Після анексії Криму вивісив на своєму даху український прапор: Ув'язнений окупантами Володимир Балух приносить себе у жертву - герой голодує вже 13 діб

Після анексії Криму Володимир Балух повісив на даху свого будинку український прапор і відмовився від російського паспорта. Наприкінці 2016 року його обшукали та затримали співробітники ФСБ, - пише "Крим.Реалії", передають Патріоти України.

Вони стверджували, що виявили на горищі його будинку 90 патронів і кілька тротилових шашок. Роздольненський суд 16 січня виніс вирок Балуху: три роки та сім місяців ув'язнення і штраф в розмірі 10 тисяч рублів. Пізніше Верховний суд Криму скоротив термін ув'язнення активіста в колонії-поселенні на два місяці. Володимир Балух свою провину не визнає.

Експерт Кримської правозахисної групи Володимир Чекригін зазначає, що українська влада намагається вплинути на ситуацію з Володимиром Балухом на рівні омбудсменів. «Сьогодні можна тільки здогадуватися про стан здоров'я Володимира Балуха. Найімовірніше, воно погіршилося. Всі ми розуміємо, що голодування укупі з наявними проблемами зі здоров'ям ніяк не могли покращити ситуацію. На жаль, адвокати поки не можуть пробитися в СІЗО до Володимира Балуха. Адміністрація пояснює це великими чергами на побачення. На жаль, українська держава поки що обмежується лише заявами з вимогами звільнити політв'язня. Наскільки я знаю, новий український омбудсмен Людмила Денісова надіслала лист російській колезі Тетяні Москальковій з проханням пустити лікарів до Володимира Балуха ‒ хоча я не дуже довіряю російським лікарям. Але якщо росіяни пришлють у СІЗО комісію, то, швидше за все, не знайдуть порушень», ‒ каже він.

Адвокат Володимира Балуха Ольга Дінзе вважає, що її підзахисного потрібно вивозити із СІЗО в звичайну лікарню.

«Я думаю, що ми побачимося або наприкінці березня, або на початку квітня. Перший перегляд суду призначений на 2 квітня. Медичну допомогу Володимиру Балуху надають в межах слідчого ізолятора. Але ми не можемо сказати, що це належна допомога. Його необхідно вивозити до цивільної лікарні. Ми зверталися з такою заявою, але нам відмовили, оскільки наявного лікування нібито достатньо. Діагноз Володимиру Балуху так і не встановили, поки він перебував під домашнім арештом. Я не думаю, що голодування може справити на владу якийсь вплив, та й він, швидше за все, не переслідує такої мети. Це вже крик душі, протест проти всього», ‒ зазначає юрист.

Дружина Володимира Наталія Балух так прокоментувала його голодування: «Ми, по суті, не спілкувалися на суді. А так мені з ним не дозволяють побачення, тому що ми не розписані. Напевно, нічого й не зміниться від того, що він буде голодувати. Звичайно, хвилюємося і я, і мама, що він пішов на це. Мама взагалі у шоковому, у пригніченому стані».

Речник Міністерства закордонних справ України Мар'яна Беца озвучує офіційну позицію відомства: «Ми категорично засуджуємо всі незаконні дії окупаційної влади в Криму щодо Володимира Балуха, який незаконно засуджений за політичними мотивами. На жаль, у нас немає прямого доступу й можливостей для дипломатичного захисту, оскільки півострів ‒ це тимчасово окупована територія. Ми працюємо через правозахисників і громадські організації, тиснемо на Росію через дипломатичні канали, щоб вона як держава-окупант виконувала свої зобов'язання щодо допомоги нашим громадянам. Ми висловлюємо рішучий протест проти того, що відбувається, і вимагаємо негайного звільнення Володимира Балуха».

Російська правозахисниця Тетяна Щур переконана, що тюремне голодування в умовах Росії має сенс тільки при наявності широкого розголосу. «На жаль, в наших тюрмах цей захід неефективний,‒ вважає вона.‒ Російська пенітенціарна система настільки байдужа й нелюдська, що на тюремників акції на кшталт голодування не діють. Ув'язнені вдаються до цього досить часто, але не досягають своєї мети. Але що стосується голодування публічної особи ‒ якщо це дуже розкручена фігура, є широке інформаційне поле із залученням іноземних ЗМІ, то акція може бути ефективною. Володимир Балух, який ухвалив рішення голодувати до кінця, приносить себе в жертву. Підтримати його можна тільки дуже сильним публічним висвітленням такої жертовності. Домогтися чогось можна тільки серйозним зовнішнім тиском на тюремників. Адміністрації СІЗО наплювати на ув'язнених, вона боїться тільки начальства».

Водночас, за словами правозахисниці, для Володимира вдаватися до таких кроків дуже небезпечно: до українських політв'язнів поблажливості немає.