"Путін виявився кращим вчителем української мови, ніж шкільні вчителі", - письменник-дисидент

Ця книжка спогадів про життя єврейської родини, розкиданої від Бессарабії та Чернівців до Ташкенту і Брукліна, була перекладена вже багатьма мовами, серед них і голландська та німецька. А чеською «Родинний архів» переклала давня знайома Бориса Херсонського ще за радянським дисидентським рухом, колега-психіатр та пізніше чеський політик Джаміля Стеглікова разом із професійною перекладачкою Даною Стегліковою, передають Патріоти України з посиланням на Радіо Свобода.

За чеською традицією, «хрещення» двомовного видання від празького видавництва «Релікти» проходило в Бібліотеці імені Вацлава Гавела, «хрещеним батьком» та ведучим вечора був відомий чеський письменник Яхим Тополь. Перекладала зустріч українська богемістка, перекладачка, а нині культурний аташе українського посольства у Празі Тетяна Окопна.

Подарунок собі та присутнім у свій 68-й день народження зробив один із найвідоміших російськомовних поетів України, есеїст і перекладач, лауреат багатьох міжнародних премій Борис Херсонський.

«Я задумав ще рік тому, що свій наступний день народження відзначатиму в Празі і даруватиму свою поезію, бо це найкращий подарунок, який я можу зробити», – сказав Борис Херсонський на зустрічі зі своїми читачами.

Книжка «Родинний архів», що вийшла в Україні ще 2003 року, стала на той час першою україномовною книжкою поета, і частина з присутніх вже мали можливість прочитати її в російськомовному оригіналі.

Презентація книжки Бориса Херсонського нагадувала зустріч у родинному колі, адже, хоча і лунали різні мови, українська, чеська, російська, здавалося, що присутні цілком могли б порозумітися і без перекладу.

«Ця зустріч є цілком дисидентською, – сказав Борис Херсонський, – бо книжка моя є цілком дисидентською, я є старий дисидент, Джаміля Стеглікова є дисиденткою, і сидимо ми в бібліотеці видатного дисидента Вацлава Гавела. Тож все дуже гармонійно».

Проте гармонію поезії та зустрічі старих друзів порушили новини з України, адже саме в день зустрічі в десятьох областях України, включно з рідною для Бориса Херсонського Одесою, набув чинності воєнний стан.

Та під час презентації у Празі Борис Херсонський наголосив, що був глибоко вражений тим, що за понад два десятиліття відносної свободи російське суспільство обрало шлях втечі від неї, шлях до конфронтації зі світом, відкидання людських цінностей та ворожнечі з сусідами, зокрема з Україною.

«Я не повинен був бути здивований, бо я читав літературу, я психіатр, я знаю механізм, який тут працює. Але одна річ – це знання, а інша – це досвід», – із жалем наголосив поет.

Борис Херсонський сказав, що хоча він і продовжує писати російською, яка залишається його рідною мовою, але з часу російської агресії перестав вживати її публічно.

«Писати українською мовою я почав після початку гібридної війни і це була протестна акція, яка триває. Я сьогодні розмовляю українською краще, ніж п’ять років тому. Я кажу, що Путін виявився кращим вчителем української мови для мене, ніж мої шкільні вчителі. І коли я зараз вживаю російську мову, я почуваюся так, ніби роблю щось не те. Що робити, сумління все ж таки існує, навіть лінгвістичне сумління», – наголосив Борис Херсонський.

У розмові з Радіо Свобода після презентації Борис Херсонський сказав, що його вибір на користь України коштував йому розриву багатьох професійних та особистих зв’язків із людьми, які його позиції не зрозуміли. А ті, що відкрито «підтримали Путіна», перетворилися на ворогів. На думку Бориса Херсонського, це – хвороба, і щоб видужати, російському суспільству буде потрібно багато часу.

Разом з тим Борис Херсонський бачить, що в Росії залишаються люди, для яких сумління, людська гідність, солідарність не є порожнім звуком.

«Моя перша книжка антипутінська та антивоєнна була видана у Санкт-Петербурзі, у видавництві Івана Лімбаха у 2014 році. Це книжка «Messa in tempore belli» і в ній багато сказано про гібридну війну і про війну взагалі. Я тоді якраз давав інтерв’ю Радіо Свобода, і я сказав, що в мене є багато віршів про війну, але я знаю, що в Росії їх ніколи не видадуть. І ось наступного дня мені телефонує головний редактор видавництва Івана Лімбаха і каже: «Надішліть нам файл». Я вже подумав, що все одно нічого не буде. Але наступного дня вони прислали мені обкладинку, а за два тижні вже був готовий тираж. Потім інше московське видавництво видало мою книжку всупереч тій кампанії, яка велася проти мене і моєї дружини, Людмили, що ми нацисти і русофоби», – розповідає поет.

Борис Херсонський каже, що з кількома російськими часописами він співпрацює далі, про них він говорить, що вони займають завуальовану проукраїнську позицію, а з тими, що просили «будь-ласка, жодної політики», довелося розірвати зв’язки вже самому письменнику.

На запитання про те, як він пояснює свій вибір, чому не можна залишатися «поза політикою», Борис Херсонський відповів так: «Я не вірю, що література може бути поза політикою. Бо це аморально. Я вже не пригадую, хто точно це сказав, але той, хто хоче бути нейтральним, підтримує агресора, бо він не помічає, що є жертва».