном було занадто дорого, його почали добувати по всій країні.

Там, де колись були глибокі річки, утворюються пустирі. Діти використовують їх для гри в крикет. Спочатку жителі прибережних поселень використовували пісок для своїх осель, а іноді перепродували. Здобич була скромною - група чоловіків приїжджала на вантажівці з відрами, як можна глибше йшла у воду та черпала пісок. Але чим швидше росли міста, тим більше людей прагнули туди, і будівельний матеріал почали добувати в глобальних масштабах.

У 2013 році індійська влада пообіцяли протягом п'яти років проінвестувати в громадські та приватні проекти із забудови країни мільярд доларів. Це стало своєрідним сигналом до розширення нелегального видобутку піску. І до прийдешніх сутичок між протиборчими сторонами.

"Піщана мафія" - це не гучне прізвисько, яке використовують місцеві жителі або журналісти для додання масштабу. Під цією назвою мається на увазі організоване угрупування: бізнесмени, різноробочі, постачальники, охорона для контролю за видобутком, а також корумповані поліцейські й політики. Щорічно на забудову країни потрібно до 800 мільйонів тонн піску, і після 2013 року більше 70% поставок контролює мафія.

Надія на контроль

Майже за два десятиліття видобуток піску привів до всихання річок, численних суперечок, насильства і вбивств. Водночас ця сфера забезпечила роботою тисячі людей і допомогла зробити міста Індії такими, якими їх бачать у 2017 році. Але запаси піску не безмежні, і влада це розуміє. У 2015 році вона обіцяла розгорнути масштабну кампанію боротьби з незаконним видобутком, щоб дати природі "перепочинок".

Відтоді мало що змінилося. Навесні 2017 року видання The Times of India повідомило, що щорічно індійський ринок нелегального видобутку приносить до 2,3 мільярда доларів, а сумарно ця сфера оцінюється в 120 мільярдів доларів.

У квітні цього ж року недалеко від Нью-Делі, у селі Дарбарпер, вибухнула база підпільного угрупування з видобутку піску: вісім людей загинули, 10 отримали поранення. За словами місцевих, жертви готували бомби для війни з іншого бандою та випадково спровокували вибух. Влада проігнорувала ці чутки.

Співрозмовник видання The Indian Express заявив, що поліція не бореться з мафією, бо її контролюють могутні політичні фігури.

Щодня по країні на воду спускаються сотні човнів, у кожному від шести до 10 осіб. Всі вони відправляються за новою порцією піску: двоє пірнають із вдрамі в кожній руці, набирають майбутній будівельний матеріал із дна та повертаються. Потім процес повторюється.