"Порошенку не пощастило з опонентами. Тимошенко - "перенасичений розчин", у який нових інгредієнтів не запхнеш. А Зеленський - тефлоновий, із нього, як із гуски вода", - Мустафін

Олексій Мустафін розповів, як змінилися виборці за роки незалежності, чому вони втратили довіру до чинних політиків, як це загалом позначається на виборчому процесі, які медійні технології прийшли на зміну "темникам", а також про те, наскільки Росія в нинішніх умовах може вплинути на вибори президента в Україні, передають Патріоти України з посиланням на видання Гордон.

– Як вважаєте, нинішня передвиборча кампанія сильно відрізняється від попередніх?

– Часто кажуть, що нинішня кампанія – найбрудніша в історії України, але мені так не здається. Не без проблем, але з медійного погляду все досить звичайно. Що ж стосується не медійної сфери – сіток агітаторів, фальсифікацій тощо, то тут, звичайно, крутіше буде. Усі тільки й говорять про те, що влада готує масштабний підкуп. У 2004-му і 2010 році голоси радше віджимали, ніж купували. Може, тому, що тоді у кандидатів були досить високі рейтинги, а зараз низький рейтинг влади, сама влада слабка, тому, очевидно, і вирішили зробити ставку на скуповування. Але через те, що підкуп масштабний (планували купити 2–3 млн голосів), і почали готуватися заздалегідь, це стало помітно.

– А чому "планували"? Уже передумали?

– Трохи складніше використовувати такі методи, коли інформація стала публічною. І далеко не всі у владі підтримують таку практику. Ми ж чули, що Аваков прямо заявив: МВС не допустить.

– Одна річ сказати, інша – зробити.

– У будь-якому разі ці слова можуть стимулювати виконавців ще подумати, чи варта шкурка вичинки, чи варто ризикувати. Адже якщо результат буде не на користь влади, люди на місцях можуть постраждати. Адже їм, на відміну від Порошенка, нікуди тікати. Цей фактор усе-таки послабив перспективу масштабного підкупу, але вона все одно залишається дуже реальною. У будь-якому разі в мене немає сигналів, що цю роботу згортають. Я знаю, що коли приходять агітатори від Тимошенко до людей, їх часто запитують: а ви що, теж купуєте? І, до речі, багатьох сама спроба підкупу радше відштовхує.

З іншого боку – СБУ і Генпрокуратура, по суті, "кришують" підкуп. Щойно когось із "роздавальників" грошей під егідою президента ловлять за руку – вони як Чіп і Дейл поспішають на допомогу, так би мовити, "виручають".

Фактично Порошенко взяв курс на перемогу за всяку ціну. Це нагадує тактику "випаленої землі" й насправді дуже небезпечно. Адже на чому будується розвиток будь-якої країни? На довірі. Це основний соціальний капітал. Його важко накопичити, але можна дуже швидко втратити. Зазвичай таке відбувається під час катаклізмів – війн, революцій. У нас як мінімум дві революції плюс війна. Відповідно, не встигли ми накопичити довіру, як одразу обнулили. Тільки почали вилазити – пішли агітатори з грошима. Саме тому, на мою думку, історія з підкупом небезпечна не так для того чи іншого кандидата, як для країни. Якщо в нас не буде достатнього соціального капіталу, Україна не зможе вирватися із замкнутого кола, а часу на це в нас зовсім небагато.

– Днями радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив, що більша частина заяв про можливий підкуп виборців стосується штабу кандидата Порошенка, а більшість відкритих проваджень – штабу Тимошенко. Як ви можете це прокоментувати?

– Ну, Шкіряк багато чого казав. Слід орієнтуватися на офіційні дані. Нехай розслідують, розбираються. Я особисто віддаю перевагу тому, щоб ніхто закону не порушував і щоб люди вільно зробили свій вибір.

– Що думаєте про рейтинги політиків, і Зеленського зокрема?

