Про це не розповідали у школі: Не типова історія України

За допомогою історика Владлена Мараєва журналісти зібрали розповіді про найцікавіших людей, маловідомі факти та найбільш значущі дати з історії України.

Україна – набагато старша за той документ про незалежність, який був ухвалений 27 років тому. Якщо стисло: історія нашої держави починається задовго до Київської Русі – із племінних об'єднань давніх слов'ян (тих самих полян, сіверян, уличів, тиверців, дулібів, білих хорватів, волинян, древлян), які були прототипами держави у сучасному уявленні, передають Патріоти України.

Потім була Київська Русь, традиційною датою створення якої вважається 882 рік тоді династія Рюриковичів прийшла з Новгорода до Києва, а князь Олег проголосив Київ столицею новоутвореної держави (після того як вбив свого попередника Аскольда, який до того вже встиг заявити про Київське князівство спустошливим набігом на околиці столиці могутньої Візантійської імперії – Константинополя).

Київська Русь за три з половиною століття свого існування – з 882-го по 1240 рік – пройшла етапи становлення, розквіту, роздробленості й занепаду. За часів розквіту вона була найбільшою державою середньовічної Європи. В ній налічувалося понад 300 міст і фортець, через що у скандинавських джерелах Русь називали "Гардарикі" – країна міст. Населення Києва сягало 100 тисяч мешканців. Для Європи це був справжній мегаполіс, одне з найбільших міст. Адже тодішній Париж налічував до 50 тисяч жителів, Рим – до 40 тисяч, а Лондон – заледве 15 тисяч. Хоча у світовому вимірі Київ був не таким вже й великим. Наприклад, на території Камбоджі у той самий час існувала Кхмерська імперія, столиця якої – місто Ангкор – налічувало до 1 мільйона мешканців.

Київська Русь була однією із наймогутніших держав свого часу задовго до того, як у проекті з'явилась Московська держава – перша згадка Москви у літописах відноситься тільки до 1147 року. Тоді це була далека й глуха окраїна Київської Русі. Москву заснував удільний князь Юрій Долгорукий – шостий син київського князя Володимира Мономаха, згодом отруєний "вдячними" киянами на одному з бенкетів. Столицею князівства Москва стала лише 1263 року, а загарбницькі претензії на решту земель Русі почала висувати вже з XIV століття. Десь із того часу росіяни почали системно забувати, що саме українська інтелігенція та випускники наших навчальних закладів століттями допомагали творити їм закони, засади державності, підґрунтя духовності та закладали основи взаємодії церкви із державою.

Після монгольської навали Русь не зникла безслідно. Вона просто видозмінилася. На 100 років традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство. Після коронації Данила Романовича 1253 року його стали називати, за західноєвропейською традицією, Руським королівством. Лише у 1340-х роках Польща змогла приєднати Галичину, а Литва – Волинь.

Але й цього разу розвиток української державності не припинився. Він органічно продовжився у складі Литви, повна назва якої в XIV–XVIстоліттях була "Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське". Київське і Волинське князівства аж до другої половини XV століття зберігали широку внутрішню автономію у складі цього утворення. Давня руська культура, закони і звичаї панували у Литовсько-Руській державі.

У 1569 році Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське разом із Польським Королівством об'єдналися у нову державу – Річ Посполиту. Активна роль в її утворені та в управлінні нею належала українській шляхті.

Українське козацтво, яке постало у XV столітті, з плином часу все гучніше заявляло про себе, ставши до певної міри посередником між польською владою і українським населенням. Ще до утворення Речі Посполитої козаки заснували свій адміністративний і військовий центр – Запорозьку Січ, яка прагнула нікому не підкорятися. А Богдан Хмельницький в середині XVII століття створив справжню козацьку державу – Військо Запорозьке. Вона стала наступною сторінкою в історії українського державотворення, з'єднувальною ланкою між Середньовіччям і Новим часом. Хоча у 1658 році за Гетьмана Івана Виговського відбулася спроба відродити Велике Князівство Руське у статусі рівноправного учасника Речі Посполитої, цей проект залишився нереалізованим.

