"Нині дочка українська з волі Божої та завдяки турботі нашої церкви-матері зросла і утвердилася", - митрополит Київський і всієї України Епіфаній (відео)

Про це у своїй промові заявив митрополит Київський і всієї України Епіфаній у Стамбулі, передають Патріоти України з посиланням на Прямий.

Далі повний текст промови Епіфанія:

"Ваше Всесвятосте Варфоломій, архієпископи Константинополя, нового Риму і Вселенський патріарх! Улюблені у Христі співбрати-архієреї, побожні клірики та миряни. Ваша високоповажносте, президент України Петро Олексійович Порошенко та інші представники української держави. Всі, хто зібрався в цей особливий історичний святковий день у патріаршому храмі великомученика Георгія, та навколо нього.
Від початку проповіді божественного Євангелія, з великої милості своєї Господь серед інших багатьох народів через слово апостольське спустив істину і нашим прабатькам. Святий апостол Андрій Первозваний був посланий у краї навколо Чорного моря. І, як свідчить нам літопис, проповідував у Херсонесі кримському.

А потім разом з учениками підняв по річці Дніпро до місця, де нині стоїть Київ, і благословив його.

Засновник цієї великої церкви був першим проповідником і для нашого краю. І тим поклав початок особливого зв’язку між матір’ю великою церквою Христовою у Константинополі та дочкою – церквою Київською. І так від часів апостольських слово Боже і молитва ширились в землях, які нині складають нашу Україну. Хоча весь народ наш ще не прийняв хрещення і минуло багато часу, доки звершилось це.
У ІХ столітті по Різдві Христовому, як свідчать літописи, народ русів, який до того воював з державою ромелів і з цим містом, став навертатися до Бога, а правитель наш, побожний князь Оскольд, прийняв хрещення і навіть постраждав за це від язичників. Далі княгиня Ольга, що навернулася від темряви до світла, продовжила подібно до апостолів поширювати Христову віру, до чого особливо надихнуло її перебування у цьому великому місті. А онук її, великий рівноапостольний князь Володимир 988 року довершив діло, розпочате задовго перед ним, коли охрестився і привів до хрещення весь свій народ: предків наших, Київ і всю Русь.

Від того часу минулого понад тисячу років. Але, як посли князя Володимира, у давній час сказали про богослужіння Вселенського патріарха, свідками якого вони були, так і ми сьогодні можемо сказати про цей історичний день. Не знаємо, на неба чи на землі ми – бо немає на землі такого видовища та такої краси. І не знаємо, як розповісти про це. А знаємо тільки, що перебуває тут Бог з людьми.

Від часу утвердження митрополії Києва і всієї Руси протягом семи століть мати-церква, Вселенський патріархат незмінно виявляла свою турботу про нашу церкву, свою дочку, дбаючи про те, щоб вона зростала у побожності та благочесті, з гідністю служила проповіді Євангелія та приводила до спасіння тих, хто увірував. Плодом цього стало поширення віри християнської, православної з Києва по всій Русі – на північ та на схід. Завдяки чому Боже слово прийняли багато сусідніх народів.

І хоча, як відомо, через обставини часу і дії сил світу цього понад три століття зв’язок наш з матір’ю-церквою був ослаблений. Однак ніколи не був забутий і не розірваний. Побожний український народ і його помісна церква, прийнявши від проповіді апостольської і від матері-церкви православну християнську віру, навчившись божественним догматам вселенських соборів та вченню святих отців, прийнявши священні канони як зразок для церковного життя, – всього цього незмінно дотримувалися і дотримуються.

Тож як після темряви нічної знову сходить сонце, так і нині давня несправедливість завдяки мудрості Вашої Всесвятості та святого і священного синоду, матері великої церкви Христової усунута, а справедливість відновлена. І нині дочка українська з волі Божої та завдяки турботі вас, нашої церкви-матері, зросла і утвердилася. На Об’єднавчому соборі, скликаному в Києві з благословення Вашої Всесвятості та за підтримки української держави і нашого президента, розділення, які до недавнього часу мали місце в нашій церкві – усунуті. А єднання – відновлене.