– За соціологічними опитуваннями видно, наскільки невелика довіра громадян до політиків. Рівень, який зараз демонструють лідери перегонів, не можна порівняти з результатами 2004-го чи 2010 років, коли рейтинги кандидатів були високими.

Рейтинг Зеленського – це насамперед концентрація голосів "проти всіх". І мене його популярність уже точно не жахає. Зрештою, українці вже обирали своїми президентами і Ющенка, і Януковича, причому поспіль. Рейтинг Зеленського означає, що людям набридли старі обличчя в політиці, вони хочуть нових. І це позитивна тенденція.

Інша річ, де шукати ці нові обличчя? У нашій країні це завжди було проблемою. Адже нове обличчя в політиці має бути ще і знайомим. За незнайоме люди не готові голосувати. Зеленський і знайомий, і ніби нове обличчя в політиці. Зрозуміло, він не є позасистемною людиною, це не так. Він у цій тусівці вже понад 15 років. Але загалом це не проблема Зеленського. Він же сказав, що "нікому нічого не винен". Іншого нового й водночас знайомого й бути не може, тому що про існування реального позасистемного кандидата люди навряд чи знатимуть.

– З огляду на останні соцопитування, Зеленський значно вирвався вперед. Як у штабі Юлії Тимошенко на це відреагували?

– У нас різні люди у штабі. Зрозуміло, будь-який штаб бажає, щоб їхній кандидат був на першому місці. Але я, наприклад, позитивно ставлюся до лідерства Зеленського, тому що воно засвідчує, наскільки в суспільстві сильний запит на зміни.

Команді Тимошенко хочеться, щоб люди голосували за їхнього кандидата, тому що є впевненість – вона більше відповідає викликам, які стоять перед країною. Вона знає, що робити, має волю і харизму. Наскільки Зеленський реально може впоратися з наявними викликами? Це вже питання до виборця.

Ми розуміємо, що такі сплески, як у Зеленського, зазвичай досить швидкоплинні. Але він цілком може дотягнути до виборів. А може й ні. Я вже не кажу, що його можуть просто не пустити в другий тур.

– Уточніть, будь ласка, як Зеленського можуть не пустити в другий тур?

– Ну, ми бачимо, влада взагалі ніяк не обмежує себе у способах боротьби з опонентами. Їх знищують і інформаційно, і організаційно, і за допомогою силовиків. Як там було в "Діамантовій руці"? "Можна напоїти, оглушити... але, думаю, до цього не дійде".

– Росія може суттєво вплинути на волевиявлення українців?

– Кремль зробив практично все, щоб втратити можливість впливати на результат українських виборів. Це не 2004 рік, коли підтримка того чи іншого кандидата Росією могла мати значення для перемоги. Під час війни будь-який натяк на зв'язки з РФ є вбивчим для кандидата, який претендує на перемогу. Тому, власне, той самий Порошенко використовує тезу "Або я, або Путін". Хоча це не заважає йому запозичувати і путінські слогани, і путінські методи. І саме тому Тимошенко йому відповіла, що Порошенко, по суті, – головний агент Путіна. Адже якщо Росія дійсно зацікавлена в тому, щоб у нашій країні був хаос і стагнація, ніхто краще за Петра Олексійовича із цим завданням не впорається.

Чи буде Росія втручатися? Буде. І втручається. Власне, вона так агресивно поводиться зараз у всьому світі. Ставку роблять на хаос і дезорганізацію. У Європі, США, Латинській Америці... Скрізь. Зрозуміло, що Росія може впливати і на Україну, мабуть, навіть більше, ніж на будь-яку іншу країну у світі через її географічну близькість. Але шансів виграти ці вибори у неї немає, бо в неї на цих президентських виборах немає свого кандидата, якого вона може привести до перемоги.

Інша річ, коли Порошенко каже, що Росія нам загрожує і втручатиметься у вибори, а сам водночас вибудовує свою виборчу кампанію за російськими лекалами (з використанням силовиків, спроб фальсифікації тощо) – це, по суті, повзуча путінізація. Можливо, він думає, якщо в РФ це пройшло, то й у нас прокотить. Це помилка. Як одного разу сказав Кучма, Україна – не Росія.

