"Політична кухня": Чим відрізняється український середній клас від європейського (відео)

Цей журналіст – Міхал Туск, син Дональда Туска, який на той момент був чинним прем’єр-міністром і найвпливовішим чиновником країни. Робоче місце сина прем’єра нічим не відрізнялося від українських редакцій. Стіл і комп’ютер у загальній кімнаті. Туск писав статті переважно про транспорт.

Я пройшлась з журналістом вулицями міста і ніхто на нього не звертав уваги. Думаю тому, що люди не здогадувались, що це син прем’єр-міністра. А якби й здогадувались, їм було б усе одно. Та дуже скоро про сина Туска дізналася уся країна. Він перейшов на іншу роботу, консультувати авіакомпанію OLT Express, допомагати їй з піаром і розробкою маршрутів.

Авіакомпанія дуже скоро збанкрутіла, оскільки була частиною фінансової піраміди. Але з сином прем’єр-міністра це не пов’язано. Його катастрофічна помилка полягала у тому, що він обрав дуже погане місце роботи, за що і постраждав. Потрапив на обкладинки усіх тижневиків і досі ходить на допити.

В Україні у той час прем’єр-міністром був Микола Азаров. Його син мешкав у Відні й балотувався на виборах у бідному Слов’янську. На місці сина Туска, він би просто купив авіакомпанію, а не пішов туди працювати піарником.

Також я спілкувалася з донькою Олександра Квасьневського, колишнього президента Польщі. Її також звуть Олександра. На той момент вона працювала ведучою на радіо і телебаченні.

Олександра Квасьневська стала дуже популярною після участі в телешоу "Танці з зірками". Звісно, її б не покликали у шоу, якби не прізвище батька. І саме участь у "Танцях" дала старт її телевізійній кар’єрі.

Але в Україні заведено робити інакше. В Україні батько би просто купив їй телеканал чи окреме шоу. Або ж запросив у партійний список блоку імені тата.

Донька тодішнього спікера сейма Єви Копач також жила у Гданську. Вона працювала звичайним лікарем у місцевому пологовому будинку не для реклами чи просування мами.

Просто не має нічого особливого у тому, щоб пройти шлях найманого працівника чи маленького підприємця перед тим, як піти далі. Це і є суспільство середнього класу. У Польщі його частка складає біля 50%.

В Україні мама, йдучи у політику, переписала б свій бізнес на доньку чи сина, завдяки чому діти стали б успішними бізнесменами. Так відбулося, із сином Луценка, якому усього-на-всього треба було прийняти подарунок у вигляді кількох фірм від мами. І в цьому для України теж не має нічого особливого.

Хочу згадати і інший приклад. У 2013 році міністр транспорту Польщі Славомір Новак вимушений був піти у відставку після того, як журналісти виявили, що він не задекларував дорогий годинник. Також журналісти з’ясували, що він зустрічався і проводив перемовини із якимись бізнесменами.

Жодної корупції у діях Новака не виявили. Але його політичній кар’єрі прийшов кінець. Репутацію Новака не врятували навіть суди. Єдине, що залишалось екс-міністру – працювати у бізнесі чи прийняти пропозицію від України, приїхавши сюди ремонтувати дороги. Що він і зробив.

Я не ідеалізую польських політиків. Те, що відбувається зараз у Польщі, взагалі викликає величезне занепокоєння. Тільки середній клас там чомусь навіть у часи дивних політичних рішень не зменшується. Він міцний.

В Україні ж політики по-справжньому ніколи не боролися за те, щоб середній клас складав не 10%, а хоча б 30% чи 50%. Малий бізнес і середній клас сам навчився вирішувати свої проблеми, не покладаючись на державу і політиків, які на кожних виборах змагаються за голоси бідних людей. І такий стан речей, на жаль, вигідний багатьом українським політикам.

Держава мало робить для того, щоб середній клас захотів піти на виборчі дільниці. Бо він і сам якось виживає у цьому малосприятливому бізнес-кліматі, заробляє гроші, стикається з судами і рейдерством, ще і їздить закордон на відпочинок. І не заздрить чужим Сейшелам і Мальдівам.

Сподіваюсь, що представників середнього класу із рівнем доходів як у нинішнього генпрокурора, в Україні з кожним роком буде дедалі більше. Люди відкриватимуть власний бізнес і він стане успішним і без впливових родичів.