Поет і чекістка, або Як дружина Володимира Сосюри доносила на свого чоловіка (фото)

При цьому «Даніна» – такою було чекістське псевдо Марії Сосюри, розповіла про свою співпрацю з органами держбезпеки не тільки чоловікові, а й коханцеві, особистому лікарю та випадковому знайомому. За розголошення «державної таємниці» її засудили до 10 років таборів, передають Патріоти України.

Марія Данилова і Володимир Сосюра познайомилися ще до того, як Сосюра став відомим поетом. Це сталося в Донецьку (тоді Сталіно -ред.) після концерту до дня народження Тараса Шевченка. Марія народилася в російському Ленінграді, закінчила балетну школу і була на 12 років молодшою за Володимира Сосюру.

У 1931 році вони одружилися, а через 10 років її завербував НКВД. Це сталося у Росії: чи то у Москві, чи то в Уфі, куди подружжя евакуювали з України. В українських архівах доносів Марії Сосюри виявити не вдалося, однак про те, що вона їх писала, стало відомо завдяки справі, заведеній за звинуваченням у розголошенні державної таємниці. Марія «розкрила» себе – спочатку чоловікові, а потім ще кільком знайомим.

Але це цілком могло зійти їй з рук, якби вона не написала листа голові Спілки письменників УРСР Олександру Корнійчуку.

«Зараз, до з'їзду, я повинна пропрацювати кілька кандидатур, щоб не було неприємностей на з'їзді. Але навколо мене повно розмов, що я така і сяка... можливо, я погано конспіруюся. Місце моєї явки: готель «Театральний», кім. 26. Може, хтось бачив, як я заходила і виходила з готелю ... Але не вірте про мене нікому, що я аморальна, розпусна і т.д ...Словом те, що я Вам відкрила, – це державна таємниця, за яку я можу поплатитися життям... Я склала присягу. Я вам довірила своє життя. Якщо я відкриюся – мене знищать націоналісти. Якщо Ви мене відкриєте – мене вб'є Радянська влада».

Едуард Андрющенко, який вивчав цю справу в архіві СБУ, каже, що документів, які б свідчили про розлучення подружжя, йому виявити не вдалося, хоча біографи поета стверджують, що він був тричі одружений.

За словами Андрющенка, Володимир Сосюра писав прохання про перегляд справи дружини, але за життя Сталіна нічого не допомагало. Тільки лист Марії Сосюри до Хрущова дав результат. Марія не просила поблажливості до себе, а лише просила, щоб її знову допитали. Суд знизив їй термін до трьох років ув'язнення, а оскільки на той час вона вже відсиділа п'ять років – її відпустили на свободу.

«Якби Марія поставилася до співпраці так, як цього вимагали її куратори, тобто нікому не розповідала про це, можливо, це так і залишилося б таємницею. Вона залишилася б на волі, а історики не мали б навіть тих мізерних подробиць, які є», – каже дослідник.

Володимир Сосюра: талант і неоднозначність

Володимира Сосюру не можна назвати абсолютно лояльним до радянської влади. У його біографії, з точки зору сталінського режиму, були «темні плями», розповідає дослідник. Наприклад, він воював в армії Української народної республіки.

Деякі його твори в різні роки вважалися «ідеологічно невитриманими» (наприклад, вірш «Любіть Україну»). У радянській пресі його звинувачували в «буржуазному націоналізмові».

Володимир Сосюра був змушений виправдовуватися і час від часу доводити свою лояльність режиму. Але, навіть якщо не враховувати цього, то протягом всієї історії Радянського Союзу чекісти завжди цікавилися настроями і поглядами у письменницькому, і загалом мистецькому, середовищі. ЧК, НКВД, МГБ, а потім КДБ, завжди у цій сфері «тримати руку на пульсі».

Всі прекрасно розуміли, що навіть ті діячі культури і мистецтва, які виступали з одами компартії, Леніну, Сталіну й жодним чином не декларували свої «інакші» погляди, насправді у приватних бесідах могли щось крамольне, заборонене висловлювати. І це доходило до органів завдяки агентам.

«Ми не можемо однозначно сказати, чому так сталося, і Марію Сосюру змусили доносити на чоловіка, тому що її агентурна справа, швидше за все, не збереглося. Але можна припустити, що вона повинна була спостерігати за настроями, розмовами не тільки чоловіка, але й усієї письменницької тусівки того часу», – пояснює Едуард Андрющенко.

Він нагадує, що всі тоді один з одним спілкувалися, всі прекрасно знали, хто що сказав і хто яких поглядів дотримується. Більш того, всі заслужені літератори жили в Києві в одному будинку «Роліт» (тоді на вулиці Леніна, а тепер – вулиці Богдана Хмельницького - ред), усі були сусідами.

– Чи є у справі відповідь, чому Марія Сосюра погодилася доносити на власного чоловіка?

– З інших подібних справ, спогадів ми розуміємо, що вербування проходило не так, що ось перший раз зустрілися, і відразу ж їй кажуть, що треба повідомляти про чоловіка. Це могла бути довга розмова, зазвичай, заходили здалеку.

