"Незважаючи на впевненість у своїй перемозі 18 березня, Путін думає про світ і Росію після себе", - Stratfor

Американський аналітичний центр Stratfor опублікував аналіз про те, яким може бути четвертий президентський термін Володимира Путіна, передають Патріоти України.

Путін може залишатися на посаді до 2024 року, що зробить його лідером, яким найдовше перебуває при владі з часів Йосипа Сталіна. На Заході Путіна називають самозакоханою людиною, деспотом і майже царем за те, що тримається за владу вже 18 років. Але відбудова імперії з уламків Радянського Союзу зайняла багато часу, і нині він постав перед низкою нагальних викликів та загроз, які становлять небезпеку для його політичного спадку і майбутньої стабільності Росії. Його наступний термін, по суті, буде відрізнятися від попередніх термінів, бо він буде маневрувати, змінюючи різні шахові фігури для довгої гри Росії.

Ширша картина

Кроки Путіна щодо віддалення Росії від Заходу і спроба вивести соціальні та економічні реформи на передній план позначатимуть його четвертий президентський термін після очікуваної перемоги 18 березня, говориться у статі, автором якої є старший аналітик Stratfor Лорен Ґудріх.

Путін офіційно прийшов до влади в 2000 році, успадкувавши політично розділену країну, яка мала зіпсовану економіку та поширений регіоналізм і криваву війну на Кавказі. Його перший та другий терміни зосереджувались на усуненні анархії.

Він прибрав усю опозицію, притиснув олігархів, націоналізував стратегічні активи, прибрав політичні виклики та збурював націоналізм. Встановивши систему, що спиралася на авторитаризм, Путін займався мікроменеджментом та був на чолі консолідації країни під своєю владою.

Наприкінці другого терміну у 2008 році Росія була порівняно стабільною фінансово і об’єднаною соціально та політично, і вона поверталась на світову арену. Путін виграв від високих світових цін на енергоносії, що дало йому змогу наповнити кремлівську казну і дозволило його урядові фінансувати поновлення стабілізації Росії.

Система Путіна своїм успіхом мала завдячувати не лише грошам. Це також вдалося через те, що він добре розумів тонку хитрість, яка виникла внаслідок глибокого знання обмежень російської єдності та викликів, що стоять перед кожним сильним російським лідером. Незважаючи на впевненість у своїй перемозі 18 березня, Путін думає про світ і Росію після себе.

Виклики, що визрівають

Навіть в часи найвищої войовничості Росія, по суті, є слабкою країною. Географічно це найбільша держава світу, і доставка енергоносіїв, продуктів харчування та ресурсів її територією є важкою справою.

Росія є домом для 160 різних етнічних груп та автохтонних народів. І сильні держави-суперники розташовані по сусідству або недалеко від кордонів Росії.

Російські лідери на зразок Путіна змушені утримувати стабільність за допомогою залізного кулака. Зі входженням Путіна у четвертий термін дві великі зміни – економічна і демографічна – загрожують його здатності утримувати стабільність і владу.

Соціальний контракт Путіна

Коли Путін прийшов до влади, він уклав неформальний соціальний контракт з російським народом для утримання фінансової та економічної стабільності.

Контракт включає залежність у зарплаті, гарантовані пенсії, надійну банківську систему, державну підтримку стратегічним підприємствам і можливості для наступного покоління.

Економічна ситуація в Росії визначає лояльність або принаймні слухняність еліт, населення загалом, війська та спецслужб. За влади Путіна Росія порівняно добре відновилась після економічних негараздів, однак нині країна вступає в тривалий застійний період після спаду, який відбивається на усій країні.

Рівень бідності в Росії наростає найшвидшими темпами за останні два десятиліття, і мінімальна зарплата є нижчою від прийнятного рівня. Пересічні росіяни витрачають половину своїх зарплат на їжу і понад 25 відсотків кажуть про постійні затримки або зменшення платні.

На початку року Кремль гасив це Резервним фондом, а нині витрачає кошти з Фонду національного добробуту, мета якого – гарантувати виплату пенсій. Російська банківська система також швидко зменшується, і Центральний банк закрив третину (чи 300) банків за останні три роки, які мали проблеми.

Економіка випереджає всі інші стурбованості для росіян. З понад 1100 протестів у 2017 році дві третини були пов’язані з економікою. Серед плакатів, які тримали люди в руках під час широких протестів червня 2017 року, були заклики до Кремля заплатити за хліб, а не за бомби – це удар по широко відомих військових інтервенціях в Сирії та Україні.

Корупція також підживлює невдоволення в Росії, яка в списку 45 найгірших країн у рейтингу Transparency International. Російський народ переважно ігнорував поширену корупцію у Путіна та його дружків, коли країна була на підйомі, але заклики до антикорупційного очищення Кремля зросли, чому сприяє популярність опозиційного політика Олексія Навального та його антикорупційних викриттів.

В аналітичній статі говориться, що таке невдоволення назріває і в російських елітах – як в Кремлі, так і серед олігархів. Еліти підтримували Путіна, допоки їхні статки були захищені і зростали. Але нині їхні бізнесові та фінансові можливості звужуються через застійну економіку і через дедалі більший тиск західних санкцій, які накладені за дії Москви за кордоном.

