"Під час війни мені подзвонив Вакарчук і запропонував допомогу", - Катамадзе

Про це українським журналістам розповіла джазова співачка і композитор з Грузії Ніно Катамадзе, передають Патріоти України.

— Я прочитала у вас на сайті, що сенс творчості — у проникненні в суть складних явищ життя, але зараз епоха Instagram і всі люблять позитивні історії, ніхто не любить складні ситуації. Ви ж готові говорити про провали, про якісь складнощі, про те, як було до і після.

— Впевнена, що цікавіше, коли ти доходиш до провалу і вже спроможний оцінювати... Це найважливіший виклик, бо допомагає тобі йти далі.

І позитив... Знаєте, не зовсім правильно, що люди нібито хочуть говорити тільки про позитив, не люблять глибину, стан духовності. Ні, просто люди хочуть бути цивілізованими, європейцями, бо ми все одно перебуваємо під впливом Радянського Союзу, а цей стереотип хочеться змінити. Це тимчасовий процес. Все одно є люди, які люблять читати книги, грають класичну музику, пишуть драматургічні твори і беруть участь у театральних фестивалях. Тобто все одно духовне життя триває, і це цікавіше.

— Але я кажу про те, що успішні жінки, які слугують символом, не хочуть говорити про погане, незважаючи на те, що є і негативні моменти в житті. Просто тому, що вірять: їх місія — це позитив.

А потім виростає ціле покоління дівчаток, які думають: "Ні, все, треба розлучатися, бо у Ніно ідеальний шлюб, а у мене все не так". Тобто ми так звикли до успішних історій, що іноді хочеться запитати: "А ви пам'ятаєте якийсь провал?" Розкажіть про це.

— Звичайно. Адже краса і в тому, щоб уміти пережити провал красиво. Коли ти радісний і у тебе народжується синочок, виходять гарні мелодії —все зрозуміло.

Але коли у тебе труднощі, коли у тебе сльози... Як ти це переживаєш? Питання ж у цьому. А про те, що у Ніно чудові чоловік і син... Я їх бачу дуже рідко.

Коли Ніколаші (синові Катамадзе. — Ред.) був рік, у мене у Києві тривав концерт. І весь цей час я плакала, пила вино і плакала, бо хотіла бути поруч із ними. Ось такі труднощі бували.

— Яку оцінку ви б поставили собі як дружині?

— Двійку, абсолютну двійку. Я домашня, я Лев, тому я люблю готувати, я люблю, коли ми разом трапезуємо, я люблю бути разом і створювати свято — я все це люблю. Але дружина — це коли ти слухаєшся з ранку до вечора.

Я люблю бути слухняною, але не виходить, тільки з початку вересня у мене вже четвертий переліт. Так що з 15 днів я дев'ять провела у дорозі.

— Де ви побували останнім часом?

— Я була у Мінську, у Франкфурті і ось зараз у Києві.

— Я читала, що під час війни у Грузії ви тісно спілкувалися зі Святославом Вакарчуком, потім були на його стадіонному концерті. Чи підтримуєте ви зараз із ним стосунки чи може зустрічаєтеся з кимось із інших українських музикантів під час своїх гастролей тут?

— Під час війни він дійсно мені кілька разів подзвонив, пропонував допомогу. Просто там була інша ситуація і я, звісно, вдячна йому за це, там було нелегко.

Що стосується зустрічаюся чи ні, то при нагоді бачимося. Коли є час, ми завжди в якомусь клубі, на сейшенах знаходимося. Тому що Україна і Київ — це для мене дім і мені всюди добре, я люблю людей. Дуже люблю Івана Дорна, Джамалку, вона мене дуже цікаво привітала із Днем народження.

Є музиканти, з якими я із задоволенням спілкуюся, але коли йдуть концерти, то спілкуватися важко. Після концертів я відразу їду, проте якийсь контакт музичний підтримуємо.

— А на що ви можете витратити останні гроші?

— На музичний інструмент.

— Ви самі це робите чи ходите з колективом?

— Коли ми перебуваємо в місті, в якому точно знаємо, що є музичний магазин, то йдемо туди разом. Я зараз придбала фантастичний ритмічний прилад, який хочу якнайшвидше увімкнути.

— Ви завжди дуже добре виглядаєте, тому асоціюєтеся зі свідомістю шопінгу. З вами трапляються такі дівчачі напади?

— Буває. Я ж теж дівчинка, але тільки без часу. Тому я працюю з дизайнерами, яким пояснюю, що саме мені потрібно.

Хоча для сина і чоловіка завжди знаходила час для шопінгу. Наприклад, одного разу виявила, що у сина немає туфельок перед школою ...

— Ви просто ходили купувати синові туфельки перед школою?

— Так.

— Як ви ставитеся до того, що продавці взуття хочуть із вами сфотографуватися?

— Дуже добре, я люблю все це. Ці люди для мене дуже дорогі. На початку моєї кар'єри такі люди допомагали мені вижити, стати сміливою і йти далі.

— Я читала зворушливу історію про те, як ви вже в дорослому віці вирішили віддячити сусіду-греку, який підвозив вас на машині в дитинстві.

— У мене було фантастичне дитинство, адже я росла в казковому місці. І, дійсно, поруч зі мною жив сусід, який 10 років підвозив мене до школи. Просто так, щодня.

Кілька років тому мені так захотілося прийти до нього і сказати за це спасибі. Ви знаєте, якою була його реакція? Він спершу не зрозумів. Сказав: "Так-так, я навіть на це не розраховував". Для нього доброта була настільки природним явищем, що навіть не думав про це. Таких людей я люблю.

— Ви часто повертаєтеся до місця, де ви росли?

— Нечасто, але завжди повертаюся. У мене там традиції, я зупиняюся в кожному будиночку, всіх обіймаю. Для мене дуже важливо не забувати: ці місця, цих людей, яких щиро люблю. І знаю, що вони мене теж любили і люблять. Хоча я і була першою хуліганкою на всю округу. Між іншим, до школи я теж завжди заходжу.

— Що важливо для сьогоднішньої Ніно Катамадзе?

— Мені сьогодні дуже важливо...

— Можливо якісь прості речі?

— Ні, не прості речі. Мені дуже важливі політичні моменти. Зараз вибори у Грузії, для мене це дуже важливо. Хочу, щоб ми зробили правильний вибір. Ви прочитали багато інтерв'ю і звідти дізнаєтеся, що я з власної волі грузинка.

Мені дуже важливо, як ви будете тут жити, тобто як дихає моя душа. Мені дуже важливо, щоб держави, які поводяться абсолютно варварськи, отямилися і зрозуміли, що не можна втручатися в чужий простір.

Також важливо, щоб моє ставлення до музики залишилося справжнім, чистим, бо я не можу інакше жити.