– Як експерт, які маніпуляції в медійному просторі ви бачите?

– Почнімо з того, що немає жодних таємних технологій, здатних у чарівний спосіб забезпечити перемогу кандидата. Є різні способи ведення конкурентної боротьби. Один із яких – розповідати про свої переваги, другий – говорити про недоліки противника. Це, звичайно, можна назвати білим і чорним піаром, але це як біла і чорна магія. Слова загадкові, а магії жодної немає.

Медійний простір загалом треба розділити на два основні сегменти. Перший – мас-медіа як вони є, великі телеканали, газети, портали тощо. Вони існують незалежно від того, відбувається виборча кампанія чи ні. Вони не зразок свободи слова в класичному розумінні, оскільки сильно залежать від власників (ними зазвичай є олігархи, які керуються власними інтересами). Але загалом є якісь вироблені правила гри, і президентська кампанія мало що в них змінила.

Проблем із потраплянням на канали, особливо з початком виборчої кампанії, у кандидатів немає. Є певні вимоги закону та бажання власників рівновіддалитися і сказати: "Ми за стандарти". Це дає змогу використовувати ЗМІ як засіб донесення своїх повідомлень до аудиторії. Тут непереборних проблем немає, і вже в усякому разі ми не спостерігаємо відверто брудних кампаній. До того ж я знаю, що деякі телеканали жорстко вимагають (аж до підписання паперів), що жодної критики на адресу опонентів кандидат, який потрапив у ефір, не допустить. Це теж свідчить про прагнення триматися в певних межах.

Що ж стосується іншого сегмента... Думаю, уважні читачі знають, що СРСР збагатив світовий лексикон словом "супутник", а незалежна Україна – словом "темник". Зараз у тому сенсі, у якому його використовували 2004 року, "темників" для ЗМІ вже немає – цю практику затаврували ганьбою. Зате замість неї з'явився інший спосіб – "флагманський ЗМІ". Це такий собі "живий" темник. ЗМІ, де все висвітлюють так, як потрібно, і всі інші (залежні, куплені або такі, які просто орієнтуються на цього кандидата, ЗМІ) передають повідомлення, що з'являються у флагманському медіа. Раніше таку технологію використовували менше. Зараз її доведено до зразкового рівня.

Скажімо, телеканал "Прямий". Якщо ви хочете знати все, що думає президент Порошенко про своїх опонентів, чи хоче думати, або навіть не здогадується, що хоче про них думати, але про це здогадуються його технологи, – подивіться "Прямий". Там озвучують усі основні меседжі проти Тимошенко, Зеленського, Гриценка та інших кандидатів. Причому повідомлення йдуть нескінченним потоком, і всім мас-медіа пропонують приєднатися і відтворювати ті чи інші повідомлення цього каналу.

На щастя для країни, інфікувати весь інформаційний простір у такий спосіб не вдалося. Так, це впливає на певну аудиторію. Люди, які дивляться "Прямий", більше нічого нового дізнатися не можуть, настало перенасичення, коли інформацію, як і дезінформацію, уже не сприймають. У цьому сенсі від "Прямого" шкоди небагато. Може, Порошенку не пощастило з головними опонентами. Тимошенко – "перенасичений розчин", у який уже нічого, жодних нових інгредієнтів не запхнеш. А Зеленський – тефлоновий, із нього будь-які звинувачення стікають як із гуски вода.

З іншого боку, ця технологія орієнтована не так на виборця, як на кандидатів, їхні штаби та оргструктури, щоб замість своєї виборчої кампанії вони концентрувалися на спростуваннях і судових процесах.

– Що із засобів впливу на виборця сьогодні працює найкраще?

– Є медійний складник кампанії – реклама, борди, інформаційні повідомлення, агітаційна кампанія, яка йде через агітаторів, і персональна діяльність кандидата – зустрічі з людьми. Кандидати намагаються використовувати все, що є. А ефективність цих засобів покаже лише результат виборів.