Все це, говориться в статті, спровокувало зростання суперництва серед еліт і зменшило здатність Путіна приглушувати або втручатися у такі баталії.

Демографія

Занепад контракту Путіна зі своїм народом та елітами також ставить його перед ще одним окремим викликом – демографією. Етнічне російське населення знано зменшується, і оцінки ООН передбачають загальне зменшення на 10 відсотків до 2030 року.

Це зменшення відбувається на тлі різкого зростання мусульманського населення з 13 мільйонів у 1990 році до прогнозованих понад 20 мільйонів у 2030 році. Ця тенденція посилює соціальну напругу між етнорелігійними групами, бо багато мусульманських регіонів Росії – таких, як Чечня та Дагестан – значно субсидуються Кремлем, і багато російських мусульман подаються до більш російсько-етнічних міст у пошуках роботи. Ця демографічна зміна також підкреслює важливу роль мусульманських лідерів, таких, як Рамзан Кадиров, і їхню здатність користуватися владою.

Зміна поколінь також охоплює Росію, і майже третина населення країни народилася після розпаду Радянського Союзу у 1991 році. Цей демографічний клас переважно знає лише Путіна як лідера своєї країни і майже не пам’ятає хаотичні 1990-і.

Росіяни, які нині вступають у доросле життя, не є проти Путіна як такого, але вони хочуть мати змінюваність лідерів, а не просто очікують продовження правління Путіна. Недавнє опитування Центру Левади каже, що лише 15 відсотків росіян віком 18–24 роки вірять, що Путін служить інтересам російського народу, а 74 відсотки вважають його винним у проблемах Росії.

Зовнішні виклики

У статті говориться, що Росія має протистояння із Заходом, що лише погіршує справи вдома через американські санкції. Росія розширює свої амбітні програми переозброєння на тлі пришвидшення гонки озброєнь і підриву чинних договорів про контроль над озброєннями. Оборона є тим питанням, у якому Путін постійно займає тверду позицію і вкладає все більше грошей в оборонний сектор, незважаючи на бюджетні проблеми, говориться у статті.

Росія налагоджує зв’язки з Китаєм та багатьма близькосхідними країнами. Окрім озброєнь, Росія інвестує в дорогі енергетичні проекти з Туреччиною, Китаєм та іншими, аби мати гнучкість, коли йдеться про залежність від західних енергетичних ринків.

«Путін намагається сильно позиціонувати Росію за кордоном, аби убезпечити країну від шокових хвиль вдома. Але більша роль на світовій арені збільшує увагу іноземних гравців, які натомість можуть втручатися в справи Росії. Кремль намагався пригасити іноземні спроби увійти в Росію через медіа та соцмережі, але тверда рука уряду лише підживлює спротив всередині країни», – мовиться в аналітичній статті.

Політика і Путін

Чим довше лідер залишається при владі, тим більше ресурсів витрачає він чи вона, аби утримувати таку владу, говориться в статті.

Нині Путін вдається до стратегії, дозволяючи повернення певного рівня політичної дискусії в Росії після десятиліття цензурування незалежних та іноземних ЗМІ, вбивств та арештів журналістів та опонентів і поширення меседжів, які контролюються державою. За останні кілька років погляди, які відрізняються або ставлять щось під сумнів, знову почали з’являтися – навіть у державних ЗМІ.

Автор зазначає, що у Кремля є розуміння, що російський народ – на всіх рівнях – прагне майданчиків, де може висловити незгоду і просувати свій порядок денний. І нині порівняно прогресивний політичний дискурс лунає від протестувальників, ЗМІ, аналітичних установ, підприємців та політиків, поширюючись за межами свого соціального класу чи середовища. Але такий діалог містить ризик, бо Кремль думає, наскільки він може дозволяти такі голоси та погляди без того, щоб не зазнати шкоди.

«Повернення політичних дебатів ще не означає, що Путін постав перед реальним опонентом чи значною опозицією. Натомість його справжніми суперниками є виклики перед країною і система культу особи, яку він збудував довкола себе», – читаємо в аналізі Stratfor.

Це спонукає Путіна – і більшість його країни – думати про Росію без нього – це тема, яка раніше була заборонена в російських ЗМІ.

В радянські часи кремленологи вивчали порядок розсадки членів Політбюро в ложах Большого театру, аби визначити значущість та переваги членів еліти. Сьогодні кремленологи дивляться на хокейні матчі Путіна на Красній площі або на відео мачо-витівок представників еліти, як-от жовтневе пірнання з берега регіональних лідерів.

Кадрові призначення та такі демонстрації є методом Путіна школити наступне покоління для урядування та популярності в очах громадськості. Але, читаємо в статті, навряд чи Путін вибере одного наступника, але він, можливо, спробує перетворити персоніфіковану систему на щось більш колективне, щось на зразок старого радянського Політбюро.

«Спроби створити пост-путінську систему на тлі того, що Росія постала перед багатьма внутрішніми та міжнародними викликами, схоже на найбільше випробування для Путіна. Знаючи недавню історію Росії, Путін спробує мати успіх там, де інші російські лідери, такі, як Леонід Брежнєв та Михайло Горбачов, зазнали невдачі, – пише Лорен Ґудріх. – Міра його успіху стане яснішою в найближчі роки, які покажуть життєздатність дотеперішньої стабільності Росії та здатність утримувати своє місце у світі».