Патріоти відзначають 152-річчя великого сина України

Він належав знатного галицького роду Шептицьких, передають Патріоти України з посиланням на zik. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит.

Справжнє ім’я митрополита Роман Марія Александер Шептицький. Він народився у с. Прилбичі (тоді Яворівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, тепер Яворівського району Львівської області). Майбутній галицький митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду графів, який у XIX столітті зазнав полонізації, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище «Шептицький» від родового маєтку – села Шептиці (Шептич), пише Вікіпедія.

Його тато – граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати – графиня Софія (Зофія) Фредро. Бабуся – Зофія з Яблоновських гербу Гжимала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.

Про ранні роки життя Митрополита відомо з книги спогадів його матері Софії Шептицької. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов’ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.

Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1884 р. Роман поїхав з братом до Німеччини (Вроцлав) на правничі студії в університеті. У 1886 р. вперше відвідав Рим. Влітку 1887 р. завершив університетські студії. 11 серпня цього року на пропозицію батька вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув в Добромильський монастир, щоб ознайомитись з життям отців василіян. У жовтні 1887 р. батько відправив Романа у подорож до Росії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Поділля, Київ, Москву.

8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції у папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім’ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років.

27 квітня 1888 р. Роман повернувся до Кракова, через три тижні здобув науковий ступінь доктора права.

29 червня 1888 р. граф Ян та графиня Софія супроводили сина до Добромильського монастиря отців Василіян. 13 вересня 1888 р. Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей.

11 серпня 1892 р. брат Андрей склав вічні обіти у Кристинопольському монастирі. 3 вересня 1892 р. єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвятив його на священика. 11 вересня 1892 р. ієромонах Андрей відслужив першу Божественну Літургію у родинному селі в Прилбичах.

Упродовж 1892–1894 р. Андрей Шептицький завершив богословські студії у Кракові, які були перервані його важкою недугою. У той же період (1892–1896) отець Андрей виконував служіння магістра новиків у Добромильському монастирі. 20 липня 1896 його призначили ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897 разом з отцем Платонідом Філясом починає видавати часопис «Місіонар» – місячник-бюлетень «Апостольства молитви». У 1898–1899 викладає богослов’я у Кристинопольському монастирі, пише Вікіпедія.

Коротке єпископство у Станіславові (Івано-Франківськ) Андрей Шептицький розпочав із візитацій на Гуцульщині і Буковині. Ніхто з його попередників не писав до гуцулів послання їхнім діалектом.

У 1899 р. імператор Франц-Йосиф І іменував Шептицького Станіславівським єпископом, а папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17 вересня 1899 р.). Після смерті митрополита Юліяна Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 р. був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901 р. у соборі св. Юра у Львові.

Митрополит Андрей двічі відвідав Росію та Білорусь (1907 р., 1912 р.). Сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви. У 1917 р. в Петербурзі було проголошено Російський греко-католицький екзархат, а її екзархом призначено о. Леоніда-Леонтія Фьодорова. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, а в 1908 р. направив туди для місійної діяльності монахів-студитів. У 1907 р. Шептицький добився призначення єпископа для США (Сотер Ортинський), а в 1912 р. для українських поселенців у Канаді (Никита Будка). Перебуваючи у Києві, митрополит призначив о. Михайла Цегельського екзархом для католиків візантійського обряду в Україні. У 1910 р. брав участь у євхаристійному конгресі в Монреалі.

Андрей Шептицький був ініціатором унійних Велеградських конгресів (1907–1928 рр.), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців. У 1901 р. заснував монастир Студійського Уставу, ігуменом якого був його рідний брат Казимир-Климентій. У 1913 р. запросив до Галичини чин Редемптористів (ЧНІ), які прийняли східний обряд. Опікувався жіночими згромадженнями: СНДМ, Пресвятої Родини, Студиток, Милосердя, свщм. Йосафата. Скликав Синоди та Собори УГКЦ (1905 р., 1940–1944 рр.).

Митрополит не залишав свого народу в часі Першої та Другої світових воєн. Усвідомлючи його міжнародний авторитет та значення праці для УГКЦ, царський російський уряд у вересні 1914 р. ув’язнив та відправив митрополита на заслання до Суздальського Спасо-Євфиміївського монастиря, де він перебував до 1917 р. У міжвоєнний період митрополит продовжував роботу з розбудови УГКЦ. З його ініціативи засновано Львівську греко-католицьку богословську академію (1928 р., ректор о. Йосиф Сліпий), Богословське наукове товариство (1923 р.), Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Йосифа-Веніамина Рутського (1939 р.).

Вважаючи справу розбудови освіти й культури засобом національної оборони поневоленого народу, митрополит засновує Український національний музей (1905 р.), відстоює необхідність утворення українського університету у Львові, підтримує приватні народні школи ім. Б. Грінченка, князя Данила, єдину міську українську школу ім. М. Шашкевича, товариства «Просвіта», «Рідна Школа», Наукове Товариство ім. Шевченка, читальні, школи для ремісничої і гімназійної молоді, організації «Пласт», «Луг», «Сокіл-Батько», «Українська Молодь Христові», сприяє видавництву журналів для молоді «Наш Приятель», «Поступ», «Українське Юнацтво». В його особі знайшли надійного покровителя і мецената молоді художники, музиканти. Дбаючи про фізичне здоров’я свого народу, відкриває Народну лічницю (1903 р.), Порадню для матерів, дитячі садочки, сиротинці. Помагав розбудовувати економічні установи (Іпотечний банк, товариство взаємного страхування «Дністер», та ін.).

На його думку зважали як тодішні лідери іноземних держав, так і провідники українського руху.

Митрополит рішуче обороняв свій народ перед окупантами. Зокрема різко виступив проти штучного голоду 1932–1933 рр. (Пастирське послання «Україна в передсмертних судорогах») та нищення польським урядом православних церков на Великій Україні.

Передбачаючи наростання репресій проти церкви, митрополит таємно 22 грудня 1939 р. висвятив на єпископа з правом наслідства о. Йосифа Сліпого. У жовтні 1939 р. призначив екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єпископа Николая Чарнецького для Волині та Полісся, о. Климентія Шептицького для Росії та Сибіру та ін.

Як глава УГКЦ своєю наполегливою діяльністю домагався, щоб український національний рух дотримувався засад християнського патріотизму, а церква відігравала роль духовного і морального авторитету для українського народу. Метою життя митрополита була єдність Української Церкви та побудова Української Держави, «наділеної християнською душею».

Під час Другої світової війни Шептицький ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції. 30 червня 1941 р. він благословляє проголошення відновлення Української Держави. Злочини НКВД у 1939 р. були причиною вітання 5 липня 1941 р. німецької армії. Були на те й особисті причини: 27 вересня 1939 р. у с. Прилбичах працівники НКВД розстріляли його рідного брата Леона з дружиною, сімейний маєток пограбовано, знищено родові документи.

Ніхто з єпископів у цілій Європі не виступав так відкрито й беззастережно проти нацизму та фашизму. Засуджуючи переслідування євреїв, звернувся (грудень 1941 р., лютий 1942 р.) з протестом до Гіммлера проти нищення єврейського населення у Галичині, пише листа до папи Пія ХІІ. За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалася у монастирях та митрополичій резиденції у Львові.

Митрополити Андрей Шептицький помер через три місяці після зайняття радянськими військами Львова (27 липня 1944 р.) 1 листопада 1944 р., повідомляє офіційний сайт Центрального державного історичного архіву України м. Львова.