Громадський активіст
БЛОГИ
Він народився у Самборі на Львівщині, а загинув від кулі чекіста в урочищі Сандармох на російських Соловках. За своє коротке і яскраве життя він створив новий театр, прийомами якого у новому тисячолітті користуються на усіх мистецьких майданчиках – від театральних сцен до відкритих амфітеатрів та інсталяцій на стінах будинків, передають Патріоти України з посиланням на Радіо Свобода.
До річниці з дня народження Леся Курбаса видання публікує деякі документи з архіву КДБ, а також інтерв’ю із дослідницею творчості Курбаса – американською режисеркою Вірляною Ткач, яка керує в Нью-Йорку театром Yara Arts Group.
– Пишу і не тільки. Тепер більше працюємо над тим, щоб влаштовувати по світу виставки, такі мистецькі заходи, які б за стилем пасували Курбасу.
У 2017 році ми робили виставку про Курбаса в Києві – у театральному музеї. Потім у Харкові. Тоді у 2018 році – ми влаштували величезну мега-виставку в «Мистецькому Арсеналі» «Курбас нові світи».
Про «нові світи» Курбаса ми розповідаємо на основі найяскравіших вистав театру «Березіль». Це вистави «Газ», «Джиммі Гіґґінз», «Макбет», поставлені у Києві за 1922-1926 роки, і поставлені у наступні роки у Харкові «Народний Малахій», «Алло на Хвилі 477!» і «Мина Мазайло».
Я захоплена цим поняттям – «нові світи», яким Курбас дуже цікаво відкрив нові можливості в театрі. І це не лише про український театр, бо всі знають, що Курбас був реформатором українського театру, але я, власне, більше хочу усім наголосити на тому, що Лесь Курбас зробив для світового театрального мистецтва.
– Про що конкретно іде мова?
– Це три дуже важливі речі, які увійшли у світове мистецтво театру.
По-перше, Курбас використав можливість людського тіла перевтілюватися в русі. Він, так би мовити, оживив рух, будучи натхненним Броніславою Ніжинською, яка в той час працювала в Києві. Це був саме той час, коли Ніжинська цілковито змінила поняття про балет. Не випадково, що Серж Лифар був одним із її студентів.
Ніжинська, а також Надія Шуварська, яка стала хореографом Курбаса, справді змінили поняття про рух в театрі й уявлення про те, що може тіло зробити на сцені.
Наприклад, спочатку глядач бачить, як на сцену виходять актори, які починають рухатися так, що стає зрозуміло, що вони робітники заводу. Потім вони змінюють свої рухи і вже стають машинами, з якими працювали ті робітники. А потім вони перевтілюються в те, що виробляється на тому заводі – на газ. Цей газ стає нестабільним, а тоді вибухає, як і будівля фабрики – і актори все те рухами показують. І, врешті, вони стають жертвами того вибуху.
Тож, у Курбаса, ми маємо перевтілення акторів через рух: з акторів на робітників, з робітників на машини, з машин на газ, на будівлю, на вибух та на жертв.
І зараз це виглядає дуже сучасно, а тоді про таке ніколи й не думали. Це не відтворення картинки, це створення живого образу, який ми бачимо, і який весь час перетворюється на очах глядача.
І це був 1923 рік.
По-друге, Лесь Курбас першим почав почав використовувати відеокліпи. Кіно використовували в театрі й до того, але дуже примітивно – для зміни декорацій. Наприклад, була опера «Русалка» і показували воду. Але ніхто до Курбаса не вживав кіно, як частину основного наративу п’єси.
Лесь Курбас у «Джиммі Гіґґінзі» у 1924 році це робить. І ми можемо це бачити, бо 8 кінокліпів є в архіві імені Пшеничного. По-суті, Курбас був, як зараз кажуть, мультимедійним.
А третя річ – це процес перетворення актора у дійову особу. Як, наприклад, Пікассо малював обличчя: тут одне, тут – інше, щоб зобразити внутрішню дію, показати те, що відбувається в людини всередині.
У Курбаса актори виходять на сцену, як актори. І вони щось там роблять, а тоді на сцені, коли спускається сценографія – в той самий час, коли міняється світло – вони перетворюються на дійових осіб. І ми бачимо цю таїну акторства, цю магію. І в цей час, ми розуміємо, що людина є і людиною, і дієвою особою. Це дуже важливо.
– Курбас випередив час…
– Не лише Курбас, ціле його товариство творило модерні речі. Цей їхній модернізм – це цілковито інакший погляд на життя.
Не дарма ж декорації, сценографія і сценічні моделі Вадима Меллера, з яким Курбас поставив усі свої спектаклі, мав такий успіх на виставці Арт-Деко у 1925 році в Парижі.
Меллер товаришував із Малевичем, Екстер, Кандинським…
І коли у США до Нью-Йорка привезли з Європи артоб’єкти, щоб показати, що таке модернізм, то одним із головних об’єктів була модель Меллера на п’єсу «Березоля». Роботи Меллера викликали захоплення.
І це було не тільки в Європі, чи в Америці, а й, навіть, в Японії. За однією тією фотографією, що була головною на виставці, люди розуміли, що є такий театр «Березіль», який творить модерні речі.
– А що за дивовижна історія з музикою?
– Я ж нікого не здивую, коли скажу, що саме Курбас створив перший український мюзикл.
І хоча усі думали, що партитура джаз-ревю «Алло на хвилі 477!» була знищена, вона раптом знайшлася.
Я не читаю нот, тому дуже дивно, що саме я на них натрапила. Ми із донькою співробітниці архіви рухали усі ті старі партитури і на те натрапили.
А тоді на лекції один із моїх акторів заспівав, бо ми знайшли слова. Так все це і почалося.
І це зацікавило навіть Ентоні Колмана – одного з наших найбільших імпровізаторів, музикантів, які грають джаз у Нью-Йорку. Було супер приємно, коли він погодився приїхати до України і зіграти цю віднайдену партитуру. Його зацікавила можливість зіграти музику, якої він раніше не чув і нічого не знав про неї.
– Я думаю, що Курбас і митці навколо нього, були дуже небезпечні для сталінської системи, бо вони творили навколо себе співтовариство людей, для яких було природним вільно мислити і творити.
Навколо Курбаса зібралась велика громада, яка любила ходити на ті вистави, читати те, що вони тоді писали, дивитися на їхні картини. Це була модерна урбаністична хвиля в Україні…
Харків був тоді столицею, і туди почала з’їжджатися молодь, яка витворювала аудиторію Курбаса, «Березоля» і всіх інших митців з того кола.
Я думаю, що їх усіх арештували, позасилали в ГУЛАГ і знищили не через їхнє авангардне мистецтво, а найперше через те, що вони через мистецтво творили своє власне суспільство.
Це було суспільство, яке не вважало, що Москва це центр світу, або радше Росія.
Такі антиімперські погляди були дуже небезпечні для Сталіна, і чекісти винищили не лише митців, вони винищили і усю харківську компартійну верхівку.
14 вересня за новим церковним календарем (27 вересня за старим) - Воздвиження Хреста Господнього, нагадують Патріоти України. Свято пов'язане з ім'ям рівноапостольної Олени, матір'ю імператора Костянтина, яка, згідно з церковним переказом, відшукала Хр...
Різдво Пресвятої Богородиці віруючі за новим стилем відзначають 8 вересня. І цей день вважається дуже сильним енергетично, а молитви мають особливу потужність. За однією з традицій жінки, у яких немає дітей, накривають святковий стіл і запрошують бідни...