Очевидна ставка штабу Зеленського на телебачення та інтернет (у них практично немає мережі агітаторів) може забезпечити йому високий результат. Але це не означає, що інші канали комунікації неефективні – у всякому разі, для інших кандидатів.

Вплив газет зменшився. Вони важливі лише як додаток до буклета, листівки. Якщо на виборах 1999-го і 2004 року телебачення мало величезне значення, то зараз сила його впливу не така значна. Радіо працює на рівні бордової кампанії – просто нагадування про існування кандидата. Соціальні мережі та месенджери стали набагато більш значущим каналом масової комунікації.

Які канали комунікації особливо важливі для Тимошенко? У чому завдання її кампанії? Вийти за межі особистісного протистояння, яке сильно набридло людям, на рівень програм, смислів і стратегій. Тому для неї важливі ЗМІ, зустрічі з виборцями, робота агітаторів, а реклама і білборди – як допоміжні інструменти (меседжі бордів – дуже короткі і запам'ятовуються, вони радше створюють настрій).

Кожен кандидат намагається використовувати всі можливості. Є кандидати, яким краще не світитися: що менше вони говорять, то краще. Наприклад, Ющенку й особливо Януковичу було протипоказано часто з'являтися на публіці та говорити. Але є гарні оратори, харизматичні кандидати – що більше вони спілкуються з людьми, то краще для їхньої кампанії.

– І серед них?

Юлія Тимошенко, Петро Порошенко...

Із першої трійки найбільший актор, звичайно ж, Петро Олексійович. Із погляду акторської майстерності Зеленський йому сильно поступається. Водночас Зеленський сильніший бізнесмен.

– Виборець 1990-х і зараз – різний?

– Звичайно. Спочатку він був недосвідченим і керувався здебільшого безумовними рефлексами. Потім був період ентузіазму, закоханості, підйому. А зараз він сильно втомився. Виборець дезорієнтований, йому набридли політики і політика загалом. У 2014 році він був досить наляканий, але водночас і натхненний. Тепер він таких почуттів не має. З іншого боку, він досвідченіший.

І він не боїться так, як боявся, коли війна тільки почалася. Власне, кампанія Порошенка націлена на те, щоб люди згадали той стан і знову боялися зовнішнього нападу, війни на своїй вулиці або у дворі тощо. Це єдиний спосіб заглушити внутрішню незадоволеність: "Так, вам погано, але може бути ще гірше".

– А якщо так само коротко про мотиви інших кандидатів?

– Кампанію Тимошенко побудовано за принципом: “Зараз, звичайно, погано, але є зрозуміла причина чому. Усунемо її – є надія. Я знаю, як це зробити". Тобто посил Тимошенко – є реальна проблема, це треба міняти. Водночас як мотив Порошенка – нічого не міняйте.

Принцип кампанії Зеленського: “Ви втомилися, вам усе набридло? Вийдіть із гри, подивіться на це збоку. Відпочиньте і нехай відпочинуть вони". Можна сказати, що використано й елемент образи ("Вони роблять із вас клоунів"), але незрозуміло, чия образа сильніша – виборців чи самого Зеленського.

Кампанія Гриценка чимось схожа на кампанію Тимошенко. Тільки набагато нудніша. Може, тому що Гриценко не такий харизматичний. І не хоче бути популістом в українському розумінні цього слова. Він претендує на якийсь ліберальний лиск, і це привертає до нього "прогресивну тусівку", але масі виборців він залишається чужим.

