Пам'ятаймо, кого втратили: 10 цитат Мирослава Поповича

1. "Поки людина жива, ми не можемо про неї нічого сказати, бо сьогодні вона зробила один вчинок, а завтра – зовсім інший і перекреслила все те, що було раніше. Вся людська біографія – це сукупність вчинків. І сенс життя теж стосується усієї цієї сукупності вчинків, останнім з яких є відхід людини. Після смерті вже можна сказати: ця людина - … І перерахувати факти її біографії".

2. "Питання навіть не про те, для чого жити. Питання в тому, для чого вмирати. Якось я спитав рядового бійця, за що він йде на смерть. Він подумав і сказав: "Всі - за Україну. У кожного Україна своя". Ви знаєте, я не задоволений цією відповіддю. Дуже погано, що нас змушують вибирати своє майбутнє на краю могили. Суспільство кожного дня чує одне й те саме – влада погана, ганьба, а що буде завтра – ніхто не знає. Уже 20 років у нас однаковий передвиборчий "джентльменський набір".

3. "Ми сьогодні іноді навіть забуваємо, що нинішня війна – війна принципів. Ми знаємо – і це правда, – що йде війна між Росією й Україною: вона не оголошена як війна, але ми всі знаємо, що вона собою являє. І до цього звелися всі суперечності, які існували, що дуже небезпечно: справа не в мові і навіть не в незалежності – не про це йде мова, а про те, що ми повинні побудувати суспільство з людським обличчям".

4. "Всі ми ставимо перед собою запитання: хто я і хто – вони? І коли відповідаєш собі, що я – еліта, то на цьому вже можна ставити крапку. Бо якщо я – еліта, то хто ж вони? Українська культура – це не суцільний шар, вона має дві складові: елітарну та низову. Нам намагались нав‘язати суто селянську культуру, але це не вдалось – бо вмішалась елітарна. Історія національно-визвольного руху в Україні – це завжди була історія створення національної еліти. Така еліта вже існувала на початок ХХ століття, і завдяки цьому люди згадали, що Малоросія – це Україна, і що вона має право на самостійність".

5. "Зрозуміти можна лише тоді, коли співвідносиш із певним цілим. Скажімо, в квантовій механіці не можна керуватись поняттям причини. Не можна питати: чому електрон був у цій точці і попав звідти не сюди, а туди. Треба виходити з поняття ймовірності, і якщо ймовірність буде дорівнювати одиниці, то це - причина. Звикнути до того, що є речі, які не можна побачити (а значить, і уявити) – це крок до кращого розуміння світу".

6. "Бувають цілі епохи, коли добро стає "заразним" (до речі, зло не може бути "заразним"). Мені здається, що ми живемо в таку епоху. Зараз є всі умови, щоб люди народжувались не лише біологічно, а й соціально, щоб вони мали на собі "печать божу". І саме це так вражає іноземців – вони собі уявити не можуть, щоб так боротись за європейські цінності".

7. "У кожного з нас є щось таке, на що ми піти не можемо. Це те, що робить людину такою, яка вона є. Якщо дивитись на людину так, то вона не розсипається на сукупність вчинків – бо є щось, що тримає її".

8. "Але людина – це не є те, що вона зробила. Добре з цього приводу сказав Шолом-Алейхем: "Людина – це те, чим вона може бути". А оце "може бути" - не покладеш на папір. Кажуть: історія не знає умовного способу. Неправда! Вся історія – це і є умовний спосіб. Кожну хвилину ми можемо бути тут або в іншому місці, можемо зробити щось таке або зовсім інше. Інакше не було б свободи прийняття рішення. І оскільки є можливість бути іншим, не таким, як сьогодні – людина відповідає за своє життя і вчинки".

9. "Можна взяти собі за точки координат людську мерзоту, а можна вибрати гарне. Це не означає, що, вибравши хороше, будеш щось виправдовувати, – може, навпаки, станеш більш нетерпимим до людей, вимогливим до своїх близьких, – але це здорове невдоволення. Коли є позитивна точка відліку – добро, хороша людина, друг, – то все вибудовується від неї так, що не перевертається і не веде до катастрофи".

10. "Я людина вже немолода, і можу сказати: людина проходить багато народжень. І це цілком прозаїчна річ. Колись тебе струсане якесь явище, яке ти побачиш або в якому візьмеш участь, - і ти зрозумієш, що жив неправильно. Цього боятись не треба, але це буває з усіма".