До того ж, вербування відбувалося під час війни. Як Марія сама розповідає, спочатку їй усе подавали як роботу в тилу ворога – на окупованих територіях. Її ніби повинні були відправити до Києва. Але ця версія не підтверджена, це тільки її слова. Проте могли зіграти і на цьому, мовляв, зараз війна..., а потім стали цікавитися тим, що відбувається в середовищі літераторів.

До того ж, переконувати вміли, цілком могли звучати такі формулювання: «Ви допоможете своєму чоловікові. Він, можливо, в якісь моменти може піддатися впливу свого оточення ... Серед письменників багато націоналістів, ваш чоловік з ними спілкується, і це може його погубити. Дотримуючись пильність, уважно придивляючись до того, хто з ним спілкується, ви можете, навпаки, його врятувати».

У тих умовах, для людей того часу це могло звучати природно, і Марія могла не вважати себе зрадницею, яка «стукає» на чоловіка. Я думаю, що ті люди, які погоджувалися на співпрацю, могли щиро вірити, що це для блага їх рідних і близьких.

– Ми достовірно знаємо про два епізоди. Інформація про них є в цій справі. Перший стався у Москві: під час війни, в розмові з чоловіком і їхнім спільним знайомим, літературним критиком, Марія Сосюра вимовила фразу «Швидше б німці перемогли, треба переходити на їхній бік».

Володимир Сосюра обурився, сказав, що «фашистам немає місця на землі». У судовій справі це назвали провокаційним методом роботи, тобто вони цю її ініціативу не схвалили. Це не було завданням кураторів, вона цю фразу зронила навмисно, вочевидь, за власною ініціативою.

Другий випадок був уже після війни. До них почав приходити в гості молодий чоловік, вона називає його ім'я – Микола Гербій зі Львова.

Нібито він говорив, що є великим шанувальником творчості Сосюри і робив якісь націоналістичні заяви, і, як Марія Сосюра переказує, казав, що «молоді бандерівці» поважають Сосюру і хочуть втекти за кордон. Він ніби казав, що якщо стати з точки зору Радянського Союзу «зрадниками батьківщини», то на Заході допоможуть і за кордоном їх поселять.

Цей молодий чоловік приходив до них із такими розмовами протягом літа 1947 року, заходив і до сусідів-письменників, які жили поруч. Марія про це повідомила чекістам. Вона прямим текстом не розповідає, що було далі, але можна припустити, що хлопця затримали. Я перевіряв за архівними картотеками – досьє на таку людину серед заарештованих не було. Можливо, інформація не збереглася, а можливо, людини з таким ім'ям взагалі не існувало і це була провокація спецслужб.

Вони могли перевіряти як поета, так і свого агента – Марію Сосюру, бо хотіли побачити, як вона поведе себе у такій ситуації, чи видасть цю людину. Ми не можемо однозначно зробити висновок, яка з цих версій правильна.

-– Володимир Сосюра дізнався про те, що його дружина є співробітником спецслужб і не розлучився з нею. З чим це може бути пов'язано? Він боявся?

– Цілком можливо. Хоча, може бути, він її так сильно любив, що знайшов у собі сили пробачити. Це одна з таємниць цієї справи. По-перше, немає достовірної і чітко зафіксованої у джерелах інформації про те, де і коли, за яких обставин Володимир Сосюра про все дізнався.

Ми можемо припустити, що Марія могла просто під час звичайної бесіди зізнатися йому – в пориві почуттів. Адже ми знаємо абсолютно точно, що вона не вміла зберігати таємниці, і в якісь моменти, коли її охоплювали емоції, могла все розповісти. Можливо, Володимир Сосюра був вдячний їй за те, що вона йому зізналася. А може, він боявся, тому що обидва розуміли, що розлучення в будь-якому випадку зацікавить чекістів, і тоді вони вдвох можуть потрапити під удар.

– Можна сказати, що Марія Сосюра була нікчемним агентом? З огляду на матеріали її справи, вона майже не приховувала, що співпрацює з органами держбезпеки. Напевно, нечасто завербовані агенти так себе вели?

– Це, швидше, винятковий випадок, адже це розголошення державної таємниці людиною, яка давала підписку про нерозголошення. У тому, що вона так вчинила, не було якихось особливих серйозних мотивів.

На допитах вона розповідає, що розкривала себе просто так, під час розмов «по душах».

«Ми гуляли Києвом, ішли довго, розмовляли на різні теми, і ось тут я вирішила зізнатися людині», – розповідає Марія.

Тобто якихось конкретних цілей у неї не було. Більш того, Марія Сосюра написала про це в листі, і це взагалі було дуже нерозумно, тому що повідомляти про все Корнійчукові, який очолював українську Спілку письменників, було особливо необачно.

Корнійчук, так само як і її чоловік, перебував під пильною увагою спецслужб, і, боячись за себе, міг просто її видати, що він і зробив. Але її прагнення розвіяти чутки, які про неї ходили, в якийсь момент, мабуть, переважило необхідність бути обережною.