Видимою ознакою цього є ми, українські ієрархи, хто на ваше запрошення, Ваше Всесвятосте, прибули на це торжество. Колись ми були поділені, а тепер ми єдині. Тому, як раніше інші дочки великої церкви Христової, зокрема в країнах балканських, зверталися до цього апостольського вселенського патріаршого престолу за благословенням на автокефальний устрій свого життя. І отримали те, чого просили.

Так і наша помісна церква звернулася до Вашої Всесвятості і отримує те, чого просила. Благословенна ця мить. І радістю та вдячністю наповнюються наші серця. І ці почуття ми висловлюємо у молитвах, які в нинішній день свята за божественною літургією, з особливим натхненням ми підносимо до Бога. Адже саме найменування цього таїнства – "євхаристія", тобто "подяка".

Звершуючи це таїнство, ми виходимо за межі тимчасового буття через причастя тіла і крові Христових, єднаємося з богом і між собою – як єдине тіло церкви, глава якого сам Спаситель, Господь Ісус Христос.
За умовами часу і простору, євхаристія звершується багатократно і у багатьох місцях, але завжди залишається єдиною. Так і Церква Христова, складаючись з людей і живучи в умовах світу, встановлює порядок свого зовнішнього буття, щоб найкращим чином послужити спасінню вірних, створюючи помісні церкви.

Однак всі ми незмінно залишаємось єдиною святою соборною і апостольською церквою. Бо, як свідчить апостол Павло, один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець всіх, який над усіма, і через усіх у всіх нас.

Разом з молитвами подяки ми також сьогодні підносимо до Бога прохання про наш український народ, який вже 5 років страждає від війни, принесеної ззовні в наш мирний дім. Ми просимо Вашу Всесвятість і матір-церкву, і всі помісні церкви молитися про справедливий мир для України. І віримо, що як Бог почув наші спільні щирі молитви про мир і єдність для нашої церкви та виконав на благо те, про що ми просили, так Господь почує і ці молитви та дасть державі нашій мир і єдність, а народу українському – благополуччя і процвітання.

Особливо ми просимо божого заступництва для тих, хто за свою любов до України зараз терпить полон, несправедливе ув’язнення чи переслідування, страждає від війни та поневолення.

Всім відомо, якою пошаною оточене серед нашого побожного народу свято Покрови Божої Матері, встановлене на честь захисту, що його Пречиста Діва в давній час чудесно надала цьому місту, коли його раптово оточили вороги і не було сподівання на силу людську. Тому ми просимо також і пресвяту владичицю, нашу Богородицю, не полишати без свого Покрову та захисту всіх, хто його зараз потребує.

Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, навчає нас святий апостол Павло. Тому серед багатьох слів вдячності, які звучать у ці дні, буде несправедливим оминути подякою наших наставників, наших святителів. У 1992 році митрополит Київський Філарет був несправедливо підданий покаранням, а 1997 року на нього з недогматичних причин було проголошено анафему.

Але Ваша Всесвятість і матір-церква розглянули його апеляцію і усунули несправедливість. Великий труд він здійснив для церкви, від юності своєї присвятивши себе служінню їй, і за це йому наша вдячність як духовних дітей своєму старцеві і наставнику.

Ми сьогодні будемо молитися за його здоров’я і довголіття, а також за митрополита Макарія, який також багато потрудився для української церкви. А також піднесемо молитви за упокоєння душ ієрархів, імена яких назавжди залишилися в нашій церковній історії: Мстислава Скрипника, митрополита Володимира Сабодана та інших ієрархів, які потрудилися для того, щоб нинішній день настав.

Нехай Бог благословить миром і всіма благами нашу матір-Україну!".