Що стосується Бойка, Вілкула, Мураєва – по суті, це один кандидат – Янукович без Януковича. Хто з них кращий? Неможливо відрізнити. Ці фантомні болі, коли вони намагаються повторити стилістику Партії регіонів, навіть веселять. Мені це нагадує чарівника, який звик, що після помаху чарівної палички все виходить, і раптом виявилося, що паличка припинила працювати. А замість того, щоб переосмислити ситуацію, він починає ще гарячковіше цією паличкою трясти. Біло-сині діють так само: намагаються повторити в деталях те, що приносило успіх Партії регіонів, не розуміючи, що вже не вийде. Хоча б тому, що часи змінилися і виборець уже не той. Та й будь-яка копія гірша за оригінал, особливо коли багато копій. Усі троє відбувають номер із різними надіями: Мураєву потрібно утвердитися, Вілкулу й Бойку – дошкулити одне одному.

Ляшко – це такий самий Мураєв, але в ніші Тимошенко. Якщо Мураєв намагається наслідувати колективного Януковича, то Ляшко багато в чому копіює Тимошенко, тільки доводить усе до екстремуму, іноді навіть карикатурного. Хоча його виборцю це навіть подобається.

Виборці Ляшка й Тимошенко для першого туру сильно відрізняються. Якщо у Тимошенко – виборець не сприймає влади взагалі, якого платіжки не просто дратують, а стимулюють до дії, який хоче швидше змінити владу, то виборець Ляшка – радше недолюблений, якого колись кинули і він шукає притулку. Але водночас зрозуміло, що ці люди готові голосувати за Тимошенко в другому турі.

Звичайно, Ляшко сильно постраждав від появи Зеленського. Недарма з'явився навіть жарт "виборець приходить на дільницю, а там два Ляшка". Але Зеленський порівняно свіжий, більш міський та навчений нових трюків, тому привабливіший. Незважаючи на те, що Зеленський досить пізно почав, у нього жива, легка кампанія. Можливо, ця легкість тому, що спочатку він і сам участь у президентських перегонах не сприймав серйозно, і навіть лідерство в рейтингах стало для нього несподіваним. Як кажуть, "уявімо найгірший варіант – ми перемагаємо". Зеленський, схоже, узагалі ще не дуже зрозумів, куди потрапив.

– А в Порошенка є шанс утримати владу?

– У нього є шанс потрапити у другий тур, якщо будуть фальсифікації. А як перемогти у другому турі навіть із фальсифікаціями – уявити важко. У нього дуже велике відставання від будь-якого суперника у другому турі. За деякими опитуваннями, він програє навіть Бойку. Але Бойко не виходить у другий тур. А розрив із Тимошенко і Зеленським у нього величезний – у півтора-два рази.

Та й узагалі в нашій країні влада рідко перемагає. Кучма, Ющенко, Янукович прийшли до влади як опозиціонери. Порошенко – як альтернатива тим, хто прийшов після революції. Шансів знову виграти в нього мало. Проти нього грає сама реальність – платіжки, ціни в магазині, порожній гаманець виборця.

– Чи може змінити хід кампанії збройовий скандал, який розгорівся після виходу програми "Наші гроші з Денисом Бігусом"?

– Власне, це ще одна гиря на протилежну чашу ваг. Зробивши ставку в кампанії на патріотичну та армійську тематику, він зараз дістав удар у саме серце цієї конструкції. "Патріот", який відмиває гроші, "зароблені" на постачанні армії бракованих запчастин – це навіть не Мальдіви з Панамою. Можна, звичайно, спробувати все зам'яти, але потенціал у цій історії просто нищівний.

Якщо говорити про політичну точку зору, то взагалі незрозуміло, навіщо Порошенку перемога. Це "кульгава качка". У нього ситуація, як у Януковича: ну ти проліз, зберіг владу, а далі? Треба щось робити, адже в тебе немає союзників і величезний рівень недовіри. Тому, думаю, головний мотив Порошенка не пов'язаний із політикою – він розуміє, що на нього чекає кримінальне переслідування, якщо до влади прийде хтось інший. Тимошенко і Гриценко прямо про це говорять. А Зеленський нехай і не сказав, але в разі перемоги він може опинитися в абсолютно незрозумілій для себе ситуації, а народна мудрість каже: не знаєш, як діяти, почни суворо карати попередників, тим паче, коли є за що.