Навіть після знищення козацтва Катериною ІІ, Україна не втратила свою державність, як стверджують деякі історики. Західноукраїнські землі зберігали автономію у складі імперії Габсбургів (або ж Австро-Угорщини). Тут існували Королівство Галичини і Лодомерії (як данина пам'яті про Галицько-Волинське князівство) і Герцогство Буковина. Із 1861 року у Львові та Чернівцях діяли свої крайові парламенти (сейми). Українські політики отримували досвід парламентської діяльності не тільки у Галичині й на Буковині, але й у загальноімперському парламенті у Відні.

У Російській імперії нічого такого не було. Тільки з 1906 року там діяла Державна дума – куций парламент, який міг бути розігнаний царем у будь-який момент (що, власне, Микола "Кривавий" двічі й робив). І якщо в Австро-Угорщині з 1907 року запровадили загальне виборче право для всіх чоловіків з 24-літнього віку, то Російська імперія до цього так ніколи і не доросла.

Протягом XVII –XIX століть масово поширилося використання назв "Україна" і "українці". Не в останню чергу це відбувалося, аби не ототожнювати населення України з населенням Росії. Росія, як примітивний крадій, привласнила собі назву "Русь" (модифікувавши її на візантійський манер), аби претендувати на історично-культурну спадщину всієї Київської Русі. Але для багатьох людей назви "Україна" і "Русь" тривалий час вважалися тотожними або близькими за значенням – було зрозуміло, що саме українські, а не російські землі є центром стародавньої Русі.

Внаслідок революції 1917 року в Україні почався підйом національного руху. 20 листопада 1917 року проголошено Українську Народну Республіку, як автономну частину Росії. 22 січня 1918 року УНР отримала повну незалежність, а згодом і міжнародне визнання. У жовтні-листопаді 1918 року, внаслідок розпаду Австро-Угорщини, на території Галичини, Буковини і Закарпаття постала Західно-Українська Народна Республіка, яка на початку 1919 року об'єдналася із УНР в єдину державу.

Тоді незалежна соборна Україна не змогла вистояти у боротьбі з більшовиками, білогвардійцями, поляками. Переважна частина території України опинилася у складі СРСР, отримавши статус однієї з союзних республік.

Спроби відродити незалежну Українську державу були і у середині XX століття. Це і Карпатська Україна (1939), і відновлена у Львові Українська Держава (1941), і запекла боротьба українських патріотів за незалежність у 1930–1960-х роках, і подвижницька діяльність дисидентів.

Новий шанс вибороти незалежність випав наприкінці XX століття, під час розпаду Радянського Союзу. Маловідомий факт: вперше День Незалежності України відзначили 16 липня 1991 року в пам'ять про те, що за рік до того Верховна Рада прийняла "Декларацію про державний суверенітет України". Оскільки 24 серпня 1991 року парламент ухвалив "Акт проголошення незалежності України", виникла потреба змінити дату святкування. Відтоді наше національне свято припадає на 24 серпня.

1 грудня 1991 року народ України підтвердив Акт проголошення незалежності на Всеукраїнському референдумі. 90,32% учасників, або майже 29 мільйонів громадян, сказали "ні" Радянському Союзові й зробили вибір на користь незалежності України.

Джерело: 24 канал
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Провідна неділя 2924 року: Прикмети та традиції, що треба знати про радоницю

неділя, 12 травень 2024, 6:23

Провідна або поминальна неділя, проводи, провідки, гробки, опроводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першій після Великодня недільний день. Провідна неділя 2024 року у хр...

Один з найважливіших для християн днів року. Благовіщення Пресвятої Богородиці: Історія і заборони свята

понеділок, 25 березень 2024, 6:15

25 березня за новим стилем (7 квітня - за старим) - Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке належить до числа дванадесятих свят, тобто, найбільш значущих у житті Ісуса Христа і Богородиці. За Біблією, саме в цей день Архангел Гавриїл повідомив Діві Марі...